Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією

До особливостей наголошування слів укр мови належать:

– наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везла́);

– наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних (кварта́л, кіломе́тр, аристокра́тія);

– подвійне наголошування слів (за́вжди́, по́ми́лка);

– наголошування складних слів (прива́тнорабовла́сницький, ра́боторгі́вля);

– наголошування іншомовних слів, які можуть становити труднощі у вимові (фено́мен, до́гмат, гене́зис);

– наголошування слів, форм слів, відповідники яких у російській мові або в діалектному мовленні мають відмінні наголоси (ки́дати, нови́й, ви́падок, віднести́,);

– наголошування слів з метою розрізнення їх значень (ви́ходити і виходи́ти, забі́гати і забіга́ти).

В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів:

– дієслова вести́, нести́ і под. мають наголос на останньому складі, слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (бу́де, бу́дуть, була́, були́ тощо);

– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв'яза́ння, планува́ння тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад (знання́, звання́ тощо);

– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі (величина́, новина́ тощо);

– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від яких вони утворені (Ки́ївщина, Доне́ччина);

– відіменникові та віддієслівні іменники з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-, мають наголос здебільшого на префіксах (за́хід, ро́зстріл, за́тишок, пере́біг, при́повідка тощо); винятки розгро́м, зачи́н, набі́р;

– переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні (листки́, сторінки́ тощо);

– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристокра́тія, демокра́тія; діало́г, катало́г тощо; числівники одина́дцять, чотирна́дцять,п'ятдеся́т, шістдеся́т тощо; більшість слів однакового типу творення мають різний наголос, напр.: вимика́ч, шука́ч і вини́щувач, випро́стувач; міліме́тр, кіломе́тр і баро́метр, термо́метр тощо.

Орфографіні норми

Орфографія — система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови в писемній формі. українська орфографія базується на трьох принципах: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному. Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки, напр.: рука. Морфологічний принцип написання полягає в тому, що значеннєві частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їхню неоднакову вимову в різних формах того самого слова. Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що написання зберігається традиційно, не спираючись ні на вимову, ні на морфологічну будову слова.

Правопис: Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Н: Майоров.
2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Н: Синьов.
3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Н: Чижов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Н: Горячев.

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Н: Мельник. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Н: Бєлкін.
5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Н: Іващенко.
Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Н: Живков.
6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Н: Руїн.

7) російська літера ы завжди передається через и. Н: Фортали, Куцих;
8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Н: Мироненко.

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Н: Матвєев.
10) у префіксі при- завжди пишеться и. Н: Приходько.

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Н: Пашкевич, Зінкевич.

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Н: Вишневецький

ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ
-При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Н: Русланович

-При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Н: Миколаївна

-Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. Їх слід пам'ятати.
Григорій — Григорович, Григорівна
Ілля— Ілліч, Іллівна
У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і).

Іменники

Іменниками наз. слова, які виражають предметність, тобто означають предмети або зображують будь-які явища як предмети, і характеризуються певними граматичними ознаками, що оформлюють цю предметність.

Іменник як самостійна частина мови має ряд особливостей використання у мові сільськогосподарських професій.