Розділ 2 вимоги до літературного та технічного оформлення курсової роботи

Мова та стиль наукового дослідження

Письмове наукове мовлення має свої особливості. Найбільш характерною ознакою його є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, що знаходить своє втілення у системі мовних зворотів.

Для наукового тексту характерна смислова закінченість та змістовна цілісність, логічність та лаконічність. Засобами вираження логічного зв’язку є спеціальні функціонально-синтаксичні прийоми, що забезпечують послідовність розвитку думки. Вони відображають причинно-наслідкові зв’язки. Наприклад: тому…; відповідно до чого; внаслідок того, що; у зв’язку із тим, що; крім цього.

Перехід до наступної думки може починатися з висловів: перш, ніж вказати на; слід розглянути; зупинимося на…; і т.ін.

Висновки доречно починати, використовуючи такі звороти, як: таким чином; на завершення; підсумовуючи викладене;, вищесказане дозволяє зробити такі висновк; узагальнюючи, необхідно (можна) зробити такі висновки; і т.д.

Забезпечити логічний зв’язок між частинами вислову можна за допомогою таких зворотів, як: між тим; замість того, щоб; в той час, як; після того, як; поряд з тим; в результаті того, що; відповідно до; і т. ін.

Найголовнішою умовою забезпечення відповідного ступеню науковості тексту є об’єктивність викладу матеріалу. Це зумовлює використання в тексті вставних конструкцій, що вказують на ступінь вірогідності. Завдяки таким словам той чи інший факт можна представити як вірний (безумовно, безперечно, дійсно, зрозуміло) або як можливий (можливо, певно, очевидно, напевно).

Обов’язковою умовою об’єктивності викладу матеріалу є також посилання на джерело повідомлення (за даними; на думку; на думку групи авторів; відповідно до фактів, що викладено; і т. ін.)

У науковому письмовому мовленні широко використовуються пасивні конструкції, такі, як: у даній роботі розглянуто; з огляду на… виокремлено такі функції; з’ясовано необхідні умови; доведено, що; і т.ін.

Хоча у науковій мові превалюють складні сполучникові речення, не варто вживати лише складні синтаксичні конструкції, в той час, як і занадто короткі лаконічні фрази, слабко зв’язані між собою логічно.

В науковому тексті слід уникати слів та виразів, що є штампами: сьогодні, на даний момент, в сучасних умовах.

Усі скорочення необхідно робити з урахуванням вимог відповідного стандарту [6].

Слід пам’ятати, що стиль письмового мовлення – це безособовий монолог. Порівняно рідко вживається форма першої особи і зовсім не використовується форма другої особи займенників однини. Замість виразів: “Я спостерігав...”, “Я вважаю...”. “Я вивчав...” слід вживати: “Вивчення передового досвіду свідчить, про те, що...” або “На основі проведеної роботи можна стверджувати, що...”. Авторське “Я” нібито відсувається на другий план. Використання займенника “ми” замість “я” дозволяє відбити свою думку як думку певної групи людей: автора наукової роботи, його наукового керівника, наукового консультанта тощо. Наслідком вживання цього займенника є поява похідних від нього зворотів типа “на нашу думку”, на наш погляд.

При згадуванні у тексті прізвищ вчених, науковців, провідних фахівців галузі їх ініціали пишуться перед прізвищем на відміну від бібліографічного запису у списку літератури (У тексті – О. І. Іванова, у списку – Іванова О.І.).

Необхідно пам’ятати, що наукова мова має бути позбавлена експресії, необґрунтованої надмірної емоційності. Домінуючою формою оцінки результатів дослідження є проста констатація фактів.

Важливими умовами наукового тексту є також ясність, доступність, зрозумілість.

Дотримання вищеозначених вимог автором наукового тексту є надто важливим, оскільки визначає рівень його мовно - стилістичної культури, що є, в свою чергу, одним з критеріїв оцінювання курсової роботи.