Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських завдань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття короткострокових фінансових рішень.
Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.
У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:
• визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі;
• визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;
• визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);
• забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;
• формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.
Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:
— поточний ремонт – часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);
— капітальний ремонт – значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);
— придбання нових видів необоротних активів – заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.
При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.
Длявизначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:
—необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих засобів);
—залишок необоротних активів на початок планового періоду;
—планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.
При цьому необхідно володіти в достатньому обсязі інформацією про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, оскільки в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах).
Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів. ЇЇ формування пов'язано із основними стадіями кругообігу необоротних активів. Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів.
Метод суми одиниць продукції передбачає, що початкова вартість основного засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції. Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли:
—строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю випущеної продукції;
—обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно);
—моральний знос основних засобів незначний.
Метод прямолінійного списання застосовується у тому випадку, коли знецінення основних засобів найбільшою мірою залежить від строку, протягом якого вони використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування).
Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) використовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь цього методу свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне обслуговування і ремонт. Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не враховується.
Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів.
Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).
Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів.
Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі і т. ін.
Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орендою (лізингом) основних засобів. При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (Табл.. 6.3).
Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.
Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:
• порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості;
• ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів;
Таблиця 6.3
