Поява відчуття голоду зв'язана з формуванням збудження у нервових центрах. У гіпоталамусі експериментально виявлено структури, що належать до центрів голоду та насичення. Так, коли тварині ввести електроди в латеральні ядра гіпоталамуса і подразнювати їх, то розів'ється поліфагія (прийом надмірної кількості їжі): у зв'язку з появою голоду не тільки натщесерце, але й при повному шлунку тварина продовжуватиме їсти. Місце розташування електродів назвали центром голоду.
Подразнення вентромедіальної зони гіпоталамуса призводить до відмови від прийняття їжі (гіпофагія). Ці ядра називаються центром насичення. З гіпоталамічним харчовим центром тісно зв'язані нейрони мигдаликів і кіркові відділи лімбічної системи. Збудження цих ділянок супроводжується формуванням відповідних емоцій, які бувають при відчутті голоду та насичення. Завдяки активності вказаних відділів забезпечується й початок поведінко- вої реакції, спрямованої на пошуки їжі.
Харчовий центе збуджується під впливом комплексу різноманітних чинників. їх можна розподілити на дві групи: метаболіти крові і стан травного каналу.
Одним із механізмів, що викликають відчуття голоду, є скорочення порожнього шлунка, яке сприймається механорецепторами Стінки шлунка (мал. 228). Це важливий, але далеко не єдиний
чинник, оскільки після денервації шлунка або ж видалення його відчуття голоду зберігається. Відчуття голоду також залежить від концентрації в крові деяких речовин. Згідно з так званою, глюко- статичною теорією, відчуття голоду настає внаслідок зниження в крові вмісту глюкози. Зниження його позначається на глюкоре- цепторах гіпоталамуса, синокаротидної зони та ін. Відповідно до іншої теорії, відчуття голоду зумовлюється зниженням у крові концентрації амінокислот, продуктів обміну ліпідів та інших речовин.
Відчуття насичення пов'язане з подразненням рецепторів органів травлення, зокрема шлунка та дванадцятипалої кишки. Особливо помітну роль відіграє їх наповнення, при якому пригнічується центр голоду. Нервові впливи передаються за допомогою афе- рентів блукаючого та симпатичного нервів. Гормон холецистокінін також зменшує відчуття голоду.
Розрізняють два види насичення — сенсорне (первинне) і обмінне (вторинне). Первинне насичення виникає внаслідок подразнення смакових, нюхових рецепторів, механорецепторів рота і шлунка. Воно виникає ще під час їжі. В цей час підвищується концентрація в крові глюкози, вільних жирних кислот, що надходять із депо.
Вторинне насичення виникає дещо пізніше, лише тоді, коли продукти гідролізу поживних речовин всмоктуються В кров та лімфу. В цей час деякі гормони (ХЦК-ПЗ, соматостатин, бомбезнн, субстанція Р) посилюють насичення і знижують відчуття голоду. Навпаки, пентагастрин, інсулін, окситоцин активізують споживан: ня їжі.
АПЕТИТ
Під апетитом розуміють емоційний стан, що характеризується підвищеним прагненням до їжі. Апетит формується па підставі потреби організму в поживних речовинах і посилюється при дії пускових та обстановочних подразників (вигляд та запах їжі, сервірування столу, музика, квіти, відповідне оточення тощо). Він залежить від національних та індивідуальних особливостей харчування й істотно впливає на травлення (наприклад, на виділення апетитного, або «запального», шлункового соку). Апетит посилюється в перші хвилини прийому смачної їжі. Існує вибірковий апетит до певних харчових чи нехарчових речовин. Особливо він проявляється під час вагітності, коли підвищується потреба в солях кальцію.
Апетит може порушуватись у несприятливій для прийому їжі обстановці (брудний посуд, неприємний запах їжі, небажані «додатки» в їжі, негативні емоції тощо). Читання під час їжі, інші моменти, які відволікають увагу, також порушують апетит, особливо у дітей.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ
Особливості системи травлення
в період онтогенезу
У внутрішньоутробний період розвитку основний тип живлення гематотрофний, при якому поживні речовини надходять до організму плода через плаценту. Плацентарна мембрана добре пропускає воду, глюкозу, амінокислоти, дипептиди та інші сполуки, потрібні для здійснення обмінних процесів у організмі плода. Більшість білків, ліпідів і полісахаридів у плаценті спочатку піддаються ферментативному гідролізу. У кров плода вони надходять у вигляді мономерів.
З 4—5 міс внутрішньоутробного розвитку починають діяти органи травлення. До гематотрофного живлення приєднується амніо- трофне — надходження навколоплідних вод. Амніотрофна рідина у органи травлення плода надходить при смоктальних, ковтальних і дихальних рухах. Протягом останнього місяця вагітності за добу плід поглинає близько 1 л рідини.
Ферментативна активність тонкої кишки формується раніше, ніж інших відділів. У період внутрішньоутробного розвитку поступово формується й ендокринний апарат системи травлення: збільшується кількість ендокринних клітин, у них підвищується вміст гастроінтестинальних гормонів.
