Сутність концепції «міжнародного права людства»

Впродовж всієї історії розвитку міжнародного права відбувається процес його приведення до ідеалізації правозахищеної особистості, врахування прав людини, її захист у системі міжнародного права. Створювалися органи та застосовувалися дії до покращення умов індивіду у міжнародній правовій системі, а також вирішенні проблем кожного, котрі можуть виникати у сфері міжнародних відносин.

Відбувається створення регіональних підсистем по захисту прав людини. Останні утворювались навіть частіше за регіональні економічні чи політико-інтеграційні об’єднання, оскільки сфера прав людини є такою, що особливо пов’язана із регіональною культурою, право розумінням і правосвідомістю. Так загальні засади захисту прав людини, викладені у Міжнародному біллі про права людини, отримали деталізацію фактично в усіх регіональних підсистемах міжнародного права у вигляді відповідних кодифікаційних актів, що створювались з урахуванням і на базі відповідної правової культури.

Європейська система захисту прав людини об’єднує такі інституційні компоненти: 1) ОБСЄ (головний акт - Заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., а також документи Мадридсько зустрічі 1983 р., Віденської зустрічі 1989 р., Копенгагенської наради конференції по людському виміру ОБСЄ 1990 р., Паризької зустрічі глав держав 1990 р) 2) Європейський Союз (держави-члени якого орієнтуються на систему захисту прав людини, розроблену в рамках Ради Європи); 3) Ради Європи (заснована Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950 р., що вперше запровадила міжнародний суд з прав людини).

В рамках СНД було підписано власну Конвенцію про права та основні свободи людин и 1995 р.

Міжамериканська система захисту прав людини формується в діяльності ОАД та Міжамериканського Суду з прав людини (основний документ – Конвенція – “Пакт Сан Хосе” 1978 р.).

В Арабському регіоні на Тегеранській конференції з прав людини 1968 р. було створено Постійну комісію прав людини, а 1990 р. було прийнято Ісламську (Каїрську) декларацію прав людини (на ХІХ нараді міністрів закордонних справ країн – членів Організації ісламської конференції в Каїрі).

В Африканському регіоні створено Африканську комісію з прав людини та прийнято Африканську хартію прав людини і народів 1986 р.

З кінця ХХ ст. і багато в чому під впливом підйому ідей та рухів за права людини починає формуватись міжнародне громадянське суспільство. Цьому сприяє зростання ролі (розширення функцій і реальної можливості впливу на міжнародне правотворення і правозастосування) міжнародних неурядових організацій. Також закріплення ролі доктрини, як допоміжного джерела міжнародного права є проявом індивідуального впливу на формулювання та розвиток цього права.

Міжнародний захист прав людини. Подальше украплення цього інституту є як особливістю міжнародного права ХХІ ст., так і сприяє розширенню його дії: «Утвердження в міжнародному праві принципів самовизначення і поваги прав людини веде до корінних змін в цьому праві. Поряд із забезпеченням інтересів держав воно приділяє зростаючу увагу захисту народів і людини. Міжнародне право стає гомоцентричним. Гуманність можна вважати одним із основних його принципів-ідей. Справа не обмежується змінами в комплексі принципів, суттєві зміни відбуваються в цілях, функціях, інститутах міжнародного права».

Втім тенденцію закріплення в міжнародному праві примату прав людини ще не можна вважати універсальною, оскільки цьому суперечить позаєвропейська практика.

Держави у сучасному міжнародному праві мають правові підстави для захисту не-громадян у міжнародному судовому процесі (ст.. 48 Статей про міжнародну відповідальність держав, Окрема думка судді Міжнародного Суду ООН Б. Сімми у справі Конго проти Уганди 2006 р.).

Відбувається подальше зростання ролі міжнародного арбітражу (особливо у вирішенні комерційних спорів). По суті, часто міжнародними арбітражними інституціями стали розглядатися спори, що витікають не з публічно-правових міжнародних договорів, а з приватних контрактів, у чому також проявляється розширення сфери дії міжнародного права. При цьому роль суду не встановити наявність чи відсутність порушення міжнародного зобов’язання (за принципом сумлінного дотримання договорів) або вирішити справу за чинними нормами міжнародного права, а обрати законодавство, що застосовується до цієї справи.

Ще одним проявом розширення сфери дії міжнародного права є його поширення на сфери, що врегульовувалися раніше виключно нормами національних законодавств. Передусім це стосується прямої дії міжнародно-правових норм по захисту прав людини.

Багато прогресивних правових наробок виникають спершу в міжнародному праві і потім запозичуються внутрішньодержавними правовими системами. Яскравим прикладом тут є інститут захисту прав людини, який не лише виник раніше в міжнародному праві, але й на міжнародному рівні права людини отримують більш ефективний захист, аніж на внутрішньому, а також інші інститути та права, що з нього утворилися: гуманізації війни, заборони смертної кари, заборони видачі злочинця іншій державі за умов негуманного ставлення до нього тощо).

Отже, це є проявом розширення сфери охоплення міжнародного права, що не є лише сучасним явищем, а характерною рисою цього права (можливо у менш швидкому прояві) протягом історії. Концепція «міжнародного права людства» знаходить своє відображення у посиленні уваги до захисту прав людини, її більш комфортної та захищеної життєдіяльності. І сьогодні актуальним є питання удосконалення системи захисту особистості та дотримання її прав і свобод у системі міжнародного права.