Діяльність монаших і лицарських орденів

З ХІ століття активізувався процес формування нових монарших орденів, зокрема картезіанців (1084 р.), бернардинців (цисторіанців) (1098 р.), кармелітів (1115 р.), францисканців (1207 р.), тринітаріїв (1198 р.), домініканців (1215 р.), терциаріїв (1221 р.) тощо.

Важливим явищем було формування лицарських орденів, які стали на деякий час опорою папи в західній Європі: Госпітальєри – 1023 р., Тамплієри – 1118 р., Тевтони – 1198 р.

Орден госпітальєрів (іоаннітів). До хрестових походів у Єрусалимі існував "госпіталь", який під час походів став дуже важливою установою. В госпіталі існувало братство, статут кілька разів змінювався і остаточно утвердився лише на початку XІ ст.

Спочатку метою братства була допомога хворим і прочанам (тому і назва – госпіталіти). Потім необхідність захисту прочан від розбійників і невірних викликало необхідність сформувати бойовий, лицарський склад ордена. Особливо славився ієрусалимський госпіталь, розташований прямо проти Труни Господньої, але слідом за ним з'явилися госпіталі й в інших містах Сходу. Довгий час турбота про хворих і прочан стояла на першому місці... Але помалу боротьба з невірними усе більш захоплювала орден. Завдяки цьому зросло значення для ордена лицарства. Турботу про хворих здійснювали відсунуті на друге місце брати, що спеціально присвячували себе цьому.

У 1259 році папа затвердив розподіл ордена на три групи: лицарів, священиків і братів-госпіталитів. Вища влада в ордені була поділена між магістром і собором.

Велике значення мали госпітальєри для церкви, будучи справжньою церковною армією. Вже на початку XІІ століття доходи іоаннітів у 18-20 разів перевершували доходи французького короля, досягаючи 35 мільйонів франків.

Витіснення християн із Святої Землі (1291 р.), змусили госпіталітів перебратися на Кіпр, де вони міняють свою політику (Іоаніти).

Вони займаються захистом купців, великими фінансовими операціями і стають дуже багатими і впливовими, маючи своїх представників при всіх дворах Європи і в Римі. Орден стає державою без кордонів. По всьому Середземномор’ю у ордена з'являються великі володіння, замки.

Процвітання ордену досягло кульмінації, коли у 1311 р. йому було передано частину володінь знищеного ордену тамплієрів, звинувачених в єресі. (Фактично це були післяреволюційні розборки за владу над заспокоєною Європою). Придбавши Родос вони створили нову острівну державу, яка довгий час вважалася оплотом католицтва на Сході. У 1530 році Карлом V їм подарована відбита у турків Мальта, і орден перейменовано на мальтійський.

Орден тамплієрів мав аналогічний розвиток, але його започаткували не монахи, а лицарі. У 1119 році кілька французів, керовані лицарями Гуго і Годфруа, стали захищати прочан від нападів сарацинів і розбійників, очищати дорога й охороняти цистерни з водою. Перед єрусалимським патріархом принесли вони урочисту обітницю «у слухняності, цнотливості і бідності убивати ворогів Христових». Але орден збільшувався дуже повільно, і Гуго змушений був шукати допомоги у Франції, де його очікувало повне співчуття - сам граф Шампані Гуго – залучив до справи ордена церкву, і святого Бернарда (Св. Бернарда Клервоського (1090-1153 тт.), настоятеля монастиря Клерво, найвизначнішого діяча католицької церкви свого часу). Бернард в спеціальному творі обґрунтував необхідність лицарських орденів, примиривши військову діяльність зі служінням Богу.

"Немає такого закону, - писав Бернард, - який би забороняв християнину піднімати меч". Євангеліє наказує воїнам стриманість і справедливість, але воно не говорить їм: "Киньте зброю і відмовтеся від війн. Християнський лицар - це насамперед боєць за віру Христову, але лицар - це і вірний васал свого сюзерена (вірність - одна з найбільш цінних чеснот феодальної епохи), він же - захисник слабких і скривджених, він же - вірний слуга своєї Прекрасної Дами. (Культ Прекрасної Дами, сформований у Європі під явним впливом культу Діви Марії, не має аналогів в інших районах світу - це чисто європейське явище).