Товар і його властивості. Теорії вартості

Товар – це продукт праці, що задовілняє певну потребу людини і вироблений для обміну. Праця товаровиробника одночасно є суспільною і приватною. В цьому полягає глибока суперечність товарного виробництва, яка є прогресивною. Товаровиробник виробляє продукт не для себе, а для інших членів суспільства. В той же час за виробництво відповідальність несе не суспільство, а товаровиробник.

Сьогодні більшість західних економістів у своїх дослідженнях не проводять чіткої межі між продуктом і товаром. Під продуктом вони розуміють все те, що може бути поставлене на ринок для задоволення потреб покупців. Подібне широке поняття включає в себе і товари, і послуги.

Розрізняють об"єктивні і суб"єктивні продукти (товари). Об"єктивний продукт – товари або послуги, описані у відповідності з своїми фізичними параметрами (додається паспорт з описом можливостей продукту). Суб"єктивний продукт описується з точки зору потреб, що їх задовольняють.

Кожний товар має споживну вартість і вартість. Властивість товару задовольняти ту чи іншу потребу людей називається споживною вартістю. Вартість проявляється через мінову вартість. Здатність товару в певних кількісних пропорціях обмінюватися на інші товари називається міновою вартістю. Мінова вартість, виражена в грошах, є ціна.

Вартість (цінність) – одна з основних категорій економічної теорії. Історично в її тлумаченні було дві течії. Перша виходила з того, що вартість товару у своїй основі об"єктивна, що її джерелом є витрачена на виробництво товару праця. Це положення розробляли представники англійської класичної політичної економії (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо), К.Маркс і його послідовники, прихильники теорії витрат виробництва (Сеніор, Дж.Міль і інші), представники теорії трьох факторів виробництва (Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа).

А.Сміт вважав, що вартість визначалась працею тільки у "первісному стані суспільства", коли не було капіталістів і найманих працівників (тобто, в термінах К.Маркса, при простому товарному виробництві). Для умов капіталізму вартість товару просто складається з витрат, включаючи заробітну плату робітників і прибуток капіталістів. Маркс не погодився з такою трактовкою вартості. Він вважав, що вартість створюється тільки найманою працею робітника. Не отримана робітником вартість свідчить про його експлуатацію.

Основні ідеї Сміта відносно формування вартості були розроблені прихильниками теорії витрат виробництва. Вони виходили з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін (вартості) на товари цінами на елементи витрат.

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французські економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праці – заробітну плату, капітал – процент, а земля – ренту (А.Маршалл пізніше вводить фактор підприємницьких здібностей, що "створює" прибуток).

Друга течія вважала вартість суб"єктивною і виводила її з оцінки людьми корисності товару. Це положення в останній третині ХІХ ст. розробляли представники теорії граничної корисності (австрійська школа – Менгер, Візер, Бем-Баверк і інші). Граничний (останній) екземпляр товару, який може бути куплений і визначає його вартість (ринкову ціну). На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. А.Маршалла. Відкинувши принцип монізму у з"ясуванні джерела вартості, він поєднав теорію класиків політичної економії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності. А.Маршалл виходив з того, що формування ринкових цін (вартості) відбувається у результаті взаємодії попиту і пропозиції і пов"язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції – з вирішальним впливом витрат виробництва. Цю теорію підтримував видатний український економіст М.І.Туган-Барановський, який вказував, що теорія граничної корисності висвітлює цінність (вартість) з іншого боку, а тому не спростовує, а доповнює трудову теорію вартості, утворюючи з нею органічну єдність.

У 80-х роках ХХ ст. в західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства. У рамках цієї теорії з"явилась нова концепція вартості – інформаційна. Один з засновників концепції американський професор Д.Белл відмічає: "Якщо знання у своїй системній формі застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів, … то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості".

Поширеною на Заході сьогодні є теорія альтернативної вартості. Кількість благ, яку людина захоче купити, визначається цінністю того, чим необхідно пожертвувати для їх придбання. Це і є визначення альтернативної вартості. При визначенні альтернативної вартості потрібно постійно порівнювати витрати і вигоди. Для кожної людини вартість може бути своя. Вона встановлюється шляхом порівняння альтернатив (витрат і вигод).

Приклад. Чому бідні люди частіше подорожують автобусами, а багаті – літаком? Проста відповідь – автобус дешевший. Але він не дешевший. Це дуже дорогий транспортий засіб для тих, у кого висока альтернативна вартість часу. Один з найбагатших людей Англії Пол Реймонд за 1 годину заробляє 11 тис.ф.ст. Навряд чи він заробляв би такі гроші, якщо б подорожував автобусом.