Етика ділового спілкування

Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у суспільстві, іншими словами — про правильне (і неправильне) у поведінці.

Завдання етики ділового спілкування:• здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи ділового спілкування, його норми й правила, шляхи їх застосування, особливості етикету в різних умовах трудової діяльності;• навчитись аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та інші індивідуальні особливості, що проявляються під час ділового спілкування;• оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил гуманістичної етики;• навчитися гнучко застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблем, у виступах перед різними аудиторіями, на переговорах, при розв’язанні конфліктів та ін.;• накреслити шляхи формування культури спілкування, становлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичних та психологічних норм і правил. Особливості: Неодмінною вимогою ділового етикету є бездоганна зовнішність, яка забезпечує представницьке сприймання ділової людини і є виявом поваги до інших. Тому недоречною є особлива екстравагантність, надмір прикрас, яскравий макіяж, що привертає надмірну увагу. Манера одягатись підкреслює стиль поведінки, індивідуальність людини, її внутрішній зміст. Зовнішнє враження про людину залежить від вміння триматися, від постави, ходи, жестикуляції. Це є невід’ємною частиною гарних манер. Пряма і горда постава, впевнена хода, скупа жестикуляція створюють образ надійної і рішучої людини. Добру фізичну форму допомагає підтримувати спорт, якому необхідно виділити певний час. Діловий етикет стосується культури мови, яка є першоосновою спілкування. Правильна вимова, чітка дикція, приємний тембр голосу, прийнятний темп мови дозволяють підкреслити освіченість і професійність бізнесмена. Літературність і чистота мови не допускають використання слів-паразитів, нецензурних виразів.

Службові листи. Є два види:а) офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці; б) ділове (комерційне) листування, яке має напівофіційний характер, для ділових контактів між фірмами, установами, закладами тощо. Загальноусталений принцип побудови змісту службового листа: вступ, докази, висновки й закінчення. За функціональними ознаками службові листи поділяються на два типи: -Листи, що потребують відповіді - запити, прохання, пропозиції, звернення, вимоги. -Не потребують відповіді - відповіді, попередження, розпорядження, відмови, подяки, підтвердження, запрошення, комерційні, супровідні, гарантійні, рекламні, рекомендаційні та інформаційні листи.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні та колективні листи. Реквізити: 1. Назва міністерства (для державних структур). 2. Назва й адреса адресанта (ліворуч або посередині). 3. Номер і дата листа. 4. Назва й адреса установи (закладу) адресата, його посада, прізвище та ініціали (праворуч). 5. Заголовок листа ("про..."). 6. Текст (зміст). 7. Перелік додатків (якщо надсилаються) із зазначенням кількості сторінок. 8. Посада; звання; ранг; статус адресанта (ліворуч).9. Підпис, ініціали та прізвище адресанта (праворуч). 10. Печатка (якщо необхідно). 11. Віза виконавця, підпис на копію (якщо необхідно).

Мовний етикет

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Формули вітання: Добрий день! Дозвольте Вас привітати! Від імені... дозвольте привітати. Формули вибачення: Просимо (прошу)вибачити (вибачення)за... Вибачте! Пробачте! Даруйте! Перепрошую! Прошу вибачення! Формули подяки: Висловлюємо вдячність...Дозвольте висловити вдячність...Ми дуже вдячні...Складаємо подякуГлибоко вдячні...Вельми вдячні... Формули прохання: Просимо...Дозвольте...Будьте ласкаві!

Будь ласка! Будь ласка! Будьте ласкаві! Формули прощання: До побачення!Прощайте!До побачення!На все (вам) добре!До нових зустрічей!

Телефонна розмова

Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

-співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомоги міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками); -обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою); -наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, кепська чутність).

Службова розмова складається з таких етанів: 1) момент налагодження контакту; 2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації); 3) закінчення розмови.

Незалежно від того, хто телефонує: - будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось; - ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них; - намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас, - симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові; - особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь; - пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення - рівним, тон - спокійним, витриманим;,

-намагайтесь якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх думок, послідовністю. - розмовляйте середнім за силою голосом.

16.Особливості лексити та синтаксичної орг…
Синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю підпорядковані адекватності комунікації, тобто спілкування. Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є:-перевага імені над дієсловом; -широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об’єктивності та узагальнення; -перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди — періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності; -часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту; -мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.

На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується: -використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо);-прямим порядком слів;-ретардацією — перенесенням присудка на кінець речення;-частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів;-перевагою складних конструкцій над простими;-перевагою складнопідрядних речень над складносурядними;-широким використанням техніко-стилістичного засобу — абзацу, трафарету тощо.

Синтаксис ділових паперів (особливо словосполучень) характеризується численними мовними кліше — усталеними початками й закінченнями тих чи інших документів. Характерною особливістю офіційно-ділових паперів є утворення складних відіменних прийменників. До таких сполучень належать: відповідно до, згідно з, у відповідності з, у зв’язку з, на додаток до і т. д. Типовим для офіційно-ділового мовлення є те, що у простому реченні для зосередження уваги на результаті дії нерідко використовуються дієслова-присудки у формі пасивного стану. Порядок взаємного розміщення головних та підрядних речень підпорядкований логічній взаємозалежності різних фактів.

17.Професійна лексика
Виробничо-професійна лексика (професіоналізми) вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів і знарядь, предметів виробництва. Кожна професія має свій перелік професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і ділова лексика, і загальновживані слова, що набувають фахового значення, і професійний жаргон. Виробничо-професійна лексика утворюється: 1.за допомогою об’єднання словосполучення в одне поняття вантажівка (" вантажна машина "), товарняк (" товарний потяг ", вишка (" вища математика "); 2.зміною наголосу: компáс, рапóрт;

3.переосмислення значення слів: вікно (час, вільний від занять), козел (пристосовування для ремонту); 4. порушенням граматичної норми слова: геологічні тиски, коксівні вуглі. Досить часто для утворення професіоналізмів використовують префікси за-, не-, недо, до- (запроцентувати, дообладнати, недопідписання угоди) або суфікси -ість,- ація, -ат та інш. (ударн ість верстата).

Термін - слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Характерні ознаки терміна: а) належність до певної термінологічної системи; б) наявність дефініції (визначення); в) однозначність в межах однієї терміносистеми; г) точність; д) стилістична нейтральність; е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. У термінології представлено усі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру: 1.Логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними); 2.Мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а, відповідно, їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні тощо)

Основні способи творення термінів:1.зміна значення слова звичайної мови; 2.творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов; 3.запозичення з іноземних мов (етранжизми).

18.

19.Термінологія (50/50)
Терміноло́гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру: 1.Логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

2.Мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а, відповідно, їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні тощо)

Основні способи творення термінів: -зміна значення слова звичайної мови; -творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов; -запозичення з іноземних мов (етранжизми).