Встановіть витоки становлення, спільне та особливе понять «міжнародне право», «міждержавне право», «право цивілізованих націй», «універсальне міжнародне право»

«Міждержавне право» -це термін на позначення розумінняміжнародного права в теорії і практиці країн Європи в період Середньовічча. Варто відзначити, що саме термін «міждержавне право» одним із перших використовував професор Київського університету.В. Незабитовський. Він вважав, що міждержавне право починає переважати лише на певному етапі розвитку міжнародного права у Середньовіччі. Але публіцисти, вважає він, помилково замінили ним усе міжнародне право, ототожнивши те, що є головним у цьому праві міждержавні відносини з усім міжнародним правом. При цьому дослідник вважав, що по-перше, до етапу Середньовіччя, коли воно утвердилось як міждержавне, міжнародне право вже пройшло тривалий період розвитку протягом якого держава була лише одним із багатьох його субєктів. По-друге, навіть ставши міждержавним, міжнародне право, всупереч твердженням позитивістів, не позбулося своїх недержавницьких властивостей, що історично склалися до цього етапу. На думку В.Незабитовського, в міждержавному праві думка про державу, як особистість, призвела до розєднання держав, замість того, щоб звязати їх міцним союзом. Всі ці помилки можна звести до однієї: публіцисти залишили поза увагою думку про союз загальнонародний. …При заснуванні науки міжнародного права думка про союз загальнонародний не була зовсім чужою теорії. Міждержавне право зазвичай звалося jus gentium. Цей термін запозичений з римської юриспруденції. Під цим терміном публіцисти розуміли два елементи: 1 право міждержавне, яке визначає відносини держав, як політичних одиниць, і 2 право загальнонародне, тобто право усіх людей, повязаних спільними звичаями, спільним рівнем цивілізації і визнанням в людині людської гідності не залежно від політичного поділу по державах. З плином часу, jus gentium переходить у суто міждержавне право. Попередній термін поступається іншому – jus internationale. Думка про союз загальнонародний зникає, а відносини загальнонародні губляться і зникають у відносинах державних. Право міждержавне і право загальнонародне – дві окремі сфери.

Таким чином, навіть основоположники концепції міжнародного права як міждержавного, по-перше, не зводили його лише до правовідносин між державами, розглядаючи державу його єдиним субєктом. По-друге, появу міждержавного права вони вважають результатом тривалих змін, історичної боротьби за визнання держави як головного субєкта, які в основному проходили в Середньовіччі. По-третє, на їх думку, вилучення з міжнародного права не міждержавних правовідносин є помилкою, адже суто міждержавні зносини не можуть перебрати на себе всі функції відносин між народами.

«Міжнародне право цивілізованих націй» – це етап і по суті концепція праворозуміння системи міжнародного права повязана з класичним меріодом існування та розвитку міжнародного права, становленням Вестфальської системи з 1648 р. Вестфальська система остаточно символізує собою перехід від ідеї «міжнародного права християнських народів», багато в чому нав’язаної саме Ватиканом і впливом католицької церкви на такі авторитетні перші наукові школи міжнародного права, як іспанська, до концепції «міжнародного права цивілізованих націй». Фактично закріплення свободи віросповідання стало першим в європейському класичному міжнародному праві проявом міжнародно-правового захисту відповідного права людини. Цей міжнародно-правовий акт, а також англійські акт Habeas Corpus та Білль про права 1660 р. є свідченням становлення міжнародно-правового захисту прав людини. Не менш важливою є роль Вестфальського миру для формування нової класичної міжнародної правосвідомості. Фактично з цього трактату слід розпочинати формування правової системи jus europeanum publicum, а в теорії міжнародного права остаточно утверджується його розуміння як спільного надбання європейських народів. Цей етап міжнародного права характеризується:

1) визнанням права на віросповідання і таким чином появи міжнародної системи захисту прав людини;

2) перевагою позитивістської концепції;

3) посиленням держави як суб’єкта міжнародного права;

4) універсалістськими тенденціями та появою міжнародних організацій.

«Універсальне міжнародне право». З другої половини ХХ ст. характерною рисою теорії міжнародного права стали різноманітні підходи до його визначення і, навіть, до самого вислову «міжнародне право». Так, у більшості багатосторонніх договорів протягом століття містилося формулювання «усі народи землі», яке відбивало основу ідею міжнародного права цього періоду – універсальне співробітництво народів на мирних засадах. Виходячи з таких цілей міжнародного права, його фахівці цього періоду стали пропонувати такі назви на позначення міжнародного правового порядку: «суспільство / спілка народів», «міжнародне суспільство», «ойкуменічне суспільство права народів», «глобальне / універсальне міжнародне суспільство», «суспільство націй», «людське суспільство» та ін. «Універсальне міжнародне право» часто отот ожнюється з правом ООН, як універсальної міжнародної організації. Такі підходи свідчать про 1) запозичення їх авторами ідей Просвітництва, ідеології авторів проектів «вічного миру», що в свою чергу говорить про 2) повернення у ХХ ст. до теорій природно-правової школи. На це має вплив і перехід в міжнародному праві кінця століття від засадничої ідеї міжнародного правопорядку – універсальної організації суспільства народів до іншої засадничої ідеї цього правопорядку – цінності людської особистості і захисту прав людини.