Розвиток педагогічної теорії і практики в працях інших видатних педагогів

Розвиток освіти й виховання у європейських країнах у XVII-XVIII ст. відбувався під значним впливом ідей Відродження та Реформації. У цей час на педагогічному горизонті з'являються нові імена видатних педагогів.

Помітне місце серед них посідає англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704). Народився він у сім'ї адвоката, початкову освіту здобув удома, згодом закінчив Вестмінстерську школу та Оксфордський університет. Отримав ступінь бакалавра медицини, а згодом магістра. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, домашнім лікарем і вихователем онука графа Шефтсбері, з яким емігрував до Голландії; повернувся до Англії після революції 1688 р. Йому належать праці: "Лист про віротерпимість", "Дослідження про людський розум", "Думки про виховання ", "Розумність християнства".

Світогляд Локка сформувався під впливом боротьби буржуазії проти феодально-королівської влади, близькості до англійського ліберального дворянства. Він був прихильником договірної теорії походження держави і теорії природного права. Відкидаючи вчення про вроджені ідеї, доводив, що в свідомості людей немає вроджених ідей і уявлень, що людина - "чиста дошка", а уявлення і поняття виникають під впливом предметів зовнішнього світу через органи чуттів. Більшість людей є такими, якими їх зробило виховання: добрими або злими, корисними або некорисними. Виховання не просто відіграє вирішальну роль, воно долає вплив спадковості, середовища, тому що ці чинники пасивні, а виховання - визначальне начало.

Мету виховання Дж. Локк вбачав у підготовці джентльмена (дитини з заможних верств), який уміє розумно і прибутково, не заважаючи іншим вести свої справи, мас здоровий дух у здоровому тілі й уміє поводитися в товаристві. Діти бідних верств населення його не обходили. Категорично виступаючи проти шкільної освіти, яку вважав відображенням аморального суспільства, він обстоював домашнє, індивідуальне виховання дітей. Для досягнення мети виховання, на його думку, необхідно забезпечити розвиток тіла, характеру й розуму. Дітей ще змалку слід фізично загартовувати і привчати зносити втому, незгоди, нестатки. Така система фізичного виховання є необхідною умовою формування "здорового духу в здоровому тілі".

Особливу роль у формуванні джентльмена Дж. Локк відводив моральному вихованню. З раннього віку дитину необхідно привчати і вправляти в умінні перемагати власні примхи, пристрасті, йти за тим, що схвалює розум. Головне завдання морального виховання полягає у формуванні в людини дисципліни духу, яка виховується обмеженнями. Розумове виховання Дж. Локк вважав менш актуальним. Уміння триматися в товаристві, діловитість, заповзятливість для нього важливіші за більшість знань, що їх дають європейські школи - без них джентльмен може обійтися. Метою навчання, за його переконаннями, є підготовка не вченого, а ділової людини. Тому необхідно сформувати здатність її розуму сприймати будь-яке знання, коли вона того захоче. Він запропонував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комерційної діяльності. Радив вивчати реальні навчальні предмети і живу мову замість мертвих мов, вважаючи, що час, працю і зусилля слід витрачати на здобуття корисних і потрібних знань (англійської та французької мов, географії, малювання, математики, астрономії, філософії, історії, права, верхової їзди, танців, фехтування); пропонував вивчати бухгалтерію, ремесла (столярне, теслярське) і сільське господарство. На його думку, праця на свіжому повітрі сприяє зміцненню здоров'я, а ремесло завжди може знадобитися діловій людині, запобігає неробству. Методи навчання слід підбирати з таким розрахунком, щоб вони робили процес навчання цікавим і захоплюючим. Дітям треба показувати користь того, що вони вивчають.

"Думки про виховання" Дж. Локка відіграли вагому роль у розвитку педагогіки не лише в Англії, айв усій Європі.

Французький філософ Клод-Адріан Гельвецій (1715- 1771) свої педагогічні погляди виклав у творах "Про розум", "Про людину, її розумові здібності та її виховання в яких заперечував вирішальну роль спадковості та вроджених ідей, доводив, що виховання робить людину тим, чим вона є. Виходячи з того, що перебудова суспільства можлива завдяки вихованню, захищав суспільне виховання й освіту. Метою виховання вважав розкриття серця дитини для гуманності, а розуму - для правди, щоб виховати громадян, у свідомості яких ідея особистого добра поєднувалася б з ідеєю добра для всіх.

Головним завданням морального виховання, на думку К.-А. Гельвеція, є моральне вдосконалення людини, яке можна здійснювати за допомогою "Катехізису моралі". Мораль необхідно викладати, як і будь-яку іншу науку, а її принципи слід зробити наочними і доступними дітям. Виховують моральність формуванням в учнів правильних суджень і понять. Гельвецій надавав великого значення активності й самодіяльності дитини, ролі її особистого досвіду, виступав проти фізичних покарань. Застосування їх припускав лише за умови, що всі інші засоби виховного впливу вичерпано.

Вирішальну роль у формуванні особистості він відводив її розумовому вихованню, вважаючи, що чим освіченіші народи, тим вони добродійніші, могутніші й щасливіші. Фізичне виховання має зробити її сильною, здоровою. Для цього при школах потрібні майданчики, де діти вправлялися б у бігу, боротьбі, стрибках, плаванні та ін.

К.-А. Гельвецій вважав, що жінкам треба надати можливість отримувати освіту нарівні з чоловіками, бо вони відрізняються від чоловіків тільки своєю організацією. Причину відсталості жінки вбачав у її суспільному становищі, змінити яке можна добре організованим вихованням.

Один із найвидатніших представників світової педагогічної думки швейцарський педагог Иоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) упродовж третини століття керував навчально-виховними закладами, де втілював у практику і розвивав свої педагогічні ідеї. Спочатку у своїй садибі Нойгоф він організував "Установу для бідних" (1770- 1780) - один з перших в історії дошкільних навчально-виховних закладів. З 1798 по 1799 рік створив і утримував притулок для сиріт. У 1800-1804 рр. керував у Бургдорфі інститутом, який готував учителів.

Свій багатий педагогічний досвід Й.-Г. Песталоцці теоретично узагальнив у творах "Лінгард і Гертруда", "Як Гертруда вчить своїх дітей", "Лебедина пісня" та ін. Виступаючи за нову початкову школу, вважав необхідним зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій; створення теорії початкового навчання з опертям на психологічні засади; опрацювання методики початкового навчання.

Виходячи з положення, що тільки власні сили людської природи є основою, яка формує людину, Й.-Г. Песталоцці вважав метою виховання розвиток усіх природних сил та здібностей дитини, причому цей розвиток має бути різнобічним і гармонійним. Педагог не повинен придушувати природного розвитку дитини. Головним принципом виховання має бути його відповідність природі. Властиві кожній дитині від народження задатки треба розвивати, вправляючи у послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини.

Вагому роль у релігійно-моральному вихованні він відводив сім'ї, передусім матері. На його думку, родина - це перший зразок науки життя в спільноті, науки взаємодопомоги. Не менш важливим вважав вправляння дітей у моральних вчинках, які потребують самовладання, формують волю.

Згідно з Песталоцці процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які відтак обробляє свідомість. Будь-яке навчання повинно спиратися на спостереження і дослідження, на підставі яких роблять відповідні висновки та узагальнення. Зорові спостереження, слухові та інші відчуття збуджують думки, зумовлюють формулювання суджень. Здійснити розумове виховання Й.-Г. Песталоцці намагався за допомогою спеціально підібраних для кожного ступеня навчання вправ, які безпосередньо і послідовно розвивають інтелект індивіда. Методика такого навчання має бути настільки простою, щоб нею легко могла оволодіти кожна мати. Виходячи з ідеї про існування найпростіших елементів знання про речі та предмети (число, форма, слово)9 він зводив елементарне навчання до вміння вимірювати, лічити і володіти мовою. Найважливішою засадою навчання вважав наочність, без якої неможливо сформувати правильне уявлення про світ, розвивати мислення і мовлення. Крім уміння мислити, дітям слід прищеплювати практичні навички, бо оволодіння знаннями без уміння користуватися ними є великим недоліком навчання. Для формування цієї якості потрібна система спеціальних вправ, які поступово ускладнюються. Слід ураховувати також фізичні та психічні особливості учнів.

Й.-Г. Песталоцці обґрунтував спеціальні методики початкового навчання, у процесі якого дитина з раннього віку повинна сама вести спостереження і розвивати свої здібності. Прилучаючи дитину до рідної мови, повинен дбати про її словниковий запас, мовні навички. Він обстоював звуковий метод навчання грамоти, що було надзвичайно важливо, оскільки в ті часи панував буквоскладальний метод.

Великого значення надавав він фізичному вихованню, вважаючи його найпершим видом розумного впливу дорослих на розвиток дітей, тому мати, годуючи і доглядаючи дитину, вже має дбати про її фізичний розвиток. Фізичне виховання, за його словами, повинно бути тісно пов'язане з моральним і розумовим.

Реформаторська діяльність Й.-Г. Песталоцці була спрямована на те, щоб виховання не тільки давало певні елементарні відомості, а й ураховувало індивідуальність дитини, пробуджувало і зміцнювало її духовні сили, готувало свідомих громадян. У такому напрямі працювали його прихильники та учні з різних країн (Ф. Фребель, Й.-Ф. Гербарт, К. Ушинський).

Найвідомішим його послідовником був німецький педагог Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790-1866), якого ще за життя називали "учителем німецьких учителів". У 1848 р. Ф.-В.-А. Дістервега було обрано головою "Всезагальної вчительської спілки", а пізніше - представником від учительства до прусської Палати депутатів. З 1827 р. і до кінця життя він видавав журнал "Рейнські листки для виховання і навчання", опублікував понад 400 статей, а з 1861 р. випускав журнал "Педагогічний щорічник". Написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібників для вчителів, зокрема "Керівництво до освіти німецьких учителів".

Як і Й.-Г. Песталоцці, Ф.-В.-А. Дістервег вважав, що людська природа виявляє себе у задатках. Але, на відміну від свого попередника, гадав, що ці задатки є тільки можливостями для розвитку й освіти, тому завдання виховання полягає у спонуканні і спрямовуванні самодіяльного їх розвитку. Він обстоював ідею загальнолюдського виховання, яка передбачає виховання єдності любові до людства і свого народу. На його думку, головна мета виховання - гармонійний розвиток можливих задатків людини. її можна досягти через самодіяльність. Правильне виховання має ґрунтуватися на принципах природовідповідності, культуровідповідності та самодіяльності. Спираючись на них, він створив дидактику розвивального навчання, збагативши цим ідеї Й.-Г. Песталоцці. Процес навчання, на його думку, включає дидактичні принципи і правила, що стосуються учня; дидактичні положення, що стосуються об'єкта - навчального матеріалу; правила навчання, що стосуються вчителя. Він сформулював 33 правила навчання, згідно з якими навчання має розвивати природні сили і задатки дітей; навчати треба природовідповідно та ін.

Ф.-В.-А. Дістервег запропонував і обґрунтував розвивальний метод навчання, орієнтований на активність і свідомість учнів, який передбачає проведення занять у формі діалогу, коли запитання ставлять і учитель, і учні. Цей метод привчає учнів мислити, самостійно знаходити істину. Щоб знання учнів були ґрунтовними, радив частіше звертатися до вивченого, повторювати пройдене. Міцному засвоєнню знань сприяє також свідоме засвоєння учнями навчального матеріалу. Успішне навчання завжди виховує, воно не тільки розвиває розумові сили дитини, а й сприяє формуванню в неї волі, почуттів, поведінки.

Учитель, за Дістервегом, повинен досконало знати свій предмет, любити свою професію і дітей, бути рішучим, енергійним, мати тверду волю і характер, вести дітей уперед, мати громадянську мужність і власні переконання, постійно самовдосконалюватися, бути носієм високих моральних якостей, взірцем для своїх вихованців.

Прихильником ідей Й.-Г. Песталоцці був німецький філософ, психолог і педагог Иоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841), педагогічні ідеї якого містяться у працях "Загальна педагогіка, виведена з мети виховання", "Нариси педагогічних читань" та ін. Педагогіка Й.-Ф. Герберта є першою спробою буржуазії створити систему педагогіки як науки, побудованої на етиці та психології, що відстоює свою самобутність і самостійний шлях розвитку.

Мета виховання, на його думку, полягає у формуванні доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

Процес виховання Й.-Ф. Гербарт поділяв на керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання. Систему керування дітьми він будував на власній ідеї про те, що дитині від природи притаманні "дика пустотливість", тому вона порушує встановлені в школі порядки, що виявляє недисциплінованість. Навчання й виховання покликані приборкати цю "дикість". Основними засобами системи керування, на його думку, є нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, допоміжними - авторитет і любов вихователя.

Й.-Ф. Гербарт висунув ідею виховального навчання, яке ґрунтується на таких інтересах: а) емпіричний інтерес, який відповідає на питання "Що це таке?" і збуджує прагнення до спостереження; б) умоглядний інтерес, який відповідає на питання "Чому це так?" і налаштовує на роздуми; в) естетичний інтерес, який забезпечує художню оцінку явищ; г) симпатичний інтерес, спрямований на членів родини і найближче оточення; ґ) соціальний інтерес, спрямований на ширше коло людей, на суспільство, свій народ і людство; д) релігійний інтерес, спрямований на спілкування з Богом. Перші три види інтересу повинні задовольнятися вивченням предметів природничо-математичного циклу, решта - гуманітарних дисциплін.

Популярним було вчення Й.-Ф. Гербарта про чотири ступені навчання. На першому (виразність) відбувається початкове ознайомлення учнів з новим навчальним матеріалом з широким використанням наочності. На другому ступені (асоціація) під час вільної бесіди встановлюються зв'язки нових уявлень з попередніми. На третьому ступені (система) здійснюється зв'язний виклад нового матеріалу з визначенням головних положень, виведенням правил і формулюванням законів. На четвертому ступені (метод) в учнів у процесі виконання вправ виробляються навички застосування набутих знань на практиці.

Й.-Ф. Гербарт розробив теорію видів навчання: описового (виявити і розширити досвід учня за допомогою наочності, розповіді та заучування матеріалу); аналітичного (поділ навчального матеріалу на складники і надання уяві учнів певної системи); синтетичного (узагальнення відомого матеріалу, зведення його до системи).

На його думку, система морального виховання ґрунтується на таких моральних ідеях: ідеї внутрішньої свободи, що робить людину цілісною, без душевного розладу, усуває внутрішні суперечності між судженнями та вчинками; ідеї вдосконалення, яка поєднує силу й енергію волі та забезпечує "внутрішню гармонію" людини, повноту життя, потребує наполегливості, організованості; ідеї приязні, яка сприяє узгодженості волі однієї людини з волею інших, унеможливлює будь-які соціальні конфлікти; ідеї права, яка має вирішальне значення у розв'язанні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти; ідеї справедливості, якою треба керуватися, визначаючи винагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила. Вихована на таких ідеях людина ніколи не конфліктуватиме з середовищем, завжди стоятиме на варті існуючого суспільно-політичного ладу.

Педагогічні ідеї Й.-Ф. Гербарта у другій половині XIX - на початку XX ст. набули поширення в усіх країнах Західної Європи. Він мав багато послідовників, які розвинули й оформили його ідеї в окремий педагогічний напрям - гербертіанство.