Особливості освітньо-виховної практики і педагогічної думки в епоху середньовіччя. Виникнення університетів

Епоха середньовіччя охоплює V - початок XVI ст. Від Римської імперії вона успадкувала християнську релігію в її західному різновиді - католицизм (з 1054 р.). Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка вплинула на розвиток культури.

Церква негативно сприйняла античну культуру, вважаючи її гріховною. Аскетизм, ставши офіційною ідеологією, проповідував байдужість до світських благ і покору владі. Краса природи, мистецтво, втіхи особистого життя, допитливість розуму - все це було оголошено владою диявола. Людина розглядалась як гріховна істота, її тіло - як темниця для душі, яку слід звільнити для вищого блаженства постами, молитвами, покаяннями.

В цей період у Західній Європі склалося кілька типів виховних систем. Серед них вирізнялося церковне (духовне) виховання, що здійснювалося в християнській сім'ї та в церковних школах (парафіяльних, монастирських, соборних) латинською мовою. Учні спершу зазубрювали молитви і псалми, а відтак вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (не більше 4 дій). Навчання проводили катехізисним методом (запитання і відповіді). Учні запам'ятовували відповіді на запитання, не замислюючись над їх змістом.

У зв'язку з незнанням психіки дитини, несформованістю методики учням втовкмачували навчальний матеріал за допомогою різок, інших тілесних покарань.

Опанувавши елементарні знання, кращі учні монастирських і соборних шкіл вивчали "сім вільних мистецтв", які поділялися на дві частини: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов'я. Попри релігійний характер навчання, ці школи сприяли поширенню письменності, підвищенню загальної культури населення.

Діти світських феодалів здобували лицарське виховання, що ставило за мету сформувати в майбутнього лицаря ("пана землі і селян") кріпосницьку мораль, навчити поводитись у "вищому товаристві" і дати військово-фізичну підготовку. В основу світського виховання лицарів було покладено вивчення "вільних благочестей" (їзда верхи, стріляння з лука, метання списа, фехтування, плавання, полювання, гра в шахи, вміння складати і співати пісні).

До 7 років дітей феодалів -(хлопчиків) виховували у сім'ях, а з 7 до 14 років вони виконували обов'язки пажа при дружині сюзерена, від 14 до 21 року були зброєносцями сюзерена, а відтак їх урочисто посвячували в лицарі. Серед них було чимало неписьменних і брутальних людей.

Міські купці та ремісники домоглися відкриття для своїх дітей гільдійських і цехових шкіл, в яких навчали рідною мовою. Ці школи мали своїм завданням допомогти дітям у їх майбутніх торговельних справах та в розвитку різних ремесел. Згодом гільдійські та ремісничі школи було перетворено на міські початкові школи, що утримувалися на кошти міського самоврядування (магістрату). Учнів навчали читати, писати, лічити та прилучали до релігійних знань. Виникнення таких шкіл було прогресивним явищем, оскільки руйнувало монополію церкви у шкільній справі. Церква боролася проти їх поширення, але зупинити їх розвитку вже не могла.

Вихованням дітей селян займалися батьки у повсякденній праці в хаті, на городі, в полі.

Виховання й освіта жінок також мали становий характер. Дівчат знатного походження виховували у сім'ях або в пансіонах при жіночих монастирях. їх вчили читати й писати, а в пансіонах - ще й латинської мови, благородних манер. Дівчата з непривілейованих станів набували вдома вміння вести господарство, навчалися рукоділля та опановували релігійні настанови.

У середньовіччі зі Сходу почали проникати єретичні вчення, спалахували релігійні дискусії. Церква намагалася опанувати досягнення логіки, використати їх у боротьбі з противниками релігії. Так почала розвиватися схоластика (грец. achole - школа) - система мислення, яка полягає у застосуванні законів формальної логіки для обґрунтування релігії, прагне примирити розум з релігією. Схоластичне навчання зводилося до вивчення формально-логічних доведень певних релігійних положень. Розвиваючи витонченість розуму, схоластичне навчання придушувало самостійність мислення. Схоластика сприяла розвиткові абстрактного мислення, однак вона була лише гімнастикою для розуму, не розвивала інтересу до реального світу, до природничих наук.

Учені, невдоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, які не відповідали догматам віри, у XII ст. почали об'єднуватись у позацерковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл - університетів. Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348) та в інших містах Європи. Ці освітні заклади мали самоврядування, користувалися певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів.

У середньовічних університетах були артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-7 років, упродовж яких вивчали "сім вільних мистецтв", юридичний, медичний і богословський (термін навчання 5-6 років) факультети. Після закінчення артистичного факультету студенти могли вступати на інші факультети. Особи, які закінчували цей факультет, отримували ступінь "магістра мистецтва"). Особи, які закінчували повний курс навчання в університеті (11-13 років), здобували вище звання - "доктор наук". Основними методами занять в університетах були лекції та диспути. Студенти виконували багато вправ, писали трактати (письмові роботи).

Середньовічні університети сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний дух епохи Відродження.