У загальному вигляді наука - це діяльність людини по виробленню, систематизації й перевірці знань. Людина займається науковою діяльністю не випадково. Вона постійно має справу із проблемами й складними завданнями, і для того, щоб з ними впоратися, людині необхідні вичерпні знання, вироблення яких й є мета всякої наукової діяльності. Отримані знання дозволяють пояснити й зрозуміти досліджувані процеси, здійснити пророкування на майбутнє й створити відповідні наукові рекомендації.
Наука зародилася в стародавньому світі. Передумови з'явилися на Др. Сході: Єгипет, Вавилон, Індія, Китай. Тут накопичуються й осмислюються емпіричні знання про природу й суспільство, виникають зачатки астрономії, математики, етики, логіки. Це надбання сприйняте й перероблене в струнку теоретичну систему в Др. Греції, де з'являються мислителі, що спеціально займаються наукою, відмежувавшись від міфологічних і релігійних традицій.
Наука відділялася від повсякденного знання й разом з тим вона перевершила його. У той же час наука не має єдиновладного мандата на пізнання. Вона має взаємодоповнюючі зв'язки з повсякденним пізнанням, з філософією, етикою, мистецтвом й ін.
Сучасну науку можна визначити як сферу дослідницької діяльності, спрямовану на створення нових знань про природу, суспільство й мислення, що включає в себе всі умови й моменти цього творення: учених з їхніми знаннями й здатностями, кваліфікацією й досвідом, з поділом і кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне й лабораторне устаткування; методи науково-дослідної роботи; понятійний і категоріальний апарат, систему наукової інформації, а також всю суму наявних знань, що виступають у якості передумови, виділені кошти, результати наукових досліджень.
Наука є необхідний наслідок суспільного поділу праці. Вона виникає в результаті відділення розумової праці від фізичного, з перетворенням пізнавальної діяльності в особливий рід занять спочатку дуже нечисленної групи людей. В умовах НТР відбувається нова корінна перебудова науки як системи щоб вона змогла задовольнити потреби сучасного виробництва. Вона перетворюється в соціальний інститут, для того, щоб наукові знання стали надбанням великої армії фахівців, організаторів, інженерів і робітників. Наука покликана усе більшою мірою орієнтуватися вже не на техніку, а на саму людину, на розвиток її інтелекту, творчих здатностей і культури мислення, на створення передумов для його творчого розвитку.
Нині наша цивілізація розглядається як технотронная, індустріальна. Техніка й технологія - основні поняття філософії техніки. Техніка як поняття має два змісти: 1. - знаряддя й інструменти праці, будь-які штучні спорудження створені людиною й використовувані для перетворення навколишнього середовища, що виступають як предмети праці, і створення інших засобів виробництва й предметів для задоволення різних потреб. 2. - система навичок, рівень майстерності в реалізації того або іншого виду діяльності.
Технологічний детермінізм – техніка є вирішальний фактор розвитку. Розрізняється технологічний евдемонізм – що вважає, що прогрес у техніці й технології автоматично усуне соціальні протиріччя й антагонізми, приведе до рівномірного розподілу багатства й культури. Технологічний алармізм – тільки негативні наслідки розвитку техніки, посилення соціальних протиріч, ріст насильства над особистістю, де гуманізм громадського життя. Піонером технократической ідеології став Сен-Симон. В XX столітті сплеск уваги до проблеми техніки. Питання про генезис, сутність, характер і перспективі розвитку техніки. Хайдегер – техніка протистоїть людині, через неї він відмовляється від свого існування, це несправжнє існування людини. Шпенглер – техніка є смерть культури.
Концепції історичного розвитку техніки. Маркс виділяє щаблі: ручні знаряддя, ремісно-мануфактурне виробництво, машинна техніка, автоматизовані системи. Людина перекладає працю на машину. Л. Мамфорд: 3 технічні епохи. Эотехническая (1000-1759), має у своїй основі технологію води й дерева. Палеотехническая (XVIII-перша половина XX), опирається на комплекс вугілля й заліза. Неотехническая – електрика й сплави. Основа періодизації - вид енергії й речовина, що займає центральне місце в створенні машин.
Сциентизм – концепція, що полягає в абсолютизації ролі науки в системі культури, в ідейному житті суспільства. Він почав складатися у філософії кінця 19 початку 20 вв, коли розвитком науки було поставлене питання про роль і місце науки в системі культури. У цих умовах і виникає сциентизм. Негативні риси сциентизма - не враховує складну системну організацію громадського життя, у якій наука займає важливе, але не головне місце.
Як зразок науки сциентизм розглядає природничі науки. Будучи не строго оформленою системою поглядів, а скоріше ідейною орієнтацією, С. проявляється по-різному, з різним ступенем і чинністю - від зовнішнього наслідування точним наукам, що виражається в штучному застосуванні математичної символіки або навмисному доданні аналізу философско-світоглядних або соціально-гуманітарних проблем форми, характерної для точних наук (аксіоматична побудова, система дефініцій, логічна формалізація), до абсолютизації природничих наук як єдиного знання й заперечення философско-світоглядної проблематики як позбавленої пізнавального змісту й значення (неопозитивізм).
С. у філософії знаходить вираження в недооцінці її своєрідності в порівнянні з іншими науками, заперечення філософії як особливої форми суспільної свідомості, що має свою специфіку в порівнянні з іншими спеціальними науковими знаннями. С. у соціології пов'язаний із запереченням особливостей об'єкта соціального аналізу в порівнянні з об'єктами, досліджуваними в природничих науках, з ігноруванням необхідності обліку ціннісних моментів, з емпіризмом й описовістю, ворожим відношенням до всяких побудов
