Дієприслівникові звороти (відокремлені обставини), порів-
няльні звороти характерні для книжних стилів, у розмовній мові
їх переважно заміняють складними реченнями. Наприклад: Прий-
шовши зі школи, не ганяй уфутбол, а пообідай — Коли прийдеш
зі школи, не ганяй у футбол, а пообідай. Другий варіант висловлю-
вання звучить природніше і властивий саме розмовному стилю.
Відокремлені поширені обставини, виражені іменниковими
конструкціями, що прирівнюються до підрядних речень, здебіль-
шого властиві діловій мові: З огляду на погану погоду, екскурсіє
перенесено на інший день.
Відокремлені уточнювальні члени речення й відокремлені приклад-
ки, відокремлені додатки можуть уживатися в усіх стилях мовлення
16)Стилістика простих речень. Види простих
речень і їх відтінки значень
Види простих речень:
а) двоскладні й односкладні;
б) поширені й непоширені;
в) прості й складні;
г) повні й неповні;
ґ) ускладнені й неускладнені;
д) окличні й неокличні.
Кожен вид простого речення може виконувати в мові певні
стилістичні функції, речення різних видів можуть заміняти один
одного в тексті, надаючи йому певного відтінку значення чи емо-
ційного забарвлення.
Якщо за формою присудка можна встановити особу підмета,
то речення двоскладне заміняють на односкладне означено-особове
Чи неозначено-особове. Це практикують у художньому, розмовному
й публіцистичному стилі. Безпідметові конструкції більш стислі,
виразні, інколи й емоційні, відзначаються більшою широтою уза-
гальнення. Наприклад: Усе, що накажеш, зробимо; Ходжу, роз-
глядаю картини, захоплююся (пропуск підмета підкреслює дина-
міку). Також пропуск підмета може підсилювати наказ: Наказую
іти в санбат! Проте якщо логічний наголос падає на підмет, його
пропуск недоцільний: А я піду за волю проти рабства (Леся Укра-
їнка); Хто візьметься за організацію свята?
У науковому стилі, особливо в науково-популярних його жан-
рах, означено-особові речення є засобом вираження логічної по-
слідовності, зосередження уваги читача на певних явищах. Ко-
ристучіткості викладу, переходу від одних явищ до інших, концентрації
Зусиль читача або слухача на головному.
Безособові речення акцентують на дії, яка відбувається не-
залежно від особи, в окремих випадках вказуючи на причину дії:
Студент допізна не спить. — Студенту допізна не спиться (його
стан не залежить від його волі).
Узагальнено-особові речення виражають ставлення люди-
ни до чогось, побажання, настанови, тому ці речення емоційно-
експресивні і вживаються відповідно в художньому, публіцистич-
ному й розмовному стилі.
Називні речення вживають в описах, спогадах, вони передають
швидку зміну вражень, надають тексту емоційності: Ніжна зелень
перших листочків. Дзвінкі співи пташок. Називні речення змушу-
Ють читача фантазувати, щоб домалювати картину, яка лише позна-
чена, але повністю не зображена, збуджують його уяву. У худож-
ньому стилі такі речення слугують для створення статичних описів.
17)Стилістика складних речень. Смислові
відношення між частинами складних
речень.
Складне речення — це таке речення, у будові якого є дві або
більше граматичних основ, поєднаних за змістом й інтонаційно,
сполучниковим, безсполучниковим чи змішаним зв’язком. Коли
прості речення об’єднуються в складне, то втрачають свою авто-
номність, між ними виникають більш стійкі смислові і граматичні
зв’язки.
Складні речення вживають переважно в книжних стилях —
науковому, офіційно-діловому, публіцистичному, художньому.
Стилістичні властивості складних речень залежать від:
а) стилістичних якостей простих речень у його складі;
б) порядку розміщення частин;
в) ступеня поширеності цих частин;
Г) лексичного наповнення речень;
Г) мети висловлювання;
д) способу зв’язку частин складного речення.
Уживання складносурядних речень сприяє створенню плав-
ного, дещо уповільненого мовлення. Такі речення слугують для
створення образної конкретно-чуттєвої картини, виступають
емоційнооцінним засобом. Вони передають явища, що відбува-
ються одночасно, послідовно або чергуються, зіставляються чи
Протиставляються.
Складнопідрядні речення відображають взаємообумовленість
явищ дійсності,їх причинно-наслідкову залежність, часові й про-
сторові відношення, логічну послідовність думок тощо
Синтаксичні синоніми — це:
а) прості й складні речення;
б) складносурядні й прості речення;
в) складнопідрядні й прості речення;
г) безсполучникові й складносурядні речення;
ґ) безсполучникові й складнопідрядні речення;
д) безсполучникові й прості речення;
е) прості речення з дієприкметниковими чи дієприслівниковими
зворотами й складнопідрядні речення відповідного виду.
В офіційно-діловому й науковому стилі широко застосовують
підрядність; у розмовному — сурядність; у художньому добір тих
чи інших конструкцій визначається особливостями стилю та інди-
відуальними уподобаннями автора.
18)Стилістика речень з різними способами
вираження чужого мовлення. Пряма
і непряма мова, її призначення й
граматично-смислові особливості
Способи передачі чужого мовлення:
А) пряма мова;
Б) непряма мова;
в) діалог;
Г) цитата.
Пряма мова — чуже мовлення, передане дослівно. Сприймаю-
чи пряму мову, читач (слухач) уявляє собі мовця, оскільки манера
говорити, будувати висловлювання свідчить про рівень культури
людини, нахили, риси характеру, настрій тощо. Важливими в емо-
ційному сприйманні є слова автора. У середині прямої мови чи піс-
ля неї слова автора мають пояснювальний характер
