І.Франка (1856-1916). 1893 р. Одержав ступінь доктора філософії в Відні. Написав 50 томів прань. Стояв поліціях матеріалізму. Підтримує діалектику Маркса, але виступає проти закону переходу кількісних змін в якісні. За сучасним людина повинна пізнати майбутнє(для цього потрібен критичний розум, який спирається на дослідження) Виділяє два рівні пізнання: здоровий глузд і наука. Суб'єктом пізнання є не тільки конкретний індивід, й народ і нація. Народ - це духовна спільність.
Ф. пропагував і перекладав на укр.. мову твори Маркса і Енгельса. Але він не сліпо поклонявся марксизму, а критично його переосмислював, мав власне розуміння сутності і спрямованості суспільного розвитку. Виступав проти диктатури пролетаріату - бо це приведе до знищення культури.
Вищим ідеалом е свобода людини. Ф. Докладав значних зусиль для формування свідомості укр. народу. Виступав за звільнення кожної нації від політичної залежності, створення своєї держави, а потім об'єднання у слов'янську федеральну державу.
Соціалізм Ф. грунтується не на класових, а на загальнолюдських цінностях, на найвищому самоуправлінні общин, повітів, країн.
Розробляє теорію поступу. У центрі теорії поступу стоїть не питання про те, що у світі все міняється, а про те, що міняється краще,чи гірше для людини. Це вчення враховує багатосубстанційність світу, його поліцентричність (світ - це не тотальність матерії або духу, а є зв’язок різних субстанцій і "центрів", кожне з яких має своє “биття серця", свою особливу логіку). Тому світовий процес не є прогрес, ні розвиток, а своєрідне " ступання", перелив хвиль від центра до центра. Завданням теорії поступу є визначення можливого і неможливого. А тому є і гадка про фатальну передвизначеність світових процесів.
Поступ на першому етапі не охоплює все людство, бо велика частина його й досі живе в стані дикості або близько до нього.
поступ здійснюється хвилеподібне (підйом - упадок, знесилення, зневіра)
поступ не держиться одного місця, а йде мов буря, з одітого краю до другого лишаючи на часах жвавого руху пустоту і занепад. Поступ не досяг вселюдського масштабу.
Поділ праці, який є головною рушійною силою поступу, в купі з властивою людям неоднаковістю сил, вдачі і здібностей, продовжує й загострює нерівність між людьми, поділяючи людство на протилежні табори.
Критерієм поступу є людське щастя, влаштованість людини в світі.
Михайло Драгоманов Видатний письменник і публіцист, етнограф і історик Михайло Петрович Драгоманов (1841— 1895) належить до прогресивної плеяди філософів та соціологів України. Народився в Гадячі. Після закінчення київського університету працював на кафедрі античної історії. За активну політичну антиімперську діяльність звільнений з університету і емігрував за кордон. У Женеві видає український політичний журнал «Громада». За допомогою Михайла Павлика та Сергія Подолинського створює «Женевський гурток» — першу українську соціалістичну організацію. Вважав за необхідне докорінно змінити економічний лад, у процесі чого не виключене революційне перетворення суспільства. У багатьох творах Д. обґрунтовує ідею багатофакторного і визначеного історичного процесу: традиції, культури, національного характеру тощо. Відкидав установлення диктатури, рішуче виступав за республіканський федеративний устрій суспільства, заснований на вільному об'єднанні національно-історичних регіонів, за широке місцеве самоврядування і соціальні гарантії прав людини. Д. — конституціаналіст, який спирається на практику народовладдя в Україні, про що свідчать його фольклористичні та популярно-історичні твори. Соціалізм в Україні вважав закономірним явищем, породженим капіталізмом та зростаючим пролетаріатом. Шлях України до соціалізму пролягає через політичні та культурні реформи і громадське самоврядування. Джерело соціального прогресу — об'єктивний хід історії, потреба суспільства у соціальних змінах. Мета прогресу — здійснення ідеалів лібералізму і соціалізму, а вищий ідеал людства — добровільна асоціація гармонійно розвинутих особистостей, безначальство. Філософською основою соціально-політичних суперечливих поглядів Михайла Драгоманова є матеріалізм та позитивізм. Закликаючи українську інтелігенцію позбутися провінціалізму, вказував на необхідність засвоєння сучасної західної філософії Конта, Оуена, Прудона, Фейєрбаха, Маркса, як передумови руху за політичну свободу і демократію. Тим самим Д. прямував до подолання громадського світогляду, культурно-просвітницького етапу розробки філософії української ідеї, готував грунт для покоління «Молодої України», яскравим та оригінальним представником якого став письменник Іван Франко.
