Відчуття голоду та насичення

Поява відчуття голоду зв'язана з формуванням збудження у нервових центрах. У гіпоталамусі експериментально виявлено структури, що належать до центрів голоду та насичення. Так, коли тварині ввести електроди в латеральні ядра гіпоталамуса і под­разнювати їх, то розів'ється поліфагія (прийом надмірної кіль­кості їжі): у зв'язку з появою голоду не тільки натщесерце, але й при повному шлунку тварина продовжуватиме їсти. Місце роз­ташування електродів назвали центром голоду.

Подразнення вентромедіальної зони гіпоталамуса призводить до відмови від прийняття їжі (гіпофагія). Ці ядра називаються центром насичення. З гіпоталамічним харчовим центром тісно зв'я­зані нейрони мигдаликів і кіркові відділи лімбічної системи. Збу­дження цих ділянок супроводжується формуванням відповідних емоцій, які бувають при відчутті голоду та насичення. Завдяки активності вказаних відділів забезпечується й початок поведінко- вої реакції, спрямованої на пошуки їжі.

Харчовий центе збуджується під впливом комплексу різнома­нітних чинників. їх можна розподілити на дві групи: метаболіти крові і стан травного каналу.

Одним із механізмів, що викликають відчуття голоду, є скоро­чення порожнього шлунка, яке сприймається механорецепторами Стінки шлунка (мал. 228). Це важливий, але далеко не єдиний

чинник, оскільки після денервації шлунка або ж видалення його відчуття голоду зберігається. Відчуття голоду також залежить від концентрації в крові деяких речовин. Згідно з так званою, глюко- статичною теорією, відчуття голоду настає внаслідок зниження в крові вмісту глюкози. Зниження його позначається на глюкоре- цепторах гіпоталамуса, синокаротидної зони та ін. Відповідно до іншої теорії, відчуття голоду зумовлюється зниженням у крові концентрації амінокислот, продуктів обміну ліпідів та інших ре­човин.

Відчуття насичення пов'язане з подразненням рецепторів орга­нів травлення, зокрема шлунка та дванадцятипалої кишки. Особ­ливо помітну роль відіграє їх наповнення, при якому пригнічуєть­ся центр голоду. Нервові впливи передаються за допомогою афе- рентів блукаючого та симпатичного нервів. Гормон холецистокінін також зменшує відчуття голоду.

Розрізняють два види насичення — сенсорне (первинне) і обмінне (вторинне). Первинне насичення виникає внаслідок подразнення смакових, нюхових рецепторів, механорецепторів рота і шлунка. Воно виникає ще під час їжі. В цей час підвищується концентрація в крові глюкози, вільних жирних кислот, що надхо­дять із депо.

Вторинне насичення виникає дещо пізніше, лише тоді, коли продукти гідролізу поживних речовин всмоктуються В кров та лім­фу. В цей час деякі гормони (ХЦК-ПЗ, соматостатин, бомбезнн, субстанція Р) посилюють насичення і знижують відчуття голоду. Навпаки, пентагастрин, інсулін, окситоцин активізують споживан: ня їжі.

АПЕТИТ

Під апетитом розуміють емоційний стан, що характеризується підвищеним прагненням до їжі. Апетит формується па підставі потреби організму в поживних речовинах і посилюється при дії пускових та обстановочних подразників (вигляд та запах їжі, сер­вірування столу, музика, квіти, відповідне оточення тощо). Він за­лежить від національних та індивідуальних особливостей харчу­вання й істотно впливає на травлення (наприклад, на виділення апетитного, або «запального», шлункового соку). Апетит посилює­ться в перші хвилини прийому смачної їжі. Існує вибірковий апе­тит до певних харчових чи нехарчових речовин. Особливо він про­являється під час вагітності, коли підвищується потреба в солях кальцію.

Апетит може порушуватись у несприятливій для прийому їжі обстановці (брудний посуд, неприємний запах їжі, небажані «до­датки» в їжі, негативні емоції тощо). Читання під час їжі, інші моменти, які відволікають увагу, також порушують апетит, особ­ливо у дітей.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ

СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ

Особливості системи травлення

в період онтогенезу

У внутрішньоутробний період розвитку основний тип живлення гематотрофний, при якому поживні речовини надходять до орга­нізму плода через плаценту. Плацентарна мембрана добре пропус­кає воду, глюкозу, амінокислоти, дипептиди та інші сполуки, по­трібні для здійснення обмінних процесів у організмі плода. Біль­шість білків, ліпідів і полісахаридів у плаценті спочатку піддаються ферментативному гідролізу. У кров плода вони надхо­дять у вигляді мономерів.

З 4—5 міс внутрішньоутробного розвитку починають діяти ор­гани травлення. До гематотрофного живлення приєднується амніо- трофне — надходження навколоплідних вод. Амніотрофна рідина у органи травлення плода надходить при смоктальних, ковтальних і дихальних рухах. Протягом останнього місяця вагітності за добу плід поглинає близько 1 л рідини.

Ферментативна активність тонкої кишки формується раніше, ніж інших відділів. У період внутрішньоутробного розвитку посту­пово формується й ендокринний апарат системи травлення: збіль­шується кількість ендокринних клітин, у них підвищується вміст гастроінтестинальних гормонів.