Розвиток педагогічної думки в Росії у XVIII-XIX ст

Розвиткові педагогічної думки в Росії у XVIII ст. передусім сприяли освітня діяльність і педагогічні погляди Михайла Ломоносова (1711-1765), який виступав за демократизацію освіти, за народну школу. Він вважав, що система освіти повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гімназії) та вищої (університету). Головне завдання школи - виховувати в дітей любов до праці, навчити їх "правил і прийомів поведінки", дати освіту. Мета виховання - формування щасливих, духовно і фізично розвинених громадян. Обстоюючи принцип народності у вихованні, наголошував на необхідності виховувати у дітей любов до вітчизни, гуманність, вірність громадянському обов'язку, прагнення до знань, працьовитість, силу волі, відвагу, скромність, тобто притаманні народові риси.

М. Ломоносов створив навчальні плани і програми для навчальних закладів різних типів, визначив основні принципи та методи навчання, запровадив класно-урочну систему. Провідними методами навчання він вважав бесіду, розповідь, лекцію, які необхідно доповнювати вправами. Навчання повинно мати виховний характер, забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння матеріалу, який слід викладати стисло, підкріплюючи теоретичні положення фактами, наочністю, враховуючи вікові та психологічні особливості, природні нахили учнів та ін.

У моральному вихованні М. Ломоносов обстоював метод прикладу, переконання. Могутнім засобом виховання він вважав працю, виступав проти фізичних покарань. Цінні його думки про сімейне виховання, взаємозв'язок школи і сім'ї, про допомогу батьків учителям. Написані ним підручники ("Риторика", "Російська граматика", "Стародавня російська історія" та ін.) упродовж півстоліття були кращими в російській загальноосвітній школі. "Російська граматика" витримала 14 видань, її було перекладено багатьма іноземними мовами, покладено в основу всіх наступних граматик, що розроблялися в Росії.

За ініціативи й активної участі М. Ломоносова в 1755 р. було відкрито Московський університет. Він виступав за те, що викладачі й студенти університету повинні паралельно з навчанням займатися науковою роботою.

Помітний слід у розвитку педагогічної думки в Росії залишив відомий учений, хірург і анатом, основоположник військово-польової хірургії, Микола Пирогов (1810- 1881). Свої педагогічні погляди він виклав у статтях та офіційних документах "Питання життя", "Про публічні лекції з педагогіки", "Про методи викладання" та ін. У статті "Питання життя" виступив проти станової системи освіти в Росії, вузькопрофесійної підготовки молоді, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової та середньої школи і студентів університетів. Високо оцінював роль знань у підготовці розумово розвиненої особистості. Обстоюючи ідею людяності у вихованні, сформулював прогресивну ідею виховного навчання, при цьому велику увагу приділяв моральному вихованню, вихованню чесної, правдивої, щирої людини. Він вимагав, щоб усе негативне, що є в житті й побуті, було усунуто із системи засобів виховання молодого покоління; щоб своєю поведінкою вчителі наполегливо й систематично впливали на дітей і молодь. Найважливішим чинником морального виховання, на його переконання, є наука, яка дає змогу людині зрозуміти природу, розвиває її свідомість, допомагає пізнати себе й інших.

У центрі уваги педагогів, за М. Пироговим, повинні бути активні методи навчання, які сприяли б розвиткові думки учнів, розвивали б їхні здібності та інтереси, прищеплювали уміння самостійно працювати. В усіх навчальних закладах слід широко використовувати наочність. з метою активізації учнів варто організовувати навчальні ігри, оскільки вони сприяють розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

Передусім він виступав проти існуючого формалізму під час перевідних і випускних екзаменів, який знижує їх ефективність. За правильної організації екзаменів, вони потрібні при вступі молодих людей до вищих навчальних закладів, проте слід зважати не лише на бали, а й на загальний розвиток вступників, на прагнення здобути наукові знання, оволодіти методами наукових досліджень.

Великого значення у навчанні й вихованні М. Пирогов надавав належно підготовленим учителям-вихователям, які повинні дбати про підвищення свого методичного рівня, обмінюватися досвідом з іншими, в усьому бути прикладом для молоді. Однак головним вважав освіту вчителя, його ґрунтовне знання свого предмета, методики навчання та виховання учнів. Важливим аспектом морального виховання, на його погляд, є формування свідомої дисципліни, відмова від тілесних покарань, що негативно впливають на нервову систему та психіку дитини, принижують людську гідність. Проте, заперечуючи їх теоретично, він, будучи керівником Київського учбового округу, не зумів відстояти свою позицію при обговоренні цього питання і підписав циркуляр, яким дозволялося використання різок як засобу покарання школярів.

За переконаннями М. Пирогова у навчальній діяльності, освіті жінка за всіма критеріями здатна досягти таких самих результатів, що й чоловік. Однак, виступаючи за рівноправність чоловіка і жінки в освіті, він не був прихильником їх рівноправності в усіх сферах життя.

Видатний російський письменник і педагог Лев Тол-стой (1828-1910), заперечуючи революційну перебудову суспільства, мріяв про мирне самовдосконалення людей. Його педагогічні погляди втілені у статтях "Загальний нарис характеру Яснополянської школи", "Про народну освіту", "Про методи навчання грамоти", "Проект загального плану організації народних училищ", "Про виховання" та ін. Він довів неспроможність абстрактної, відірваної від практики педагогіки, переконував, що педагогіка буде справжньою наукою лише тоді, коли спиратиметься на досвід учителів і будуватиме свої висновки на узагальненнях педагогічної практики. У 60-ті роки XIX ст. Л. Тол-стой обстоював думку, що школа повинна давати учням широкі знання, всебічно розвивати їх творчі сили, але заперечував заздалегідь укладені програми, твердий розклад занять і вимагав, щоб зміст навчальної праці дітей у школі визначався їх інтересами й потребами. На його думку, головне завдання школи - щоб дитина охоче і добре вчилася. Для цього необхідно, щоб матеріал, який вона вивчає був зрозумілим, захоплюючим, відповідав її розвиткові.

Визначаючи ідею вільного виховання, Л. Тол стой спершу вважав, що школа повинна займатися тільки освітою, а не вихованням учнів. Згодом він визнав помилковість цього погляду, утвердившись у думці, що школа має також виховувати дітей, але в релігійному дусі.

Виступаючи проти догматичного навчання і зазубрювання, Л. Толстой наголошував, що дітей треба навчати так, щоб вони могли самостійно формулювати висновки, які випливають із спостережень і дослідів. Високо оцінюючи роль наочності в навчанні, закликав вивчати предмети і явища в природній обстановці, організовувати екскурсії в поле, до лісу, де діти можуть спостерігати за життям рослин, тварин та ін. Він розробив методику шкільної розповіді й бесіди, використання живого слова вчителем. Методом бесіди він пробуджував думки дітей, допомагав їм самостійно вникнути у складні питання. Багато уваги приділяв методиці написання дітьми творів, що сприяють розвиткові їх творчих задатків. У сімейному вихованні виступав за те, щоб батьки виховували дітей у дусі поваги до праці, піклувалися про їх усебічний розвиток, наголошував, що вирішально впливає на поведінку дітей їх приклад. На його думку, діти народжуються без негативних якостей, вони формуються під впливом середовища і неправильного виховання. Особистість дитини потрібно поважати і вміло розвивати її задатки й творчі здібності.