Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм у філософії другої половини ХХ ст

Кожен предмет чи об‘єкт скл.з частинок. Безструктурних матеріальних об‘єктів не існує. Об‘єкт скл.з частинок, тобто з того, що в сумі може дати ціле. Стійкі частини наз. елементами. Якщо елемент зникає, то зникає і об‘єкт чи предмет (Н₂О). Сукупність елементів, з яких скл.ціле, наз. змістом. яким чином пов‘язуються вони між собою – є формою. Форма ще може наз. структурою. Форма і зміст, елемент і структура пов‘язуються діалектикою. Провідне значення відіграє зміст, форма впливає на нього. Факти – елементи нашого дослідження. Як вони пов‘язані між собою (форма викладу), залежить і робота. Якщо зміст і форма адекватні, то створена «річ» має високу духовну цінність(наприклад кінофільм, полотно художника, поема чи прозовий твір). Властивості і якості предмету залежать від зв‘язку між елементами його структури. Природодослідники вивчають не тільки зміст даного об‘єкту, але й структуру (С (вуглець) – 1. Алмаз (решітка одна). 2. Графіт (решітка інша)). Зміст – певним чином упорядкована сукупність елементів та процесів, які утворюють предмет або явище. Форма – спосіб існування та вираження цього змісту, його різних модифікацій. Ф також використовується у значенні внутр.орг-ції Змісту, і в цьому значенні проблематика Ф набуває подальший розвиток у категоріїї структури. Структура, внутрішня упорядкованість – необхідний елемент змісту. Зі зміною структури, організації суттєво змінюється зміст предмету, його фіз.та хім.якості. Форма, фіксуючи багатоманітні модифікації змісту, способи його існування та прояву також володіє певною структурою. Зміст та форма – взаємодіють. У взаємодії змісту та форми зміст являє собою провідну сторону об‘єкту, а форма – ту його сторону, яка модифікується, змінюється. І навпаки, форма здійснює зворотній вплив на зміст.

Система – сукупність елементів, що знах-ся у відношеннях і зв‘язках між собою і утворюють певну цілісність, єдність. Функція – зовнішнє виявлення властивостей якого-небудь об‘єкту в даній системі відношень, напр.функції органів чуття в орг-мі, функції держави у суспільстві тощо.

На поч.ХХ ст.ця ідея перейшла і в суспільні науки. В сусп.н-ках виникла течія – структуралізм (Леві-Строс, Лакан, Фуко, Барт). Він виник як реакція на плоский еволюціонізм позитивістського толку. Для С хар-но: поглиблена увага до описання актуального стану досліджуваних об‘єктів, з‘ясування внутрішньо-властивих їм позачасових властивостей, намагання чітко розділити досліджувальні об‘єкти та дослідницькі засоби, відмова від пріорітету ізольованих фактів та фіксування відношень між фактами та елементами вивчаємої системи. При вивченні об‘єкту С пропонує рух від первинної організації фактів що спостерігаються в рамках дослідницької задачі до виявлення і змалювання внутр.стр-ри об‘єкту та створення теоретичної моделі об‘єкту з її інтерпретацією в досліджуваному матеріалі. На розвиток С справили вплив ідеї Соссюра у лінгвістиці, Леві-Строса у етнології, Виготського та Піаже у психології, розробка металогіки та метаматематики (Фреге, Гильберт).С досоіджує процеси дія-ті, опосередковані спілкуванням їх учасників за доп.знакових систем. С досліджує природнюмову, первіснообщинні соціальні та культурні стр-ри і т.д. Об‘єктом дослідження С є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама. Саме на цих об.структур.аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина. З к.80-90 рр. С → Постструктуралізм (Дельоз, Деріда, Блум, Ліотар). Не заклякли глухо у певній системі, а розглядають кожну систему як таку, що включається у більш широку систему. Дана система – як підсистема. Цей процес безкінечний. Система розмикається. Вивчати треба внутр.стр-ру і зовн.зв‘язки. Заклякатись на стр-рі, ігноруючи всебічне вивчення елементів – не можна.

Дерріда та його вчення про деструктивізм: в його працях синтезуються різні тексти – філ., літер., лінгвістичні, соціологічні, психол. Тексти, що виникають при цьому, є чимось середнім між теорією і вимислом, філ.і літ-рою, лінгвістикою і риторикою. Говорить про вичерпність ресурсів розуму в тих формах, у яких вони використовувались провідними напрямками класичної і сучасної філософії. Деконструкція філософії (критика її основ, підвалин, теперішня ф – метафізика свідомості, суб‘єктивності і гуманізму, головна вада – догматизм). Звертання до психоаналізу Фрейда.