Державотворча роль мови
Державна мова – це основний засіб спілкування в усіх сферах державної, громадської й виробничої діяльності.
Функції:1.Комунікативна: у цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається.
2. Ідентифікаційна: Виявляється в часовому й в просторовому вимірах.
3. Експресивна: полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.
4. Гносеологічна: Мова є засобом пізнання навколишнього світу.
5. Мислетворча: Кожна людина формує думку, мислить мовними формами. Мислити означає «оперувати мовним матеріалом».
6. Естетична: Мова стає джерелом культури, її робітницею і храмом. Відчуття краси мови – основа естетичного виховання.
7. Культуроносна: Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію в його мові. Для глибинного пізнання нації необхідне знання його мови, яка служить своєрідним каналом зв’язку культур між народами.
8.Номінативна функція: Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.
9.Пізнавальна функція: Мова - засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.
10.Виховна: слово прищеплює моральні приписи, виховує національно-свідомого громадянина, естетичне світовідчуття.
11.Магічно-містична: йдеться про існування особливої таємничої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини.
12.Філософсько-світоглядна: мова прив'язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметного обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який становить неорганічне тіло народу.
Види стилів: Розмовний-розмова на побутові теми, листи до близьких людей. Науковий- наукова лекція, доповідь, підручник. Художній-вірш, оповідання, повість, роман, казка. Публіцистичний-промова, виступ, газетна стаття. Офіційно-діловий-закони, угоди, документи, постанови, оголошення. Епістолярний-листи. Конфесійний-молитва, літургія, промова.
Типи: Ро́зповідь — повідомлення про певні події, що відбуваються в часі. Загальна структура розповіді така: початок, розвиток та кінець події. Розповідь має такі різновиди: повідомлення, оповідання, відповідь, найменування, перелік, оголошення. До розповіді ставлять питання що відбувалося?
Опис — розповідь про властивості, ознаки певного предмета або явища. У ньому подається характеристика людини, предмета, явища природи шляхом перелічування їхніх суттєвих ознак. Найголовніше в описі — надати читачу повне, конкретне або цікаве уявлення про головний об'єкт. Описи бувають: пейзажні, портретні, інтер'єру, явищ, предметів, людини. До опису ставлять питання який?
Ро́здум — висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов'язково наявні три частини: теза, докази, висновок. Чисті описи, роздуми, розповіді використовуються рідко. У текстах найчастіше буває таке, що описи входять до змісту розповіді або зв'язані з роздумом, або роздум може доповнювати розповідь. До роздуму ставлять питання чому?
Форми: Мовлення буває зовнішнє та внутрішнє, воно має усну та писемну форми.
Усне мовлення (ситуативне): Спонтанне. Характерна посилена інформативність, насиченість фактами.Твориться у кількох виявах: словесному, інтонаційному, візуальному (безпосередньо застосовуються інтонація, паузи, міміка, жести).Менше уваги приділяється формі висловлювання. Допускаються повтори, варіативність вислову.
Писемне мовлення (контекстуальне):Фіксується графічно. Спирається на усне і є у відношенні до нього вторинним.Сприймається зором.
В основному монологічне.Характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики. Переважає традиційна форма викладу, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполучень.Одиницею є текст.
Ф-ції та сфера застос. офіц.-ділов.стилю мови
Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Цей стиль існує частіше в письмовій формі мови, тип мови - переважно міркування. Вид мовлення - найчастіше монолог. Функція офіційно-ділового стилю - інформаційна (передача інформації). Для нього характерна наявність мовних кліше, загальноприйнятої форми викладу, стандартного викладу матеріалу, широке використання термінології і номенклатурних найменувань, наявність складних несокращенной слів, абревіатур, віддієслівні іменники, переважання прямого порядку слів. Сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.
Культура мови і мовлення
Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.
Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);
- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
Комунік.ознаки мовлення: 1.правильність(до них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.) 2."Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом - вдосконалюючи власне мовлення. 3. Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. 4. Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності. Розрізняють предметну логічність, що полягає у відповідності смислових зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відношенням, що існують між предметами і явищами об'єктивної дійсності, і понятійну логічність, яка є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови у мовленні. 5. Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я. 6. Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення-це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю. 7. Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. 8. Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. 9. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом.
Мова і професія
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.
Вимоги до мовлення:
1. Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
2. Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
3. Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє “я”, нав'язувати свої думки й оцінку подій.
4. Необхідним для мовця є відокремлення власного “я” слухача у центр уваги.
5. Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
6. Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
7. Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.
8. Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
9. Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
Лексичні та морфологічні особливості мови професійного спрямування: термінологія: Термін - це слово чи словосполучення, що вживається для точного вираження поняття у різноманітних галузях знань. Створюються терміни засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власне українських та іншомовних складників. Ознаки: 1системністю (кожен термін належить до певної терміно-системи або коли входить до кількох терміносистем, то в кожній з них має своє значення);2 наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);3 відсутністю експресивного забарвлення, суб'ективно-офіційних відтінків значення;4 стилістичною нейтральністю.
Види усного спілкування.
Залежно від проф. спрямування є такі жанри спілкування:
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.
Настановча - вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:
- виклад суті певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й оцінки;
- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);
- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).
Усне публічне мовлення
Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.
Серед них — писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією.
Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.
Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:
— безпосередність— невимушеність — емоційність спілкування
Книжний характер публічного мовлення виявляється у:
— правильності— точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);— стислості— виразності— доцільності.
Підготовлено-імпровізаційний характер публічного мовлення частіше зумовлений специфікою риторики, що підпорядкована системі законів, кожен із яких функціонує на певному етапі" мисленнєво-мовленнєвої діяльності. публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу.
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, лекція, виступ: Доповідь ділова міститьвиклад певних питань із висновками та пропозиціями.Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально - програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах. Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку. Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузінауки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими. Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:- виклад суті певного питання;- акцентування на основному;- висловлення свого ставлення й оцінки;- підкреслення значущості, важливості й актуальності- підкріплення своїх доказів прикладами.
Публічний виступ
Публічний виступ -це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова. Виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний. Докомунікативний: Визначення теми і мети виступу, Оцінка аудиторії й обстановки, Добір матеріалу, Створення тексту, Репетиція. Комунікативний: Проголошення промови, Відповіді на запитання, ведення полеміки. Посткомунікативний: Аналіз промови. Структура виступу: Публічний виступ обов’язково повинен мати продуману структуру, у ньому повинна бути чітко визначена послідовність його складових частин. Дотримання цієї вимоги потрібне як для слухачів, так і для самого оратора. Оратор повинен плавно переходити від теми до теми, щоб слухачам було зручно сприймати інформацію, розчленовану на логічно правильно побудовані складові частини.
Практично всі публічні виступи, як правило, будуються за традиційною трьохчленною композицією: вступ, основна частина, висновки. Саме такої традиційної композиційної послідовності очікує від оратора аудиторія. У вступі звичайно ставиться проблема, в основній пояснюється головна думка, наводяться аргументи та докази, у завершенні підбивається підсумок, повторюється головна думка та міститься заклик до аудиторії про підтримку того незаперечного, про що йшлося в доповіді.
Бесіда
Ділове спілкування – це складний, багатоплановий процес взаємодії між людьми на основі обміну інформацією у сфері професійної діяльності і бізнесу. Ділові бесіди – це форма міжособового спілкування обмін поглядами, точками зору, інформацією, думками, направленими на рішення проблеми. Складається з п'яти фаз:Початок бесіди. Передача інформації. Аргументація. Спростування доводів співрозмовника. Ухвалення рішень.
Культура ділового спілкування – це система норм, принципів і правил спілкування, а також технологія їх виконання, вироблені людським співтовариством з метою оптимізації ефективності комунікативної взаємодії. Показники промови, які характеризую мова ділової людини:
1. Словниковий запас. Чим він ширший, тим яскравіше буде мова і тим більше враження виступ справить на оточуючих.
2. Словниковий склад як якісне наповнення словникового запасу. Просторічні слова і жаргонізми досить негативно сприймаються слухачами.
3. Вимову. На сьогоднішній день в російській мові старомосковский діалект визнаний найбільш прийнятною формою вимови.
4. Стилістика мовлення, яка має на увазі правильний порядок слів, відсутність зайвих слів і стандартних виразів.
5. Граматика мови, яка передбачає дотримання загальних граматичних правил. Так, наприклад, найбільшу перевагу слід віддавати іменам іменником.
Культура ділового спілкування допомагає людям організувати спільну діяльність, дізнатися один одного краще, а також розвинути і сформувати міжособистісні відносини.
Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. До нього відносять: Хода - це стиль пересування людини. Її складовими є: ритм, динаміка кроку, амплітуда перенесення тіла при русі, маса тіла. По ході людини можна судити про самопочуття людини, його характері, віці. Поза - це положення тіла. Поза показує, як дана людина сприймає свій статус по відношенню до статусу інших присутніх осіб. Жести - це різноманітні рухи руками і головою. Мова жестів - це найдавніший спосіб досягнення взаєморозуміння. Міміка - рухи м'язів обличчя, і це головний показник почуттів.
Дискусія
Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, різні позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення.
Основні правила дискусії. 1. Всі відкрито висловлюють свої думки.2. Всі точки зору повинні поважатися.3. Слухайте інших не перебиваючи.4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.5. Водночас говорить лише одна особа.6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.7. Не критикуйте себе та інших.8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу. Форми: 1«Дерево рішень» -Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.
Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.2 Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу-Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі.ьГрупа з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди. Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. 3. Дискусія “Мозковий штурм” - “Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників. 4 Дебати -Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний. Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.
