М. Блок про “ремесло” історика

Концентрований вигляд методологічні погляди французьких вчених знайшли у праці Марка Блока (1886-1944) “Апологія історії або ремесло історика” (1946),Тому вони поставили перед собою завдання створити “історичну теорію”, яку пізніше вони назвали “доктриною “Анналів”. Блок ще до першої світової війни опублікував декілька ґрунтовних досліджень з історії феодального суспільства у Європі. Теоретичні погляди виклав у згаданій вище книзі, яку писав у роки ІІ-ї світової війни, але не встиг закінчити. Блок прагнув використати пізнавальні здобутки різних методологічних концепцій соціологічного спрямування — соціології Дюркгейма, теорії синтезу Берра, історичної соціології Маркса, економічної соціології Ф.Сіміана, антропології М.Мосса, географічної школи П.Відаля де Ла Блаша та інших. Насамперед, Блок визначив об’єкт і предмет історії — людину у соціальному середовищі. Історія виступала як “синтезуюча” наука про історичну суспільну людину. Суспільство він розглядав як складну систему, всі елементи якої — матеріальні умови життя, соціальна структура, духовне життя — знаходяться у постійній взаємодії. Щоб зрозуміти людину в історії, слід комплексно вивчати усі сторони її суспільного життя, а не тільки політику чи окремі інституції. Таке вивчення можливе лише з допомогою залучення методів інших наук про людину і суспільство. Вони дозволять вивчати передусім масові процеси — економічні, соціальні, духовні, оскільки складають цілісність суспільного буття людей. Взаємодія цих процесів створює історичний рух, який є повільний і не моністичний, тому що в кожний історичний момент вирішальну роль може відіграти будь-який суспільний чинник.
Шукаючи cинтезуючий елемент суспільної еволюції, Блок знаходить його у колективних уявленнях (суспільній свідомості), яку він називає “пам’яттю”. Пізніше Л.Февр й інші “анналісти” запровадили поняття “ментальності” — колективної свідомості, характерної для більшості населення. Ментальність є синтезом індивідуального і колективного, історичного і сучасного, матеріального і духовного, нарешті, психологічного і біологічного. У підсумку, пояснення історичних явищ слід шукати у ментальності, яка визначає дії груп і окремих осіб. Проте, ментальність є продуктом історичного розвитку, взаємодії суспільства з природним середовищем в процесі соціального буття.
Дослідження історії полягає у вивченні усіх сторін життя людей минулого, яке відбите у різноманітних пам’ятках — текстах, виробах, переказах, свідченнях тощо. Воно повинно включати усі сфери життєдіяльності людини, а не обмежуватися тільки традиційними (політика, економіка, культура). Для опрацювання масових фактів необхідно залучати методи інших наук, математики. З їхньою допомогою можна встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, визначити “ритм” суспільного розвитку.

23. Умови та організація розвитку історичної науки у Великобританії у 1918 – 1945 рр. Організаційними центрами англійської історичної науки,, як і раніше, були університети: Кембриджський, Оксфордський, Едінбурзький, Манчестерський, Лондонський і ін Значну частину британських істориків об'єднувала Історична асоціація, що поставила своєю метою сприяння і вдосконалення викладання історії та розвиток наукових досліджень у цій області. Функціонували також Шотландське історичне товариство, Товариство з вивчення військової історії, Товариство досліджень в галузі економічної історії, Британська асоціація архівів і пр.
Був створений ряд спеціальних науково-дослідних установ у галузі історії: Інститут з вивчення країн Східної Європи і слов'ян (1915), Королівський інститут міжнародних відносин (1920), Інститут історичних досліджень при Лондонському університеті (1921), Національний інститут економічних і соціальних досліджень (1938).
Публікацією з історичної тематики займалися численні спеціальні періодичні видання: «Англійське історичне огляд», «Кембриджський історичний журнал», «Історія», «Огляд з економічної історії», «Історія сьогодні» та ін
Найбільш значущими напрямками в англійській історіографії тих років залишалися консервативне і ліберальний. Разом з тим останнім слабшав "його головні ідеї піддавалися гострій і обгрунтованій критиці як справа, так і зліва. Крок вперед у вивченні ряду важливих проблем (історія робітничого руху, передісторія революції XVII ст.) Зробила лейбористська історіографія. Заявило про себе першими працями з історії масового революційного і робітничого руху в Англії прогресивний напрямок.
У сфері методології традиційний британський емпіризм, принципове недовіру і «нелюбов» значної частини англійських істориків до теоретичних побудов продовжували залишатися визначальною рисою. Однак позитивістський в основному підхід до історичного факту і до історичного процесу піддавався атакам. Посилювалися релятивізм, сумніви в об'єктивному характері історичного знання, заперечення ідей історичної закономірності, прогресу.
Досить характерним у цьому зв'язку стало виступ впливового філософа і історика оксфордського професора неогегельянцев Р. Дж. Коллінгвуд, Його творчість, подібно творчості О. Дж. Тойнбі, було найбільш очевидним свідченням розгортається кризи методологічних основ англійської буржуазної історіографії. Хоча основна робота Коллінгвуд по філософсько-історичних сюжетів - «Ідея історії» вийшла в світ у 1946 р., всією своєю творчістю вчений належить попереднього періоду. Виступаючи проти сучасних йому філософів-неопозітівістов, вістря своєї критики автор направив проти історичного і діалектичного матеріалізму.
Іншим видним мислителем, що виступав за загальними теоретико-методологічним проблемам історичного знання, був А. Дж. Тойнбі '(1889-1976), енциклопедично освічений історик і соціолог, автор сотень великих і малих робіт по всіх, практично епох історії, включаючи античну, Сходу, міжнародних відносин та новітню. У розглянутий період він опублікував основну частину свого багатотомного філософсько-ис-торичні синтезу - «Дослідження історії», завершальні томи якого побачили світ вже після другої світової війни. Подібно Коллінгвуд, Тойнбі - буржуазно-ліберальний мислитель, захисник капіталістичного громадського порядку і переконаний противник марксизму.
Найбільш істотне в творчій спадщині Тойнбі - глобальна філософсько-історична схема розвитку суспільства від найдавніших часів до наших днів. Тойнбі активно відстоював право історика узагальнювати конкретний матеріал, виступав проти тих вчених, які декларували свою прихильність «до одних лише фактами».
У розглянутий період в англійській історіографії головна увага приділялася традиційної проблематики - Англійської революції XVII ст., Промисловому перевороту і його наслідків, політичної й у значно меншому ступені економічної та соціальної історії XVIII, XIX і початку XX століть. Велика література була присвячена проблемам зовнішньої і почасти колоніальної політики. Серію значних досліджень з історії робітничого руху і положенню британських трудящих в роки промислової революції створили історики-лейбористи.
«Британські документи про походження війни. 1898-1914»(11 тт., 1926-1938), що виходила під редакцією відомих істориків Дж. Гуча, Г. Темперлея і Дж. Хідлем-Морлі. У цій великій і цінної колекції містилося понад 8,5 тис. різноманітних документів, однак майже виключно з архіву Форін Офіс.
Основна спрямованість публікації - відвести від Англії звинувачення в розпалюванні світової війни. Найбільш показовим у цьому відношенні з'явився вийшов першим 11-й її том під редакцією Хідлем-Морлі. Його тенденційно підібрані матеріали були покликані довести, що Англія була захоплена подіями літа 1914 зненацька, а міністр закордонних справ Е. Грей в ці дні дбав лише про те, щоб зберегти мир.
У ряді відносин найбільш серйозною з робіт істориків-«антантофілов» стала книга професора Лондонського університету, відомого фахівця з історії Балкан Р. Сітон-Уотсона «Сараєво. Дослідження про походження великої війни»(1926). Знімаючи з сербів звинувачення в провокації військового вибуху шляхом вбивства в Сараєво, автор багато пише про роль англо-німецького суперництва і про обставини «липневої кризи» 1914 р.
Тревельян вважав за краще розробляти великомасштабні теми, давати широкі, хронологічно протяжні картини життя англійського суспільства. Його роботи відрізняє, як правило, високу літературну майстерність. Проте, приєднуючись багатьма сторонами своєї творчості до старої позитивістської традиції англійської буржуазної історіографії, залишаючись вірним ідеї плавного прогресу як нібито характерною межах історичного розвитку Англії, він випробував вплив модного методологічного скептицизму. Найбільш великим і показовим твором Тревельяна в цей період є «Історія Англії» (1926) з найдавніших часів до початку 1920-х років.
Найбільш великою фігурою в лейбористської історіографії був оксфордський професор, багаторічний голова Фабіанського товариства, впливовий теоретик соціал-реформізму Дж. Коул (1889-1959). Найбільш показовим для творчості Коула-історика працею розглянутого періоду була «Коротка історія англійського робітничого руху» (3 тт., 1925-1927). У ній зазнав теоретичного узагальнення великий залучений автором фактичний матеріал. На цій основі було розгорнуто концепція історії британського робітничого руху в новий час. Непряме вплив марксизму відчувається в тому, що Коул справедливо пов'язує виникнення сучасного робітничого руху з промисловою революцією. Умови: падіння авторитету Британії, розпад імперії.
Основні центри – Оксфорд і Кембрідж. Також Лондонський університет, при якому був створений Центр дослідження історії. В сер. 60-х рр. був відкритий Інститут воєнної історії. Активно діяли Королівське історичне товариство, Королівський інститут історичних досліджень. В сер. 50х – поч. 60 х. рр. виникли нові підходи. Нова історіографія почала базуватися на сцієнтизмі та об’єктивізмі. Активно видавалися журнали "Teaching History", "Historian", "Primary History".
Політична історія. Р. Хаттон, Р. Фостер, Дж. Елкон «Політична історія: принципи і практика».
Економічна історія. П. Матиас, Р. С. Флауд, Д. Коулмен, Э. Хобсбоум У 1978 р. при Лондонській школі економіки та політичної науки був відкритий Центр з вивчення історії бізнесу. Журнал «Огляд економічної історії».
Культурна історія. А. Бриггз, П. Берк, А. Макферлейн, К. Томас
Водночас розвивається «квантитативна» історія та історія бізнесу, утверджується нова соціальна історія. В 70-80-ті рр. Активно розвиваються субдисципліни: демограф. історія, соціальна і., інтелектуальна і., психоісторія, «історична майстерня» Семюеля.