Після народження дитини тип живлення стає лактотрофним

Материнське молоко забезпечує організм, який посилено росте, пластичним і енергетичним матеріалом. З молоком надходять віта­міни, ферменти, мінеральні речовини, вода, біологічно активні сполуки тощо. Починаючи з 5—6 міс, у раціон немовляти вводять прикорм, а згодом дитину поступово переводять на дефінітивне харчування. Процеси поступового переходу від одного типу харчу­вання до іншого визначаються етапами формування системи трав­лення і механізмів регуляції. У разі раннього застосування змі­шаного харчування прискорюється розвиток травної системи.

У гідролізі поживних речовин, що містяться в грудному молоці, беруть участь ферменти молока і залоз органів травлення дитини. Слина новонародженого служить головним чином для створення герметичності між соском і губами під час смоктання. Фермента­тивна активність слини незначна, але достатня для зсідання мо­лока у шлунку. Амілаза, яка міститься в слині новонародженого, складає приблизно '/з її активності у дорослих. Протягом перших

6) 2 років ферментативна активність слини підвищується. Провід­не значення для регуляції слиновиділення мають рефлекси з ре­цепторів язика і слизової оболонки рота. Умовний слиновидільний рефлекс формується на першому році життя.

Шлунок новонародженого має місткість 5—10 мл. До кінця року він поступово збільшується до 250—300 мл. Диференціація головних і парієтальних гландулоцитів відбувається ще у період- внутрішньоутробного розвитку. До того ж головні клітини почи­нають функціонувати раніше від парієтальних: пепсиногени з'яв­ляються раніше, ніж хлористоводнева кислота. Секреція хлористо­водневої кислоти залежить від типу харчування. У разі переве­дення на штучне вигодовування збільшується кислотність соку у

7) 4 рази. З віком збільшується також і щільність залоз на по­верхні слизової оболонки. Ферментативна активність соку зале­жить від типу харчування: у перші місяці практично не розщеп­люються білки, які містяться в продуктах рослинного походження і м'ясі.

Довжина кишок у дітей стосовно довжини тіла більша, ніж у дорослих (у новороджених — у 8,3 разу, а у дорослих — у 5,4 ра­зу). Секреторна активність підшлункової залози й печінки нижча, ніж у дорослих. Унаслідок цього на першому році життя перева­жає мембранне травлення. У ранньому віці проникність мембран тонкої кишки ще досить висока, тому деяка кількість високомоле- кулярних речовин їжі продовжує всмоктуватися і надходити у кровотік.

Заселення товстої кишки мікрофлорою відбувається вже про* тягом перших 2—4 діб життя. Нормальна мікрофлора бере участь у травленні, формуванні імунологічної реактивності, пригніченні розвитку патогенної мікрофлори, синтезує ряд вітамінів, інакти- вує ряд фізіологічно активних сполук.

На ранніх етапах розвитку формуються гормональні й місцеві системи регуляції секреторної активності і моторна функція орга­нів травлення. Центральні нервово-рефлекторні механізми підклю­чаються пізніше. Формування системи травлення завершується на час статевого дозрівання.

Особливості травлення

При старінні

У похилому та старечому віці сповільнюються проліферація та визрівання епітелію системи травлення, знижується синтез фер­ментів, унаслідок чого погіршується гідроліз поживних речовин. Зменшуються проникність і транспортна активність мембран, по­рушуються також нервові та гуморальні механізми регуляції діяльності органів травлення.

Зміни в порожнині рота зв'язані з патологією зубів, унаслідок чого знижується ефективність жування, зменшується кількість смакових цибулин, отже, смакова чутливість, особливо на солодке. Зменшується секреція слини, тому частіше спостерігається сухість слизової оболонки рота. Порушується ковтання, бо сила м'язів глотки зменшується.

Ста£ меншою кількість шлункового соку, падає концентрація в ньому пепсиногенів і особливо хлористоводневої кислоти. Це по­яснюється зниженням кількості парієтальних та головних клітин унаслідок атрофії слизової оболонки. Зміни моторної активності шлунка зумовлюють зниження тонусу та трофіки м'язів, а також перистальтики.

Відбуваються атрофічні зміни і в лідшлунковій залозі: зни­жується її секреторна функція, спочатку стає менше ферментів, особливо протеаз і ліпаз, а потім — бікарбонатів. Знижується ма­са печінки, а отже й продукція жовчі. У жовчі стає менше жовч­них кислої, фосфоліпідів, але більше холестерину. Гірше скоро­чується жовчний міхур, стає асинхронною діяльність сфінктерів жовчовивідних шляхів.

Зменшуються товщина слизової оболонки тонкої кишки, кіль­кість ентероцитів, ворсинок, погіршуються проліферативні процеси в цій оболонці. Порушується виділення ферментів, особливо ліпаз. Тому в похилому і старечому віці гірше засвоюються молоко, жи­ри. Пацієнти такого віку надають перевагу солодощам. З віком порушується процес всмоктування білків, жирів, меншою мірою — вуглеводів. Знижується тонус тонкої кишки, сповільнюються пери­стальтика і евакуація кишкового вмісту, частіше буває запор. У товстій кишці збільшується кількість мікроорганізмів, змінює­ться їх склад — підвищується кількість гнильних форм і змен­шується число молочнокислих.

Істотну роль у порушенні функції системи травлення має погіршення кровопостачання її органів, яке спостерігається у літніх людей. Вказані зміни треба враховувати при складанні раціону харчування для людей похилого та старечого віку.