Багатозначні слова і контекстСлова, які мають лише одне лексичне значення, називаються однозначними.Слова, які можуть уживатися у різних значеннях, називаютьсябагатозначними

Пароніми - слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, подібні за звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Омоніми — слова, різні за значенням і однакові за звучанням. Крім лексичних омонімів, які виступають однією частиною мови (стан дівчини, прокатний стан, стан речей, стан здоров’я), є омоні­ми морфологічні, які виникли внаслідок звукового збігу граматичних форм різних частин мови. Джерелами омонімії є:-випадковий збіг неспоріднених слів, - розпад багатозначного слова., -збіг українського та іншомовного слова;-засвоєння з різних мов.

Синоніми — слова, близькі або тотожні за значенням і різні за на­писанням. До синонімічного ряду можуть входити не лише слова-синоні- ми, а й фразеологічні словосполучення, які сприймаються як одне ціле поняття: похнюпитися — вішати носа; почервоніти — пекти раків;

21.Абревіатури
Абревіатура - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв.

К-ція абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД; МЗС; СБУ; МВФ б) звукові - їх вимовляють як звуки: СІЛКО; НАН; ЧАЕС.

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол, Бенілюкс, військкомат, торгпред

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро.

4. Комбіновані абревіатури -утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

За написанням графічні скорочення є декількох типів: - крапкові (ім., див., с, м.);- дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн); - комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін. Стандартними є такі типи скорочень:а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл., р-н, ст., вул.; б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав., зам., член-кор., акад.; в) назви дат і календарних термінів: //. е.,в., ст., м-ць, р., рр.; г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд; д) форми звертання: п., грам.; е) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.; є) найменування документів: квит., накл.; ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл.,

Мовна норма

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Структурно-мовні типи норм:

-орфоепічні норми (вимова);

-акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
-лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

-словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

-морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

-синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

-стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

-орфографічні норми (написання слів);

-пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

 

Наголос