Мета і зміст реформ Папської революції

Головною метою Папської революції було об’єднати Західну Європу під владою Святого Престолу. Для цього було поставлено такі завдання:

1. Піднести авторитет церкви: програма внутрішньої реформи церкви була задекларована в енцикліках, в основу її було покладено Статут Клюнійського монастиря (від 910 р.), який мав наступні пункти:

· Духовенство повинно чітко відмежуватися від мирського способу життя

· Симонія повинна була бути скасована;

· Духовні особи повинні взяти обітницю целібату ( відмови від шлюбу), зокрема щоб уникнути родинних обов’язків і клопотів зі спадщиною.

2. Залучити на свій бік якомога більше прибічників: духовенство, монархів, лицарство, торгівців і міщан. Основним опозиціонером папської реформи став імператор Священної римської імперії німецької нації (СРІНН), який сам виношував ідею універсальної світської держави на основі СРІНН, подібної до Візантійської імперії, яка на той час потерпала від лихоліття. Саме війни між імператорами СРІНН і папою стали основною політичною проблемою Західної Європи аж до Нового часу.

3. Розробити нову систему канонічного права, яке б якомога ширше і на єдиних началах регулювало всі відносини в західно-християнській спільноті, для цього створити загальноєвропейську систему освіти і забезпечити уніфікацію церковних догматів для всієї Європи.

Політична програма папської реформи включала наступне:

1. Святий престол (римський єпископат) на чолі реформованої (католицької) церкви стає центром ідеологічного і політичного об’єднання Європи

2. Європу слід поділити на чітку систему архієпископств і єпископатів, десятина з яких надходитиме до Святого Престолу, і управляти якими будуть його представники.

3. Право інвеститури: право Святого престолу призначати в усі християнські держави своїх архієпископів і єпископів: поруч з кожним світським володарем має бути представник Риму (архієпископ, кардинал, канцлер, юстиціарій та ін.) – для настанови володаря на благочестиве управління і контроль над ним з боку Риму.

4. Папі належить коронувати світських володарів, освячуючи (легалізуючи) таким чином, їх правління.

5. Церква має заохочувати лицарство до служіння святій церкві у лицарських орденах, відданих справі папи, зокрема до хрестових походів проти невірних – для поширення віри Христової (для об’єднання Західної Європи у війні проти спільного ворога і для виведення назовні її внутрішніх руйнівних сил).

6. Для створення єдиного правового поля – розробка нового канонічного права, на основі якого надалі формувалися нові європейські правові системи.

Здійснення папської революції забезпечили ефективні ідеологічні, політичні та правові засоби.

1. Папська реформа ще у 50-ті роки ХІ ст. мала багато прихильників. Їх ядро складала – партія папи, яка застосувала тоді ще новий ідеологічний засіб підготовки і проведення реформи, а саме – публіцистику (енцикліки) як засіб поширення своїх ідей. Це були пропагандистські твори духовного змісту, де викривалися недоліки тогочасної світської й духовної влади, і пропагувалися клюнійські цінності та необхідність верховенства Риму.

2. З-поміж політичних засобів «папської партії» назвемо три:

· союз з норманами,

· хрестові походи

· діяльність монаших і лицарських орденів

Союз з норманами.

Нормани впродовж VII-XII ст. були найпотужнішою військовою силою Європи. У них була важлива перевага над уже «цивілізованими» європейцями – незруйнована родоплемінна єдність, через яку норманів важко було розколоти інтригами, підкупом, чи залякуванням. У ХІ ст. нормани вже були переважно охрещені і мали безліч поселень на обох берегах Атлантики й Середземномор’я, у Західній і Східній Європі. При цьому вони ставали союзниками «папської партії», переважно не вдаючись у подробиці й зміст не лише папських реформ, але й християнства взагалі і продовжували розглядати Європу як об’єкт грабунку.

Коли у 1054 р. стався розкол християнської церкви на римсько-католицьку і греко-православну, з благословення римських пап норманами відбулося завоювання для Риму двох дуже важливих християнських, але «не папських» територій:

У 1056-1058 рр. як малий хрестовий похід відбулося захоплення норманами (братами Гвіскарами) Сицилії, Капуї й Апулії, які частково були захоплені арабами але належали Візантії.

У 1066 р. військо під проводом герцога норманського Вільгельма захопило Англію й англійський престол, яким надалі правили норманські династії, ведучи запеклі війни за панування над усіма Британськими островами.

Під час свого понтифікату (1073-1086 рр.) папа Григорій VІІ веде з допомогою норманів боротьбу проти імператора СРІНН Генріха ІV.

У 1075 р. він надіслав Генріху ІV Ультиматум, в якому вимагав підкоритися владі римського папи і отримати імператорську корону з його рук. Коли розгніваний Генріх ІV пішов війною на Рим, Григорій VІІ закликав до Риму норманів і імператор відступив. Проте союзники-нормани, подібно до вестготів і вандалів півтисячоліття до того, піддали Рим грабунку й насильству, що викликало гнів папи, і його смерть при невідомих обставинах.

Нормани були носіями пасіонарності в Європі початку ІІ тис. Р.Х. Представники норманських кланів згодом складали основу лицарських орденів і руху хрестоносців. Впродовж ХІ-ХІV століть більшість держав Європи мали на престолі династії, так чи інакше були споріднені з норманами.