Наслідки Папської революції

Зміни в становищі села.

Щоб задовольнити свої нові запити, феодал повинен був мати гроші. Для цього він переводить натуральні оброки в грошові. Вільні і спустошені землі намагаються заселити орендарями (чиншовиками) аби вони давали прибуток. Не полишаючи пряме насильство і інший позаекономічний примус, феодал одночасно починає користуватися засобами економічного стимулювання селян. Цензива – це нова форма селянського землекористування. Селянська родина, що обробляє землю, може вільно переходити з місця на місце, зокрема надсилати своїх представників в міста, «купивши» це право у феодала. Цензива вільно передається у спадщину, Її можна продавати, але при умові що новий господар ніс ті ж повинності по відношенню до феодала. Найголовніше, що за цензиву виплачувався щорічно ценз (чинш) - викупний внесок.

Особиста свобода була, звісно, благом. Однак, ступінь експлуатації не зменшувалася. Причини звільнення селян пояснюються необхідністю у робочих руках в містах, що розбудовувалися. Звільнення відбувалося не на основі загальнодержавного акту.

Поступово і в різних регіонах неодночасно - у вигляді окремих актів за викуп феодали відмовляються від прикріпленого становища селян. У Фландрії цей процес був прискорений, і завершився в ХІІІ ст. У Франції ще на момент взяття Бастилії залишалось на 23 млн. селян бл. 1,5 млн. кріпаків, хоча тут перехід до цензиви і розкріпачення почався також у ХІІІ ст. і вона стала основною формою селянської оренди». В Англії перехід від натуральних повинностей до грошових почався ще раніше – в ХІ ст. і відбувався більш ефективно: ХІV ст. розвиток мануфактурного виробництва шерсті позбавив більше половини селян їх земель. У ХVI ст. залишки селянства стають особисто вільними. Німецькі феодали, хоч і переводять селян на грошові внески, але загалом натуральний оброк зберігається. Кріпацтво остаточно тут було ліквідовано лише в 50-ті роки ХІХ ст.

Активізація містобудування.

До реформ невеликі міста перебували переважно під владою сеньора- феодала. Управління містам і суд здійснювали сеньйор або його управителі. Податки і збори з міста були переважно довільними і повністю надходили до казни сеньора. Феодальні побори стали особливо нестерпними під час хрестових походів. Потік заморських товарів вимагав грошей, щоб їх купувати, тому феодали все активніше відмовляються від натурального оброку і починають підтримувати всі сфери діяльності, які приносять «живі гроші». Міста, особливо багаті і великі, намагаються викупитися з залежності від феодалів. А щоб забезпечити своє самоуправління формують свої збройні сили. Міські повстання проти феодалів все частішають. У боротьбі за вольності міста знаходили часто підтримку дрібних дворян, що конфліктували з великими магнатами, але все частіше ця підтримка надходить з королівського двору.

Діяльність університетів

Унікальним явищем середньовічної Західної Європи стали самоврядні університети, які сприяли формуванню нового європейського суспільства. Ініціатором створення Західноєвропейських університетів був Григорій VII. Становлення перших університетів у Західній Європі мало на меті, по-перше, забезпечити відносну автономію сфери освіти, що передбачало виведення її з-під безпосереднього керівництва з боку Церкви, і по-друге, гарантувати досить високий рівень викладання. Ці завдання були вирішені з виникненням корпорацій викладачів (магістрів або докторів), наділених правом випробовувати кожного претендента на вступ у корпорацію і присуджувати йому право на самостійне викладання (ступінь магістра чи доктора). Оцінка професійної придатності була цілком у руках корпорації, у цьому відношенні університети мали абсолютну автономію. Здобуття тим чи іншим об'єднанням викладачів цього головного права і знаменувало заснування університету. В університетах робився акцент на вивчені норм римського права, формувалося нове канонічне право, вивчалися твори грецьких філософів (переважно Аристотеля), риторика, логіка, діалектика, медицина, юриспруденція тощо.

Свідчення про міські школи Франції на початку XII ст. містяться в автобіографічному творі "Історія моїх поневірянь" видатного французького філософа, блискучого оратора і викладача П'єра Абеляра (1079– 1142), а також у його листах до його учениці Елоїзи. Дані про три школи Лондона XII ст. можна почерпнути із твору секретаря архієпископа Фоми Бекета Вільяма Фіц-Стефена (? – бл. 1191) "Опис найблагороднішого міста Лондона". Надзвичайно важливими є свідчення анонімного автора про культурне Життя Парижа на початку XIII ст. та відомості знаного філософа й теолога Егідія Римського (1246/1247–1316) про програму освіти і мету виховання, вміщені у його трактаті "Про правління государів", що був опублікований бл. 1285 р. і присвячувався французькому королю Філіппу IV Красивому.

Документальний матеріал "Договори з учителями" (ХІІІ– XIV ст.) допоможе визначити умови, на яких школяра приймали до навчання, з'ясувати, якою була оплата вчителя, які пільги мали вчителі й учні-іноземці від міських властей. Це розширяє уявлення про організацію навчання в Середньовічних університетах Західної Європи за документальними джерелами, засвідчує високу оцінку міщанами нової системи освіти.

Наведені документи характеризують організаційну структуру університетів, вони виявляють особливості ранньої організації освіти в Західній Європі. Це стосується статутів університету юристів у Болоньї (1317–1347 рр.), а також статутів Сорбонни і Оксфорда.

Висновок. Після реформ ХІ-ХІІ ст. швидко змінюється структура європейського суспільства. Соціальні зміни взаємопов’язані: демографія, адміністрування, економіка, право тощо. Основні новації включали:

· чітке функціональне розмежування класу аристократів на два стани: військову еліту і духовенство (клір), з якого одразу ж почали рекрутуватися кадри в чиновництво (перетворення кліриків на клерків)

· зміни на селі: поширення інституту цензиви (самовикупу) селян і їхній рух в міст.

· зростання кількості, чисельність і правового статусу міст, формування стану міщан