Освіта у системі чинників досягнення успіху

У науковій літературі не існує єдиного визначення поняття успіх. Для одних успіх - це можливість займати посаду керівника і координувати роботу підлеглих. Для інших - постійна робота, яка не передбачає високого рівня відповідальності, але при цьому приносить стабільний дохід. Одні люди віддають перевагу дружнім відносинам в сім'ї, інші - просто у можливості забезпечити собі гідне існування. Таке різнобічне трактування даної категорії дозволяє розглядати успіх як позитивний результат праці, діяльності, здобуток, доробок тощо.

Зазвичай аналізуючи успіх як соціальне явище, відзначають такі його аспекти:

- удачу, везіння у досягненні чого-небудь;

- суспільне визнання;

- хороші результати у роботі та навчанні;

- прагнення бути на крок попереду своїх конкурентів;

- постійне прагнення розширити свою справу;

- правильна стратегічна ідея, яку втілюють у життя.

На сьогоднішній день, поняття успіху розглядається у вузькому і широкому значеннях. Вузьке значення зводиться до розуміння оцінки конкретного результату, досягнення чогось важливого для особистості. У широкому змісті під успіхом розуміють життєву успішність, яку людина досягає і переживає у ході власної життєдіяльності, намагаючись бувати власний потенціал.

Успіх особистості у контексті життєдіяльності може вважатися формою самореалізації, і породжувати суб'єктивну задоволеність життям. У випадку, якщо особистість відчуває себе успішною, підвищується усвідомлення власної компетентності в управлінні своєю життєдіяльністю, вирішенні життєвих проблем, реалізації поставлених цілей. Іншими словами, успішна особистість усвідомлює власну самоефективність.

Важливо зазначити, що успіх складається з певних структурних елементів. До них належать такі:

- здоров'я;

- здібності, знання, рівень освіти, досвід, компетентність;

- переважання позитивних емоцій;

- фінансове благополуччя;

- відчуття своєї цінності;

- гармонія з найближчим оточенням.

Вважається що, відсутність будь-якого з цих компонентів перешко­джає виникненню відчуття досягнення успіху. З іншої сторони, якщо індивід має у наявності усі п'ять компонентів і знаходить їх баланс, то йому набагато швидше вдається відчути себе успішним.

У вивченні успіху важливим завданням є аналіз його різно­видів. Не менш важливим завданням є окреслення мотивів досягнення успіху та основних чинників, що сприяють або ж перешкоджають цьому.

У залежності від сфери досягнення успіху:

- Життєвий успіх - це комплекс уявлень, сформований на ґрунті суспільних вимог (норм, цінностей, стандартів), очікувань та визнання актуальних і потенційних індивідуальних досягнень, які оцінюються як високі, престижні, взірцеві у стратифікованому суспільстві. Цей комплекс слугує критерієм оцінок, які саме результати діяльності індивідів соціально винагороджуються,дочого варто прямувати, чим слід пишатися. Проблематика життєвого успіху охоплює сукупність відповідних соціокультурних зразків і водночас індивідуальних установок, очікувань, домагань особистості на максимальне самоствердження її в наявній соціальній структурі.

 

Поняття «життєвий успіх» досить розроблене в сучасній західної соціології. За Д. Рісменом успіх досягається індивідом за допомогою поведінки, яка відповідає уявленням про нього інших (кола спілкування, референтної групи).

 

П. Бергер розглядає життєвий успіх як висхідний рух абстрактними сходами, як прояв притаманної сучасній людині орієнтації на відкритість соціальних ієрархій, а не на існуючі обмеження соціального просування. Критерієм успіху в даному випадку виступає соціальна мобільність, а класи утворюють той соціальний простір, у якому реалі­зуються індивідуальні успіхи.

На противагу традиційному розумінню життєвого успіху як матері­ального у літературі є свідчення і про так званий експресіоністський тип життєвого успіху, спрямований на максимальну самореалізацію індивіда (Янкелович).

У дослідженнях І.Кона зафіксовано, що люди, які займають вищі позиції в соціальній стратифікації, більше цінують самовизначення для своїх дітей і самі орієнтовані на самовизначення, ніж ті, хто пере­бувають нижче на соціальних сходинках.

Отже, існуючі підходи до тлумачення життєвого успіху зводяться до двох констатацій:

1) життєвий успіх - це досягнення тієї позиції в ієрархії, яка від­повідає очікуванням інших, навіть за умови розбіжності з осо­бистими домаганнями;

2) успішним може вважатися статус, навіть і не престижний, але такий, що оцінюється як успішний самим індивідом.

Життєвий успіх може бути виміряний за допомогою шкали соціаль­ної винагороди, популярності, впливу, рейтингових оцінок, показників кількості однодумців, прихильників, послідовників тощо.

- Політичний успіх - це результативна громадська оцінка політичних досягнень і невдач. Успіх політичної діяльності слід розглядати як спільну для всіх суб'єктів політичного процесу характеристику, що дозволяє виробити інтегративну оцінку «політичної ваги» того чи іншого суб'єкта, загальної ефективності його діяльності. При розгляді просторово-часової структури політичного успіху слід виділити локальні, національні і глобальні просторові аспекти політичного успіху, а також ситуативні, тактики.

Економічний успіх особистості передбачає матеріальну неза­лежність та наявність високих і стабільних доходів. Що ж сто­сується економічного успіху держави, то він полягає у створенні узгодженого механізму розвитку кожної галузі української промисловості визначенні її місця та перспектив.

- Соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку.

- Підприємницький успіх пов'язаний насамперед з досягненням результату, очікуваного при започаткуванні реалізації проекту або ідеї. За цивілізованого розуміння успіху треба брати до уваги передусім морально-етичні, а потім вже фінансові аспекти. Ви­ходячи з цього підприємницький успіх для правильного розумін­ня його суті повинен бути оцінений з урахуванням здійснення власної ідеї, бажання самоствердження або намагання змінити хід подій.

- Професійний успіх - процес і результат досягнення індивідом поставлених цілей, соціального положення, високих результатів у професійній діяльності.

Професійний успіх визначається такими умовами:

- зовнішні умови, в яких перебігає професійна діяльність, зокрема суспільно-політичні відносини, характер поглядів суспільства на цінність людини, на її місце у процесі суспільного виробництва і безумовно, умови та організація професійної діяльності, вклю­чаючи й підготовку спеціаліста;

- внутрішні умови, які визначають психологічні властивості та схильності особистості до професійної діяльності.

Професійний успіх дає змогу окреслити соціально-психологічний портрет успішного фахівця, складовими якого є:

- рівень особистісної зрілості або прагнення до самоактуалізму яке є інтегративною характеристикою особистості, що дає можливість охарактеризувати особливості її взаємодії з соціумом

- мотивація досягнення, що дає змогу охарактеризувати особливості професійної поведінки;

- спосіб визначення успіху або неуспіху, який дає змогу сформувати когнітивну диспозицію особистості як суб'єкта діяльності,

- уявлення індивіда про власний образ «Я» що дає змогу охаракте­ризувати адекватність сприймання себе як суб'єкта діяльності;

- психологічні особливості, які визначають характер взаємин з навколишнім середовищем.

У залежності від особливостей переживання радості успіху:

- Зовнішній успіх базується на прагненні особистості бути визна­ною, прийнятою групою, колективом. Це прагнення людини до того, щоб її діяльність була визнана як корисна та значуща інши­ми людьми, бажання нагромаджувати здобутки та заслуги,

- Внутрішній успіх - це стійке почуття задоволеності собою, стан радості від того, що результати діяльності співпали з власними очікуваннями, незалежно від того чи приймаються вони соціальним оточенням.

Системний розгляд успіху особистості як структурного утворення дозволяє виявити і проаналізувати особливості його досягнення. Успіх людини зазвичай залежить від багатьох чинників, різних за походжен­ням. складністю, ступенем і спрямованістю впливу на цей процес (див. рис). Чинники успіху не є постійно заданими, незмінними.

Сукупність чинників, що визначають успіх особистості, можна умовно поділити на дві групи: чинники, що ґрунтуються на основі ін­дивідуальних психологічних особливостей особистості, та чинники, що безпосередньо відбивають рівень розвитку соціальної спільності, середовища, систему відносин в ньому (див. рис. 7.2.).

Таким чином, досягнення успіху людиною забезпечується впливом двох груп чинників - потенціалу людини та особливостями середовища.

На досягнення успіху значний вплив мають індивідуально - психологічні риси, властивості особистості, під якими розуміють найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на її діяльність. Від властивостей особистості залежить не тільки ступінь успішності, а й індивідуальні прийоми та способи дій, за допомогою яких досягають успішних результатів, а також ступінь подолання несприятливих і протидіючих умов на шляху до досягнення ним успіху. Особливо важливими тут є такі якості особистості як цілеспрямованість, самостійність, витримка, самовладання, ініціативність та активність. У свою чергу здібності визначають індивідуально-психологічні особливості людини, і виражають її готовність до оволодіння визначеними видами діяльності і до їхнього успішного виконання.

Серед чинників які впливають на досягнення успіху слід розглядати також психологічну готовність особистості. Саме вона дозволяє особистості вийти за рамки соціальних обмежень, стереотипів, розкрити свій потенціал, проявити креативність у вирішенні поставлених завдань. У будь-якій професійній діяльності слід бути гнучкою особистістю, аби у випадку потреби змінювати свої дії для досягнення бажаного результату.

Рис. 7.2 Чинники досягнення успіху

 

Рис. 7.2 Чинники

д

Одним із найваж

 

Серед найважливіших соціально-статусних чинників досягнення успіху є професіоналізм особистості як складне, багатоаспектне явище, що передбачає посилення соціальної активності та зростання ступеня її відповідальності за власну долю та підвищення ефективності соціально-економічних і політичних процесів у суспільстві у цілому. Саме професіоналізм є провідним показником та чинником досягнення професійного успіху людини. Він відкриває для особистості нові можливості, забезпечує перевагу над конкурентами.

Професіоналізм є показником успішності та якісною характеристикою фахівця і має значення певної соціальної перспективи, що більш або менш доступна кожному фахівцеві. Процес становлення та розвитку професіоналізму розкривається через категорію «професіоналізація». Професіоналізація особистості у широкому плані припускає два взаємозалежних аспекти соціальний та психологічний:

- соціальний аспект, відображений у понятті «професійна соціалі­зація» та пов'язаний з формуванням професійних знань, умінь, навичок, засвоєнням соціально-професійних норм, становлен­ням особистості як суб'єкта професійної діяльності;

- психологічний аспект професіоналізації, відображений у понятті «професійний розвиток» та характеризує становлення професій­ної самосвідомості, розвиток внутрішніх особистісних структур працівника, які забезпечують ефективне виконання ним своїх професійних функцій.

Виокремлюють дві сторони професіоналізму: стан мотиваційної сфери професійної діяльності людини (окреслення мотивів, що спонукають людину до професійної діяльності, визначення цілей, які прагне вона досягти, ступеня задоволеності працею) і стан операційної сфери її професійної діяльності (визначення прийомів досягнення поставле­ної мети, технологій, засобів та здібностей, що застосовуються).

Таким чином, концептуальна модель особистості, яка досягає професійного успіху визначається трьома взаємопов'язаними показниками.

- Перший орієнтований на ефективний розвиток професіоналізму особистості.

- Другий - на розвиток професіоналізму діяльності.

- Третій - професіоналізму самовдосконалення.

Професіоналізм у поєднанні з позитивним ставленням до роботи дає особистості можливість ефективніше реалізовувати себе.

Досить вагомим чинником виступає статус особистості у суспільстві комплекс соціальних ознак, що всебічно характеризують становище особистості або цілої групи у всіх основних сферах життя суспільства і колективу.

Соціальний статус виникає у процесі проходження індивідом усіх необхідних фаз громадянської, соціальної, освітньої і професійної підготовки а також придбання після цього потрібного комплексу якостей, характеризують його як підготовленого й дієздатного суб'єкта що несе свідому відповідальність за свої дії та вчинки.

Мотивація відіграє важливу роль для досягненні успіху у діяльності. У психології мотивація трактується як спонукання, що зумовлює поведінку і вчинки людини і визначає їх активність та спрямованість Уся сукупність мотиваційних чинників поділяється на три відносно са­мостійних класи:

- потреби та інстинкти як джерела активності;

- мотиви як причини поведінки;

- емоції, суб'єктивні переживання і установки як регулятори динаміки поведінки. Мотивація досягнення - це прагнення до успіху в житті та у професійній діяльності.

Д. Макклеланд, аналізуючи умови формування мотивації досягнен­ня, виділяє чотири основні групи чинників, що цьому сприяють:

1) самоаналіз,

2) вироблення оптимальної тактики ціле утворення,

3) міжособистісна підтримка,

4) формування синдрому досягнення.

Привабливість успіху тим сильніша, чим нижча суб'єктивна віро­гідність успіху (тобто чим важче його досягнути), і навпаки, привабли­вість уникнення невдачі тим слабша, чим вища суб'єктивна вірогід­ність успіху. Поряд із мотивом досягнення у більш пізніх дослідженнях мотивації почали розрізняти мотив уникнення невдачі ( Д. Аткінсон, X. Хекхаузен ). Співвідношення цих двох протилежних тенденцій ви­значає рівень домагань особистості, таких як прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною.

Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мотиву прагнен­ня до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня складності задачі. Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають задачі середнього ступеня складності. Якщо людина орієнтована на уникнення невдачі, вона надає перевагу завданням дуже легким (їх вибір гаранту є успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити завдання цього класу, це не викликає в неї великого смутку, бо невдача із завданнями, з якими навряд чи хто впорається, не дає при­воду для сорому чи почуття приниження) (див. табл. 7.3).

Таким чином соціальні чинники статусного характеру визначають нерівність стартового потенціалу різних осіб щододосягненняуспіху. Іншими словами, вони формують диференційовані можливості для успішності людини. Людині без досвіду, належного рівня знань освіти, матеріальної бази надзвичайно важко досягти успіху в житті. Таким чином чим вищим є соціально-економічний статус, тим успішними є стратегії особистості.

Таблиця 7.3. Характеристика людей за мотивами прагнення до успіху та уникнення невдачі

 

Характеристика діяльност і	Особи з мотивом
прагнення д о успіху	уникненням невдачі
Ситуація досягнення	Активно шукають і беруть участь у таких ситуаціях, не лякаються ситуацій кон­куренції. змагання, у яких можна виявити максимум здібностей та вмінь. Полю­бляють ситуації, у яких не­суть особисту відповідальність за наслідки, уникають ризикованих та непередбачених ситуацій.	Уникають подібних ситуацій, а якщо потрапляють у них, пасивно підкоряються їхнім вимогам, іноді йдуть на розумний ризик.
Ціль	Обирають цілі середньої чи вищої трудності, успіх у досягненні яких дає мож­ливість підтвердити свою самооцінку.	Ставлять перед собою легкі або дуже складні цілі, успіх чи неуспіх у досягненні яких не впливає на самооцінку
Дія	Наполегливі та зайняті в реалізації своїх цілей, самостійно досягають їх.	У разі постановки реаль­них цілей схильні до пошуку допомоги й підтрим­ки. відволікання від діяльності (фантазія, критика, відновлення).
Результат (оцінюється у зв'язку з рівнем Домагань)	Впевнені в ситуаціях до­сягнення реальних цілей. За невдачі дотримуються обраної стратегії чи вибирають більш ефективну, дещо знижуючи складність на­ступного завдання, а в разі успіху підвищують його складність.	Більш впевнені в разі досягнення легких цілей і менше - цілей середньої складності. За невдачі відмовляються від обраної стратегії на користь менш ефективної. Досягнувши успіху, обирають легку ціль, після невдачі – складніші.
	Оцінка оточуючих	Прагнуть мати зворотній зв'язок, дізнатися, наскільки вдало вони діяли, і реагують на цей конкретний зворотний зв'язок.	Не прагнуть отримати чи ігнорують інформацію про результат
	Самооцінка та атрибуція причин	Самооцінка реалістична та стійка. Успіх оцінюється як результат докладання власних зусиль і здібностей, невдача пояснюється зовніш­німи обставинами, їхнім впливом	Частіше занижена, ніж завищена, нестійка само­оцінка. Успіх пояснюється збігом обставин, невдача оцінюється як підтвер­дження недостатніх зді­бностей, невдачі глибоко вражають.
	Планування часової перспективи	Впевнене (реалістичне) планування. В осіб з високим рівнем досягнень - орієнтація на віддалене майбутнє.	Глобальне чи не дуже вузьке планування життє­вих цілей, відхилення від помірного (реалістичного) планування.

 

Досліджуючи досягнення особистістю успіху, слід аналізувати не лише основні чинники досягнення успіху, а й реальні поведінкові дії з урахуванням набутого життєвого досвіду. Тут важливо аналізувати типові дії населення щодо досягнення успіху. Таким чином можна визначити основні особистісні типи щодо активності у досягненні успіху.

Розглядаючи можливість досягнення успіху у різних сферах жит­тєдіяльності, слід розглядати перш за все життєвий успіх, що у свою чергу включає успіх людини у професійній діяльності. У досягненні як життєвого, так і професійного успіху важливе значення має освіче­ність, рівень знань та досвіду людини.

Відповідно можна визначити на теоретичному рівні та вивчати на основі самооцінок населення такі типи особистості з використанням шкали «активність - не активність (пасивність)» у досягненні успіху:

- Реально-активний, успішний тип - це ті, хто за природою є діяльною, завжди відкритою для нового людиною, постійно поглиблює рівень власних знань згідно з вимогами часу і професійною діяльністю, та досяг успіху у професійній діяльності і повсякденному житті:

- Потенційно-активний, неуспішний тип - це ті, хто вважає себе освіченою людиною, що володіє певними знаннями та досвідом, компетентною у певному роді діяльності, прагне поглиблювати їх найближчим часом, але ще не досягла успіху у своїй професійній діяльності та повсякденному житті;

- Вимушено-активний, успішніший тип — це ті, хто змушений по­стійно поглиблювати знання та набувати досвіду відповідно до обставин, здатний досягати успіху відповідно до життєвих ситу­ацій, виконуваної професійної діяльності тощо);

- Потенційно-пасивний, неуспішний тип - це ті, хто задоволений рівнем своїх знань і набутого досвіду та не прагне досягати успі­ху як у повсякденному житті так і у професійній діяльності.

Запропоновані типи дають можливість вивчати на емпіричному рів­ні найважливіші поведінкові тенденції та орієнтації населення щодо досягнення успіху.

До соціетальних чинників досягнення успіху належать умови зо­внішнього середовища, а саме, особливості економічного, політично­го становища у країні, правових і соціокультурних процесів, а також вплив сім'ї, соціального оточення, особливостей системи освіти, цен­трів профорієнтації та перекваліфікації нарешті особливості регіонального ринку праці. Власне соціетальні чинники формують умови досягнення успіху особистістю.

Одними із найважливіших соціетальних чинників є соціально - економічні та соціально-політичні чинники. Окрім політичної, еко­номічної та правової сфери у будь-якому суспільстві існує певне соціокультурне середовище. Тому соціокультурні чинники, і перш за все, життєві цінності, традиції, звичаї, установки впливають на розуміння і на досягнення успіху. Дані чинники визначають спосіб діяльності та поведінку особистості.

До визначальних компонентів культури належить освіта. Тому діяльність ін­ститутів освіти населення доцільно розглядати як важливий чинник досягнення успіху. Поєднуючи формальні і неформальні елементи в системі освіти, суспільство може формувати стратегії успіху на різних рівнях від соцієтального до індивідуального.

Резюме

1. Соціальна адаптація - вид взаємодії окремої особи чи соціальної спільності із середовищем, у процесі якої погоджуються вимоги та очікування її учасників. Це також результат процесу їхнього при­стосування до нового соціального оточення. Соціальний механізм адаптації передбачає зближення ціннісних орієнтацій індивіда та групи, засвоєння норм, традицій та звичаїв культурного середови­ща, освоєння рольової поведінки в ньому.

2. Сукупність чинників, що детермінують адаптацію особистості, мож­на умовно поділити на дві групи: 1) суб'єктивні чинники, що визнача­ють адаптаційний потенціалі і ґрунтуються на основі індивідуально - психологічних особливостях особистості, об'єктивні умови, що характеризують індивідуальні можливості людини, серед них: вік, стать, освіта, соціальний статус, соціальні зв'язки, професійна підготовка тощо, а також 2) соціетальні чинники, що безпосередньо охоплюють рівень розвитку соціальної спільності, середовища, систему відносин у ньому.

3. Соціетальні чинники - це особливості економічного, політичного становища в країні, правових та соціокультурних процесів, напрямок та ефективність державної політики, особливості системи освіти, а також особливості регіонального ринку праці. Власне соціетальні чинники формують умови адаптаційного середовища.

4. Соціетальний рівень включає три групи взаємопов'язаних чинни­ків, серед яких інституціональні чинники, пов'язані з ефективністю функціонування систем шкільної і післяшкільної, зокрема вищої освіти, з наявністю у суспільстві інституцій (наприклад, центрів професійної перепідготовки населення, соціальної реабілітації тощо).

5. На теоретичному рівні можна визначити такі основні типи особис­тості відповідно до їхньої активності в оволодінні та використанні соціально-економічних знань і успішності адаптації до змінних соціально-економічних умов: реально-активний (адаптивно-ринковий тип; потенційно-активний (умовно-неадаптивний) тип; вимушено, активний (пристосовницько-адаптивний) тип; потенційно-пасивний (консервативно-стабільний) тип.

6. Кар'єра - це професійний шлях до успіху по службових східцях, престижного соціального статусу і становища у суспільстві. Широке тлумачення кар'єри розглядає її як загальну схему життя, що складається з низки епізодів і подій та охоплює не тільки просування життєвим шляхом, а й усі значні зміни на ньому; загальну послідовність етапів розвитку людини в основних сферах життя (сімейній, трудовій та іншій). У вузькому розумінні кар'єру визна­чають як передбачуваний шлях сходами бюрократії. Її пов'язують з трудовою діяльністю людини, з професійним життям.

7 Успіх зазвичай розглядають як позитивний результат праці, діяль­ності, здобуток, доробок тощо. Вузьке значення успіху зводиться до розуміння оцінки конкретного результату, досягнення чогось важливого для особистості. У широкому змісті під успіхом розуміють життєву успішність, яку людина досягає і переживає у ході власної життєдіяльності, намагаючись реалізувати власний потенціал.

8. Сукупність чинників, що визначають успіх особистості, можна умовно поділити на дві групи: чинники, що ґрунтуються на основі індивідуально-психологічних особливостей особистості, та чинни­ки, що безпосередньо відбивають рівень розвитку соціальної спіль­ності, середовища, систему відносин у ньому.

9. Одним з найважливіших соціально-статусних чинників досягнення успіху виступає професіоналізм особистості як складне, багатоаспектне явище, що передбачає посилення соціальної активності особистості і збільшення ступеня її відповідальності за власну долю та підвищення ефективності соціально-економічних й політичних процесів у суспільстві загалом.

10. На теоретичному рівні можна визначити та вивчати на основі са­мооцінок населення такі типи особистості з використанням шкали «активність - неактивність (пасивність)» у досягненні успіху: реально-активний, успішний тип; потенційно-активний, неуспішний тип; вимушено-активний, успішний тип; потенційно - пасивний, неуспішний тип.

Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте особливості процесу соціальної адаптації.

2. Окресліть суть адаптаційного потенціалу людини та його осно­вні складові.

3. Проаналізуйте особистісні та соціетальні чинники адаптації лю­дини.

4. До якої групи чинників адаптації належить освіта, знання та досвід людини.

5. Поміркуйте, яку роль відіграє освіта у процесі адаптації людини до змінних соціальних умов.

6. Порівняйте різноманітні підходи до визначення чинників адаптації.

7. Які вимоги висуваються до працівника сучасним ринком праці?

8. Охарактеризуйте суть та особливості кар'єри.

9. Визначте основні етапи кар'єри та їхні характерні особливості.

10. Визначте суть процесу планування кар'єри.

11. Охарактеризуйте зміст філософського, соціологічного та психо­логічного підходів до аналізу категорії «успіху».

12. Окресліть місце та важливість освіти в системі соціетальних чинників досягнення успіху.

Теми ІНДЗ

 

1. Сутність соціальної адаптації.

2. Аналіз чинників детермінації адаптації особистості

3. Соціетальні чинники адаптації особистості.

4. Соціальний успіх як форма виявлення адаптації особистості.

5. Соціальний тип особистості як чинник її адаптаційного потенціалу

 

& Використана і рекомендована література

1. Бирченко Е. В. Социально-психологическая адаптация выпускников вузов к условиям конкуренции на рынке труда / Е В. Бирченко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Харків. - 2000. - С.247-249.

2. Городняк І.В. Вивчення успіху крізь призму досвіду індивіда / І В Городняк // Вісник Одеського національного університету. - 2008. - Т. 13. - Випуск 5. - С. 290-294.

3. Городняк 1В. Економічна освіта як складова успіху людини (соціо­логічний аналіз) / І.В. Городняк // Наукові студії Львівського соціо­логічного форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін»: Збірник наукових праць. - Львів: Видавничий центр Львів­ського національного університету імені Івана Франка. - 2008. - С.543-547.

4. Губер А. О. Выпускник вуза XXI века: критерии построения адап­тационной модели / А.О. Губер // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Харків. - 2000. 4 С.236-237.го суспільства. - Харків. - 2000. - С.247-249.

5. Злобіна О. Суспільні зміни і динаміка процесів соціальної адаптації населення / О. Злобіна // Четверта всеукраїнська соціологічна кон­ференція Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні. К. - 2004. - С.47-49.

6. Калайков И. Цивилизация и адаптация. / И. Калайков - М.: Прогресс, 1984.-240с.

7. Кокун О М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: пси­хофізіологічний аспект забезпечення діяльності / О М. Кокун - К.: Міленіум, 2004. - 265 с.

8. Корель Л. В. Социология адаптации: этюды апологии. / Л.В. Корель [Отв. ред. Ф М. Бородкин.| - Новосибирск: ИЭ иОПП, 1997. - 160 с.

9. Лапшина В.Л. Професіоналізація: сутність, структура, поняття / В Л. Лапшина // Український соціум. - 2005. - №2-3 (7-8). - С. 54 -58.

10. Ничкало Н Г. Адаптація професійна / Н.Г. Ничкало // Енциклопе- дія сучасної України. - К., 2001. - Т. 1. - С. 179-180.

11. Пачковський Ю.Ф. Соціоекономічне знання в соціологічному ви­мірі: Монографія. / Ю.Ф. Пачковський, І. В. Городняк - Львів: Ви­давничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. - 172с.

12. Побірченко H.A. Підготовка учнівської молоді до ринкової еконо­міки. / H.A. Побірченко - К.: Знання, 1999. - 60с.

13. Побірченко H.А. Учнівська молодь і професії ринкової економіки / / H.A. Побірченко - К.: Преса України. 1998. - 206 с.

14. Погрібна В.Л. Соціологія професіоналізму: монографія /Л.Погрібна.- К: Алерта: КНТ: ЦУЛ, 2008. - 336с.

15. Сидоренко О.Л. Освіта як чинник формування стратегії життєвого успіху / О.Л. Сидоренко //Педагогіка і психологія. - 2002. - №4. - 75-81.

16. Слісаренко В. Соціальна адаптація людини: сутність, функції, процес / В. Слісаренко, М. Лукашевич // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості. - Суми: ВВП «Мрія» ЛТД, 1994. - С.7-16.

17. Сучасна молодіжна політика в Україні: досвід розробки та пробле­ми практичної реалізації. / Кузиминець О. В., Мельниченко В. І., Немирівський Я. В., Погоріло В Ф. // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - Випуск 5. К.: АЛД, 1996. - 235с.

18. Федоренко Н. Роль освіти у формуванні нової генерації молодих Фахівців / Н. Федоренко // Соціальні виміри суспільства. Збірник Наукових праць. Випуск 6. - К.: Інститут соціології HAH України 2003.-с. 348-356.