Дотримуються вимог певного стилю мови

Особливостей, характеристик, ознак. А з другого — вона

складається з інших рівнів, або систем — фонологічної, морфологічної,

лексико-фразеологічної, синтаксичної, стилістичної,

кожна з яких є важливим об’єктом дослідження для мовознавчої

Науки.

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні

стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто ті

елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують

семантичний зміст висловлюваного — емоційно-

експресивні та оцінні моменти мовлення.

Основним поняттям стилістики є стиль. Стиль — це різновид

мови (її функціональна підсистема), що вживається в типовій соціальній

ситуації й відрізняється від інших різновидів тієї ж мови

особливостями добору й використання мовних засобів.

Кожний стиль має певну сферу поширення, призначення,

систему мовних засобів і стилістичні норми, що оберігають цю

систему, роблячи її досить стійкою.

Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних

одиниць у літературному мовленні. Стилістична ж норма — це

частина літературної, вона не заперечує її, а тільки обмежує використання

літературно унормованої одиниці певним стилем мовлення.

Отже, стилістична норма — це норма використання слова

чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Таким чином, об’єктом стилістики є вся сукупність мовних

одиниць зз їх функціями, найрізноманітніше усне й писемне функ7

ціонування української мови. А предмет стилістики — переважно

друковані мовознавчі джерела, присвячені вивченню об’єкта стилістики.

Стилістика як особлива галузь і система знань про мову має

такі основні підрозділи:

1) загальна теорія і практика функціонування мови;

2) вчення про стилі, жанри і форми мови;

3) вчення про функції всіх одиниць мови.

2).Стилістика мови та мовлення.Стилістична норма і стилістична помилка

Стилістика мови — це стилістичний матеріал мови в межах

усіх її стилів і жанрів, відпрацьованість стилістичних функцій

кожної мовної одиниці, її здатність виражати весь комплекс

думок і почувань, у яких мають потребу всі, хто послуговується

українською мовою.

Стилістика мовлення — найтиповіше, зразкове, нормативне

і комунікативно доречне використання мовцем, українським етносом

усього того, що позначається терміном «стилістика української

літературної мови».

Культура мови як навчальна дисципліна відрізняється від дисципліни

«стилістика» загалом тільки тим, що навчальним курсом

передбачено вивчення її таких комунікативно-стилістичних властивостей

зразкового з усіх поглядів мовлення, як нормативність,

варіативність, логічна довершеність, простота, стислість і ясність,

яскравість, образність, доречність, етичність, естетичність

та милозвучність мовлення.

Культурою мови є її високий рівень розвитку, нормативності,

всі усталені ресурси — фонетико-орфоепічні, лексичні, фразеологічні,

граматичні й стилістичні, а культура мовлення — це найраціональніше,

стилістично вмотивоване користування всіма мовними

одиницями, тобто тим, із чого витворилась культура мови.

Важливим для стилістики є термін «стилістична норма».

Стилістична норма — усталена й суспільно усвідомлена функція

мовної одиниці. Стилістичне мовлення — це передусім мовлення

нормативне, бо не можна дотриматися стилістики морфем, слів,

речень, порушуючи при цьому інші норми, насамперед фонетичну.

Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята,

обов’язкова одиниця — фонетична, морфемна та ін. Нормативність

у мовленні виявляється в дотриманні норм мови.

Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою

реалією тільки за умов, що мовці:

1) добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які

властиві літературній мові;

2) уживають слова й фразеологізми із закріпленою за ними

Семантикою;

3) формують комунікативні одиниці мови, особливо речення,

за усталеними в мові синтаксичними моделями;

дотримуються вимог певного стилю мови.

Порушення цих норм є стилістичною помилкою.

3).

Милозвучність української мови — характерна

ознака всіх її стилів

Для української мови характерна евфонічність, або милозвучність.

Видатний учений І. Срезнєвський у позаминулому столітті

відзначав, що українська мова — «це мова поетична, музикальна,

живописна». Мелодійністю української мови захоплювалися

Л. Толстой, А. Чехов, В. Самійленко, А. Метлинський та інші.

Евфонія — галузь фоностилістики, що вивчає здатність фонетичної

організації мови до мелодійного звучання, створення

звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту та

призначення.Українська мова уникає збігу голосних звуків. Тому ми говоримо

ріка й озеро (а не ріка і озеро). Небажаним також є важкий

збіг приголосних. Відтак говоримо використовують у промисловості

(а не використовують в промисловості). Дотримання

правил поєднання голосних та приголосних звуків забезпечує

милозвучність мовлення, як і розвинена система варіантів різноманітних

мовних елементів, що чергуються: прийменників (у—в,

з—зі—із, над—наді, під—піді), сполучників (і—й), часток (би—б,

ж—же), префіксів (від—віді, над—наді), постфіксів (ся—сь), початкових

та кінцевих звуків у словах (ужити—вжити, знов—

знову). Вживання того чи іншого варіанта визначається його

Звуковим оточенням.

Стилістична фонетика вивчає засоби звукової організації мовлення,

виділяє найдоцільніші способи використання природних

і функціональних ознак звуків для певного типу мовлення.

Фоностилістика відображає фоносемантичні зв’язки між словами

в тексті. Вони можуть бути первинними (звуконаслідувальними)

і вторинними (звукосимволічними). Наявність фонетичного

значення спостерігається в словах, що позначають рух, звучання,

колір, форму, світло.

4)Складні випадки правопису слів зі спрощенням у групах приголосних