Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії “усе”. “Усе” межує з “нічим”, тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Ще в гімнах інд. ”Вед” та у гномах (загальнозначимих висловах) давньогрецьких мудреців (софостів), поетів, пол.діячів загальнозначущі сентенції формулюв.так: “усе моє - зі мною”, “нічого понад міру”, “все обдумуй заздалегідь”. Але в усіх цих вип.можна йдеться про почат.зародкові форми назв.термінів як категорій. Виразнішу форму ці терміни набули в давньогр.натурфілософії ( Проблема буття в давньогр.ф.) - про сутність сущого і пошук першоначала сущого. Перший з давньогр. субстанціоналістів Фалес Мілетський: “все утворюється з води”. Але натурфіл.пішла далі в розробл.зазнач.термінів, висунувши пон.”першого початку всього”(архе). Поряд з останнім виникає Демокритівське, а потім Епікурейське поняття атом. Цим засвідчувалось, що в самому бутті вже вирізняли щось стійке, стале, незмінне, на відміну від нестійкого, такого, що зникає. Стале – буття, мінливе розум-ся в якості образів його з‘явлень. Платон: джерело буття – ідея, що у вищому способі буття постає як Єдине. Воно є тотальне, вічне, незмінне. Всі ж речі та яв.чуттєвого світу існ.лише в міру їх причетності до Єдиного. Речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос, треба не стільки дослідж.речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей. Аристотель: річ та Єдине тотожні. Розуміння ідей вимагає дослідж.будови речей, з‘ясування їх прич.та фун. У Сер.віки – буття (Б.) постає в окресленні абсолюту. Новий час: на І план у роз-ні Б. виходить пон. “субстанції” (Декарт, Спіноза, Лейбніц, представники нім.кл.ф.). Саме це пон. “субстанції”, на думку Дж.Локка, було всеохоплюючим і поставало синонимом Б. у його більшій конкретизації. У Нім.клас.філ. розрізн. 3 підходи до осмислення проблеми Б.: 1). Б. як справжній світ сутностей, який є вікном, що дозволяє поглянути світу явищ на дійсність. Б. – певний вид сутностей, які визначаються в якості засадничих елементів світу та змістовної передумови його роз-ня. 2). Б. як найбільш загальне, а отже порожнє пон., яке не потребує класифікації. Воно фікс.граничне відношення в середині сущого, є відображ.власне стр-ри розуму. Б.-абстрактна, абсол.хар-ка сущого і осмисл-ся в якості предиката, що приписує мисленню елемен сущого (Кант). 3). Б.ототожн-ся з об‘єкт.реал-тю, Б. – це все існуюче. Мова йде не власне про Б., а про виділення різних форм Б. (марксизм, матеріал.ф.).
Суч.н-ка: 1. Б.постає в динамічному, а не статистич.вигляді 2. Постає у системних окресленнях, тоюто окресленнях зв‘язку “всього з усім”.
Структура буття: 1. Матеріальне буття (хар-ся множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору мат-лу та сил.взаємодій): А) буття прир.речей, Б) буття речей, створених людиною (“друга природа чи кул-ра”); 2. Духовне чи ідеальне (позапросторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для самого себе, цілісне, динамічне): А) індивідуальне (моя думка), Б) позаіндивідуальне (коли я про когось напишу); 3. Соціальне: А) індивідуальне (існ-ня людини в соціумі), Б) суспільне (всі сусп.процеси, відносини).
К. монізму: розуміння буття як єдиного в своїй основі. Форми монізму: матеріалізм та ідеалізм. Матеріалістити початком, основою світу вважають матерію. Ідеалісти – дух, ідею. Найбільш послідовним напрямком ідеалістичного М.є ф-я Платона та Гегеля. Науковий і послідовний матеріал. М хар-ний для діалектичного матеріалізмуму (світ за своєю природою є матеріал., що усі явища у світі – різні види рухаючої матерії).
Дуалізму: визнання двох основ буття – мат.та дух. – рівноправними і взаємодіючими. Хар-ний для ф. Декарта і Канта.
Плюралізм: розуміння буття як абстракції, що виходить з реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ. Монадологія Лейбніца.
