Теорія цивілізації А. Тойнбі. Порівняльний метод вивчення цивілізацій

Теорія цивілізацій А.Тойнбі (1889-1975) продовжує лінію Н.Я.Данилевского і О. Шпенглера і може вважатися кульмінаційним пунктом у розвитку теорій локальних цивілізацій. Його монументальне дослідження «Вивчення історії» являє собою шедевр історичної та макросоциологической науки. Англійська культуролог починає своє дослідження з твердження, що справжньою областю історичного аналізу повинні бути суспільства, мають як в часі, так і в просторі протяжність більшу, ніж національні держави. Вони називаються «локальними цивілізаціями».

Тойнбі розглядає двадцять три розвинулися цивілізації: західну, дві православні (російську і візантійську), іранську, арабську, індійську, дві Далекосхідні, античну, сирійську, цивілізацію Інду, китайську, минойскую, шумерську, хеттськую, вавилонську, Андскую, мексиканську, Юкатанськую, майя, єгипетську... Він вказує також на чотири зупинилися в своєму розвитку цивілізації - ескімоської, момадіческую, оттоманську і спартанську і п'ять мертвонароджених.

Отже, групи, в яких в наявності ці умови, складаються в цивілізації. Групи, що не володіють ними, залишаються на доцівілізованном рівні. Механізмом народження цивілізацій у цих умовах є взаємодія виклику і відповіді. Помірно несприятлива група безперервно кидає суспільству виклик, а суспільство через посередництво свого творчого меншини відповідає на виклик і вирішує проблеми. У цих умовах не існує спокою, обидві групи весь час у русі, а такий рух рано чи пізно досягає рівня цивілізації.

Наступна проблема дослідження - чому ряд цивілізацій (дальнезападная християнська,... ландской), далекосхідна християнська (... в Середній Азії), скандинавська і... розвивалися ненормально і народилися мертвими. Тойнбі намагається зрозуміти, чому п'ять цивілізацій (полинезийская, ескімоська, кочова, спартанська, оттоманська) застигли в своєму розвитку на ранній стадії. Тоді як інші успішно розвивалися.

На думку Тойнбі, зростання цивілізації аж ніяк не зводиться до географічному поширенню і не викликається ім. Якщо географічне поширення з чим-небудь позитивно пов'язано, то швидше з затримкою розвитку та з розкладанням, а не з ростом. Подібним же чином зростання цивілізації обмежується і не викликається технічним прогресом і зростаючої владою суспільства над фізичним середовищем.

Зростання цивілізації, по Тойнбі, полягає в інтенсивному внутрішньому самозбагачення або самовираженні цивілізації, в переході від більш грубою до більш тонкої релігії та культурі. Зростання - це безперервне «відступ і повернення харизматичного (богообраного, призначеного понад до влади) меншини суспільства і завжди нового успішної відповіді на завжди нові виклики середовища.

Зростаюча цивілізація - це постійне єдність. Її суспільство складається з творчої меншості, за яким вільно випливає, наслідуючи його, більшість - внутрішній пролетаріат суспільства і зовнішній пролетаріат варварських сусідів. У такому суспільстві немає братовбивчих сутичок, немає твердих, застиглих відмінностей. У результаті процес зростання являє собою зростання цілісності та індивідуального своєрідності розвивається цивілізації.

Третя найважливіша проблема дослідження - як і чому цивілізації «надломлюються, розкладаються і розпадаються». Не менш 16 з 26 цивілізацій зараз «мертві і поховані». З живих десяти цивілізацій «полинезийская і кочова... перебувають зараз при останньому подиху, а сім з восьми інших більшою чи меншою мірою - під загрозою знищення або асиміляції нашої західною цивілізацією». Більш того, не менше шести з цих семи цивілізацій виявляють ознаки надлому і розкладання.

Тойнбі підкреслює, що занепад не можна приписати космічним причин, географічним чинникам, расовою виродження або натиску ворогів ззовні, який, як правило, зміцнює зростаючу цивілізацію. Не можна пояснити його і занепадом техніки і технології, бо в усіх випадках занепад цивілізації є причиною, а занепад техніки - наслідком або симптомом.

Стадія занепаду, згідно Тойнбі, складається з надлому, розкладання і загибелі цивілізацій. Між надламом і загибеллю цивілізації нерідко проходять століття, а іноді і тисячоліття. Так, наприклад, надлом єгипетської цивілізації стався в XVI ст. до н.е., а загинула вона лише у V ст. н.е. Період між надламом і загибеллю охоплює майже 2000 років «скам'янілого існування», «життя в смерті». Але як би довго це не тривало, доля більшості, якщо не всіх, цивілізацій тягне їх до кінцевого зникнення, раніше чи пізніше.