А16. Техніки психодрами[62; 26]

А4.1. Техніка створення плану «театру життя».

Театр життя — метафора, яка відображає сприйняття людиною своїх стосунків із світом. Щоб дана техніка була більш зрозумілою бажано метафору спочатку пояснити не як конкретне відображення театру, а як систему стосунків. Сцена — це метафора простору, в якому людина себе реалізує. Завіса — символ того, що може відокремлювати особистість від аудиторії, що її сприймає. Гримерна — місце, де відбувається перевтілення. Костюмерна - ролі, спектр їх, як в реальності, так і в уяві. Каса, фойє — клієнт сам інтерпретує цю метафору. Після проведення співбесіди, клієнт повинен сам намалювати або змоделювати свій театр.

Техніка допомагає ввести в драматерапевтичний процес, прояснити, в яких функціях виступає клієнт (директор, режисер...) і якою мірою він виконує ці функції, в яких він більш успішний.

А4.2. Монолог

Ця техніка подається як театральна репліка, в якій протагоніст висловлює свої поставлені думки й почуття як самому собі, так і публіці. Монолог створює або протагоніст від імені обраного персонажу, або пропонує режисер.

 

А4.3. «Обмін ролями».

Пропонується учасникам групи обмінятися ролями. У цьому разі учасники не лише включаються у «роль», а й бачать себе очима іншого.

А4.4. «Проекція майбутнього»

Протагоніст проектує майбутнє обраних спеціальних образів постановки А.Касона «Світанкова фея», програє їх.

А4.5. Спонтанність імпровізацій.

Протагоніст виконує ролі постановки А. Касона «Світанкова фея» і просто діяти «від себе», «від образу».

 

А4.6. Тимчасове затемнення на сцені.

Приміщення, де відбувається психодраматургійна дія, затемнюється, але вся дія психодрами продовжується так, ніби є яскраве денне світло. Це робиться є тією метою, щоб протагоніст зміг пройти через хворобливі для нього переживання, не будучи при цьому об’єктом спостереження, тобто для того, щоб створити для протагоніста відчуття самотності.

 

А4.7. Дзеркало.

Протагоніст спостерігає, як дублер в собі, допоміжне «Я» грає його роль у виставі з метою нового погляду на ситуацію.

 

А4.8. Самореалізація

Протагоніст зображає на сцені свій життєвий план за допомогою учасників групи. Крок в майбутнє допомагає розіграти ситуацію з очікуваного минулого.

 

ДОДАТОК Б.

Цитати для роздумів

Арістотель:

«... людина – за своєю суттю істота суспільна», «... неможливо або важко здійснити прекрасні вчинки, не маючи ніяких засобів. Адже більшість вчинків здійснюються з допомогою друзів, багатства і впливу в державі...».

Сковорода:

«Щаслив, кто сопряг сродную себъ // частную должность с общею. Сія есть истинная жизнь. И теперь можно разумъть слъдующее. Сократово слово: «Иные на то живут, чтоб ъсть и пить, а я пью и ъм на то, чтоб жить»».

«Справся ж сам с собою. Узнай себе. Внемли себъ и послушай господа своего. Есть в тебъ царь // твой, отец и наставник. Воньми себъ, сыщи его и послушай его. Он один знает, что тебъ сродное, сіесть полезное. Сам он и поведет к сему, зажжет охоту, закуражит к труду, увънчает концем и бгасловоніем главу твою».

Юркевич:

«Людина не є такий екземпляр роду, в якому лише повторювався б загальний зміст інших екземплярів. Вона... єдина у відомому нам світі, є особа, або, як кажуть, індивідуум. Такою особливою істотою, яка не зникає у роді...».

«... в людській душі є щось первинне і просте, є захована людина серця».

Кант:

«Людський розум в одному виді свого пізнання має незвичайну долю: його обсідають питання, яких він не може відкинути, бо вони задані йому його власною природою; але й не може відповісти на них, бо вони перевершують усі спроможності людського розуму».

Гегель:

«... людина безсмертна завдяки пізнанню, тому що лише як мисляча вона не смертна душа, а душа чиста, вільна. Пізнання, мислення – це коріння всього її життя, її безсмертя, оскільки пізнання є тотальність у собі самій. Людина має прийти в себе... через протилежності між добром та злом, так, щоб вона як природне знала себе злою, щоб в ній прокинулись потреби добра».

К’єркєгор:

«Справжній абсолютний відчай приводить людину до вибору або до створення свого «я», і це «я» не є абстракцією або тавтологією, тобто повторенням того ж «я», яке існувало до вибору».

«Сам по собі ти – ніщо, загадкова величина; на твоєму чолі слова: або – або».

Сартр:

«без світу немає самості, особистості; без самості, без особистості немає світу».

Фрейд:

«Ми порівнюємо систему позасвідомого з великим передпокоєм, у якому метушаться, подібно до окремих істот, душевні процеси. До цього передпокою прилягає інша кімната, вужча, подібна до вітальні, в якій також перебуває і свідомість. Але на порозі між двома кімнатами стоїть на посту вартовий, який розглядає кожний душевний процес окремо, піддає його цензурі й не впускає до вітальні, якщо він йому не сподобається». На думку Фрейда, якщо пацієнта спонукати згадати і знову пережити нереалізовані переживання, то «защемлений ефект» одержить вихід і травмуючи переживання буде подолано.

Хорні:

«Спроби конструктивного самоаналізу можуть мати велике значення в першу чергу для самої людини. Вони дають їй можливість самореалізації, під якою я розумію не тільки розвиток будь-яких особистих талантів, які у неї, можливо, приховані і ніяк не використовуються, але і, що ще більше важливо, розвиток її потенційних можливостей як сильної та цілісної людської істоти, вільної від згубних внутрішніх примусів».

«Знайти самому стежку в горах – не те саме, що пройти шляхом, який вказаний».

Маслоу:

«Людина, яка мотивована нестачею, є більш залежна від інших, ніж людина, яка мотивована ростом».

Станіславський:

«На сцені потрібно діяти. Дія, активність – ось на чому тримається драматичне мистецтво, мистецтва актора.».

«Актор пізнається в науці».

«...переживання переводьте на дію. Виходить теж саме. Говорячи про дію, ви говорите про переживання і навпаки… Коли я говорю про фізичну дію, то я увесь час говорю про психологію».

«Натяки, дані поетом про минуле й майбутнє ролі і п’єси, переробляється і доповнюється в усіх дрібних подробицях артистичною уявою. Безпосередній зв'язок сьогодення ролі з її минулим і майбутнім згущає внутрішню сутність життя зображуваної особи і дає обґрунтування сьогоденню. Спираючись на минуле і майбутнє, артист краще сприймає і переживає сьогодення».

«Коли граєш злого, - шукай, де він добрий».

«Уява створює те, що є, що буває, що ми знаємо, а фантазія – чого немає, чого в дійсності ми не знаємо, чого ніколи не було й не буде. А може і буде! Як знати? Коли народна фантазія створювала казковий килим-літак, кому спадало на думку, що люди будуть ширяти в повітрі на аеропланах? Фантазія все знає і все може. Фантазія як і уява потрібна художникові».

«…намагайтесь завжди виправдовувати вчинки та дії, які ви робите на сцені, своїм «якби» та запропонованими обставинами. Тільки такою творчістю ви зможете до кінця задовольнити своє почуття правди і повірити в справжність своїх переживань».

«Тільки генії можуть покладатися на «натхнення зверху» і нехтувати технікою, яку вони вважають справою бездарних».

Мейєрхольд:

«Мистецтво актора є мистецтво жесту».

 

ДОДАТОК В

Наочний матеріал до лекції-конференції на тему «Особливості західно-європейського костюму у ретроспективі»(ескізи костюмів виконала Мельник Олеся студентка 2 курсу спеціальності «Культурологія» гуманітарного факультету Олеся…)

 

Цікаво знати: Греки всіх верств уважно ставилися до свого зовнішнього вигляду і витрачали багато часу та грошей на зачіски, одяг і коштовності. Суперництво між містами-державами поширювалося навіть на моду: мешканці одного міста вважали себе більш витонченими, ніж мешканці іншого. Одяг зазвичай був білим або мав яскраве забарвлення. Для бідняків традиційним був одяг із тонкого вовняного матеріалу. Заможні люди демонстрували своє багатство, купуючи шовкові та бавовняні тканини. Ювелірні вироби були популярними серед усіх класів грецького суспільства і визначали добробут людини. Бідні люди могли дозволити собі прикраси тільки з дешевих матеріалів, таких як бронза чи кераміка. Багаті ж віддавали перевагу золотим або срібним ювелірним виробам, багато прикрашеним коштовними чи напівкоштовними каменями. Каблучки, ланцюжки, прикраси з більш складним дизайном грецькі майстри робили з золота чи срібла. Близько 2300 р. до н. е. Трої поширилася мода на проколювання вух. Жінки часто користувалися декоративними шпильками та іншими прикрасами, щоб підтримати зачіску. У чоловіків модним вважалося завивати волосся.

Тога була національним одягом римлян, але, всупереч усталеній думці, її носили лише в особливо урочистих випадках та тільки заможні римляни. Тога була важкою та громіздкою. Щодня чоловіки і жінки носили туніки. Штани вважалися одягом варварів. Одяг бідних громадян був схожим на вбрання знаті, але з менш якісного матеріалу.

І чоловіки, і жінки віддавали перевагу відкритим сандаліям, дуже зручним в умовах спеки. Сандалії були різних моделей, з пласкою підошвою або невисоким каблуком. Ремінці та зав'язки вироблялися зі шкіри. Підошву вирізали з дерева або дебелої шкіри.

Римлянки віддавали перевагу складним зачіскам, сколюючи їх шпилькою. Для жінки вважалося модним зберігати блідий колір обличчя, що було нелегкою справою під яскравим середземноморським сонцем. Якщо жінці не вдавалося зберегти обличчя від засмаги, вона пудрила його дрібною крейдою.

Жінки всіх верств носили коштовності. Багаті дами віддавали перевагу золотим та срібним намистам, браслетам і сережкам, прикрашеним коштовними каменями. Дешевими були вироби із бронзи прикрашені кольоровими скляними намистинками, які виглядали як коштовні камені. І чоловіки, і жінки носили каблучки. Парфуми вироблялися з екстрактів рослин. [14 ].

 

Цікаво знати:

Колір – це деяка енергія, яка діє на психіку людини позитивно чи негативно, незалежно від її свідомості.