Відбувається у вимові та на письмі Відбувається лише у вимові
Групи приголосних стн і стл спрощуються
на сн і сл:
перстень — персня, честь — чесний,
область — обласний, щастя — щасливий.
Винятки становлять слова кістлявий,
пестливий, хвастливий,
зап’ястний та прикметники, утворені
від іменників іншомовного походження:
контрастний, баластний,
Компактний
У словах шістнадцять, шістсот,
шістдесят.
У групах приголосних стц, стч:
невістка — невістці, невістчин;
хустка — хустці.
У групах приголосних стськ,
нтськ, нтств:
турист — туристський;
Студент — студентський —
Студентство
5).Чергування голосних звуків
і (е) або о
У закритому складі і: осінь, сіль
У відкритому о або е: осені, солі
е (о)
Після ж, ч,
ш, щ, дз, й
перед м’яким приголосним
е
чернець,
перед складами з е та и пшениця
Перед твердим приголосним
о
пшоно,
перед складами з а, о, у чорний
У дієсловах перед а:
о (а): котити — качати
е (и): беру — забирати
е (і): летіти — літати
Після ж, ч, ш, щ та г, к, х: і →(о, е); кішка — кошеня.
В інших випадках — и: чистий, хист
6).Чергування приголосних звуків
Найголовніші чергування приголосних такі:
1) Задньоязикові фонеми | к |, | х | та глоткова | г | перед голосною
переднього ряду | е | чергуються з | ж |, | ч |, |ш | при творенні форм
слівта нових слів:| г | — | ж |: друг — друже, нога — ніженька;
| к | — | ч |: морок — морочити, рука — рученька;
| х | — | ш |: пастух — пастуше, вухо — вушний.
2) Перед голосною переднього ряду | і | приголосна глоткова | г | змінювалася
на передньоязикову | з |, задньоязикова | к | — на африкату
| ц |, задньоязикова | х | — на передньоязикову | с |. Внаслідок
цього маємо чергування:
| г | — | з ′|: перемога — перемозі, друг — друзі;
| к | — | ц ′|: річка — річці, бік — на боці;
| х | — | с ′|: муха — мусі, свекруха — свекрусі
2) Перед голосною переднього ряду | і | приголосна глоткова | г | змінювалася
на передньоязикову | з |, задньоязикова | к | — на африкату
| ц |, задньоязикова | х | — на передньоязикову | с |. Внаслідок
цього маємо чергування:
| г | — | з ′|: перемога — перемозі, друг — друзі;
| к | — | ц ′|: річка — річці, бік — на боці;
| х | — | с ′|: муха — мусі, свекруха — свекрусі
3) Давні чергування приголосних фонем спостерігаються і при
дієвідмінюванні дієслів та в деяких іменниках.
До таких чергувань належать:
|г| — |ж|: могти — можу;
|к| — |ч|: плакати — плачу, сікти — січу;
|х| — |ш|: колихати — колишу, сухий — суша;
|д| — | s дж|: ходити — ходжу, садити — саджу;
|т| — |ч|: світити — свічу, летіти — лечу;
|з| — |ж|: мазати — мажу, возити — вожу;
|с| — |ш|: косити — кошу, просити — прошу;
|зд| — |ж s дж|: їздити — їжджу;
|ст| — |шч| (орф. щ): пустити — пущу.
4) Тверді |д|, |т|, |з|, |с|, | s дз|, |ц|, |л|, |н|, |р| чергуються з відповідними
м’якими при словозміні іменників та дієвідмінюванні
дієслів: коса — косі, пора — порі, імена — імені, база — базі,
крутити — кру 5 тімо, тратити — трать, манити — маню,
варити — варю, колоти — колю.
5) В іменниках і дієсловах губні чергуються зі сполученням
«губний + л»:
|б| — |бл|: любити — люблю, гребти — гребля;
|в| — |вл|: ловити — ловлю, ловля, мовити — мовлю;
|м| — |мл|: тямити — тямлю, диміти — димлю;
|п| — |пл|: купити — купля, спати — сплю;
|ф| — |фл|: графити — графлю.
Слово.Лексичне значення слова.
Мова складається зі слів. Слово є основною, базовою одиницею
мови. Зі словами пов’язані інші мовні одиниці. Наприклад,
своєрідними частинами слів виступають такі мовні елементи,
як звуки і морфеми; зі слів утворюються словосполучення та
Речення.
Отже, слово — це основна функціонально-структурна й семантична
одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись
самостійністю та відтворюваністю, є будівельним
матеріалом для словосполучення та речення.
Слова виконують у мові номінативну функцію (функцію називання),
тому що являють собою назви предметів і явищ, їх ознак,
дій, станів, кількості тощо. У словах реалізуються наші думки
і почуття. Кожне слово має певне значення. Кожне становить найменшу
відносно самостійну значеннєву одиницю мови.
Однак слова не рівноцінні щодо значення. Одні з них мають
лексичне й одночасно певні граматичні значення. Таких слів абсолютна
більшість — це повнозначні слова. До повнозначних слів
належать іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники,
займенники. Неповнозначні слова мають тільки граматичне
значення і можуть виражати відношення просторовості (на,
під), причинності (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності
(але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай)
тощо. Неповнозначними є сполучники, прийменники, частки.
Окремою групою слів є вигуки й звуконаслідування, бо вони
нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції,
волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, геть, ку-ку).
Лексичним значенням називають співвіднесеність слова
з предметами, явищами, процесами, закономірностями реальної
дійсності та поняттями про них. Слово узагальнює у своєму лексичному
значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує
Поняття про них.
Поняття — це узагальнене відображення у свідомості властивостей
предметів і явищ дійсності. Поняття виражається словом.
Воно є основою лексичного значення слова.
Лексичні норми — це розрізнення значень і семантичних відтінків
слів, закономірності лексичної сполучуваності.
8).Правопис слів іншомовного походження
И пишемо за правилом «дев’ятки» — після д, т, з, с, ц, ч, ш,
ж, р (Де Ти З’їСи Цю ЧаШу ЖиРу?):
Пишемо и
Правила Приклади
в основах слів (загальні
Назви) перед наступним
приголосним (крім й)
динаміка,
у тому числі:
У складних словах
З першою частиною
ди-, що означає «двічі»
дилема, дифтонг, диптих, диграма,
дилогія, диплопія
у префіксі анти-
після ц у словах, що
починаються на деци-
децибел, у географічних назвах та прізвищах:
які закінчуються на
-ида, -ика
Атлантида,
після літер, що позначають
шиплячі приголосні
та після ц
Алжир, Цицерон
у звукосполученні ри
Перед приголосним
Маврикій, Мадрид,
в інших власних
назвах, які підпадають
під правило
«дев’ятки»
Аргентина, Бразилія, Ватикан,
У деяких власних
Назвах
Єгипет, Єрусалим,
У давно запозичених
Словах
єхидна, імбир, кипарис,
У словах церковного
Вжитку
єпископ, митра, митрополит, херувим,
Християнство
Пишемо і
Правила Приклади
напочатку слова історія, інцидент,
після приголосного перед
голосним та й
авіатор, соціолог,
у власних назвах після
приголосних (крім
«дев’ятки»)
Кіпр, Гвінея
у кінці невідмінюваних
Загальних назв
візаві, колібрі,
після б, п, в, м, ф, г, ґ, к,
х, л, н (приголосні, що не
входять до «дев’ятки»)
Перед
Наступним приголосним
У загальних назвах
бізнесмен, пірат, пюпітр
Пишемо ї
Правила Приклади
після голосних (але
в складних словах і після
префіксів пишемо і)
Альтаїр, атеїзм, круїз, прозаїк, сюїта, Троїцьк
Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження
Подвоєння відбувається відбувається в разі збігу однакових
приголосних префікса й кореня, наприклад: ірраціонально, інновація,
імміграція (але еміграція), контрреволюція, контррозвідка,
сюрреальний, сюрреалізм та ін.
У загальних назвах іншомовного походження приголосні не
подвоюються, наприклад: анали, апеляція, бароко, беладона, белетристика,
бравісимо, інкасо, інтелект, інтермецо, колектив
Винятки: алла, алло, авва, бритт, брутто, ванна, донна,
дурра, еллін, канна, мадонна, мокко, мулла, нетто, осанна,
панно, тонна.
Подвоєння відбувається в географічних, особових та інших
власних назвах, наприклад: Апенніни, Ассирія
9).Застарілі слова, їх стилістичні функції
Застарілі слова належать до пасивної лексики. У процесі історичногорозвитку словниковий склад кожної мови зазнає різнихзмін. Деякі слова перестають бути загальновживаними, зрозумілимидля носіїв мови і поступово виходять з ужитку.Перша група застарілих слів — це матеріальні архаїзми, або
історизми: князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат;
лати, пернач; намітка, очіпок тощо. Слова, що належать до
другої групи, називаються стилістичними архаїзмами, або просто
архаїзмами (від грец. «стародавній»). З-поміж них виділяються
лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови):
десниця — права рука, правиця, вия — шия, ланіти — щоки,
ликувати — радіти, зріти — бачити, відати — знати, перст —
палець; словотворчі архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються
суфіксами чи префіксами): письмовець — письменник,
возсіяти — засяяти, творитель — творець, возвеличувати —
звеличувати, словеса — слова; лексико-фонетичні (від сучасних
слів відрізняються звуковим оформленням): злато — золото,
серебро — срібло, глас — голос, прах — порох; фонетичні архаїзми
(характеризуються застарілою вимовою окремих звуків):
зіма — зима, братік — братик, збірати — збирати, крівавий —
кровавий — кривавий; семантичні архаїзми (застарілі в одному
зі своїх значень): держати в розумінні «мати за дружину»:
10)Неологізми,їх стилістичні функції
Неологізми (від грец. neo і logos — «новий» та «слово») —
нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються
в мові. Виникнення неологізмів спричинене потребою давати
назви новим предметам, явищам, поняттям, що постають унаслідок
безперервного розвитку економіки, науки, культури,
у результаті розширення й поглиблення зв’язків з іншими народами
