Посилення феодального, національного, релігійного гніту на Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань, починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Кшиштофа Косинського (1591-1593 рр.). Загони повсталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося в бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запоріжжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).
У 1594-1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острожського. Він ходив у похід в Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їх керівники разом з Наливайком були захоплені в полон і страчені.
До цього ж часу відноситься діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів в історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Галичини, з м. Самбора, навчався в найкращій тоді на Україні православній школі в м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорізькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а у 1615-1622 рр. (з невеликими перервами) він - гетьман Війська Запорізького. Швидко Сагайдачний виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. В 1615 р. він взяв турецьку фортецю Варну, в 1616 р. - Кафу (Феодосію), де звільнив більше 15 тис. невільників, що зробило його ім'я знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини - Стамбулу і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві пристані.
У 1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.
Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допоміг відновити її керівництво на Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним інститутом договори (1617 р. - Вільшанський, 1619 р. - Роставицький). Це мало істотне значення для піднесення ролі козацтва в політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.
П.Сагайдачний з козацьким військом з 40 тис. чол. взяв участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином у 1621 р., де турецька армія зазнала поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.
Польський уряд намагався обмежити зростаючий вплив козацтва, що призвело до нової хвилі повстань.
1625 р. - повстання під керівництвом М.Жмайла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська угода, де реєстр встановлювався в 6 тис. чол., а їх платня - в 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння)
1630 р. - повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгромили добірний загін поляків - Золоту роту ("Тарасова ніч"). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис. чол.
1635 р. - повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.
1637 р. - повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок - під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. У 1638 р. було проведено так звану "Ординацію війська запорізького реєстрового", що дуже урізала права реєстровців, зменшила їх кількість до 6 тис. чол. Це викликало нове повстання.
1638 р. - повстання під проводом Я.Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д.Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла річки Сули (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.
Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про наростання опору українського народу гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.
