Прогресивна педагогіка в Росії на початку XX ст

На початку XX ст. російська педагогіка розвивалася під впливом праць анатома та фізіолога, лікаря, основоположника системи фізичного виховання Петра Лесгафта (1837-1909). Педагогічним проблемам він присвятив праці "Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку",

"Про ігри та фізичне виховання в школах", "Сімейне виховання дітей і його значення" та ін. П. Лесгафт дбав про створення нової школи, яка давала б справді наукову, пов'язану з життям освіту. З цією метою вона має використовувати активні методи навчання, що "будили б думку" учнів, забезпечувати всебічний гармонійний розвиток молодого організму, нерозривний зв'язок фізичного виховання з розумовим, моральним, трудовим та естетичним. Він був переконаний у необхідності утвердження в суспільстві рівного права жінок на освіту. Особливо переймався П. Лесгафт проблемами виховання дітей раннього і дошкільного віку. Запропонована ним у праці "Сімейне виховання дитини і його значення" теорія сімейного виховання пройнята великою любов'ю до дітей, які за його словами, не народжуються ні добрими, ні злими, ні поетами, ні музикантами, а стають ними завдяки вихованню. "Зіпсованість" дитини здебільшого є результатом не вродженої розумової чи моральної тупості, а педагогічних помилок вихователів.

На думку Лесгафта, у шкільному віці вплив на дитину школи могутніший за вплив сім'ї, тому вона може і повинна виправляти помилки сімейного виховання. Прагнучи до всебічного гармонійного виховання, школа повинна, озброюючи учнів науковими знаннями, розширювати їх кругозір, розвивати мислення, формувати морально правильні уявлення про значення людської особистості, про правду і справедливість, зміцнювати їхню волю й самостійність та ін.

Як автор системи фізичного виховання, основним засобом її П. Лесгафт вважав фізичні вправи (прості вправи, вправи у пересуванні з місця, в киданні, а також складні вправи із збільшенням напруги, в точному розрізненні просторових відносин і часу, ручну працю).

Неодноразово П. Лесгафт наголошував, що найважливішою фігурою у вихованні є вчитель, який повинен знати і розуміти дитину.

Відомий педагог і психолог Павло Блонський (1884- 1941) обстоював самостійність педагогіки як науки. На його думку, педагогічна теорія повинна мати всі характеристики наукового знання: концептуальність, чіткий понятійний апарат, власні методи дослідження. Він розробив такі методи педагогічного дослідження, як опитування, анкетний метод, тестування, тривале спостереження, статистичний метод. Визначаючи місце виховання в розвитку особистості, дійшов висновку, що спадковість є одним із чинників розвитку людини, але вирішальна роль належить вихованню. Ідеалом виховання має стати людина, в якій поєднувалися б знання про природу, суспільство, здоров'я, вміння пізнавати і перетворювати дійсність, моральна чистота, багатство естетичних почуттів. Завдання школи полягає в тому, щоб навчити жити, виробити в учнів уміння і бажання здобувати знання впродовж життя, озброїти їх уміннями і навичками самоосвіти, "робити свою освіту".

В організації навчання дітей він надавав перевагу активним методам, що ґрунтуються на інтересі дитини, організації її самостійної діяльності. Провідним, на його погляд, є дослідницький метод, який охоплює дитяче експериментування, систематичні спостереження, екскурсії. Активно намагався П. Блонський запровадити в школі генетичний метод, згідно з яким дитина своєрідно повторює історію, генезис науки. Це означає, що історія розвитку розуму дитини копіює розвиток розуму людства, але ця копія нечітка, з масою прогалин, вставок із сучасної свідомості. Дитина серцем і думкою пов'язана з історією рідної культури, з народом. Такий метод дає опору освіченій людині, розвиває в неї почуття патріотичного обов'язку і виховує повагу до свого народу.

П. Блонський розширив традиційне розуміння мети трудової школи, яка передбачала передусім ручну працю учнів. Він запровадив ширше поняття - "соціальна праця". Великого значення надавав політехнічній підготовці школярів. Цінним внеском П. Блонського у педагогіку є розроблення ним питань статевого розвитку і статевого виховання дітей та підлітків, наукова інтерпретація таких питань, як сексуальні переживання хлопців і дівчат різного віку, їх вплив на статеве життя в зрілому віці, психологія кохання, перше кохання та ін.

Багато цікавих думок П. Блонський висловив і щодо підготовки вчителя, який повинен бути вихованою й освіченою людиною, знавцем своєї науки, майстром в її викладанні.

Автора праць "Мої педагогічні шляхи", "Бадьоре життя", "Піднесення якості уроку", "Про ліквідацію другорічництва" Станіслава Шацького (1878-1934) вважають засновником нової форми роботи з дітьми та підлітками - дитячих клубів, покликаних задовольнити дитячі запити й сприяти розвитку ініціативи та самодіяльності дітей (нині аналогічні клуби діють під назвою "клуби за інтересами"). Робота в організованих С. Шацьким дитячих клубах складалася з таких основних елементів, як фізична праця, ділове самоврядування (соціальна діяльність), мистецтво (живить естетичні почуття), гра, розумова діяльність, охорона здоров'я (самозбереження). Поєднання цих елементів, за його переконаннями, розвиває соціальні навички дитини.

У своїх працях С. Шацький аналізував проблему раціоналізації процесу навчання, доцільного використання кожної хвилини на уроці. На його думку, треба продумувати не лише послідовність викладу матеріалу, а й те, щоб діти були активні, привчалися до самостійної роботи на уроці, яку він вважав одним із шляхів раціоналізації їх пізнавальної діяльності. Учитель повинен розробляти і пропонувати їм самостійні завдання.

Важливе завдання школи і вчителя - навчити дитину працювати, розвивати в учнів дослідницькі вміння, прагнення до дослідницької роботи. С. Шацький вивчав послідовність етапів такого дослідження в учнів (постановка питання - гіпотеза - дослідження гіпотези шляхом спостереження, досвіду - результати дослідження у формі запису, малюнка, виготовлення колекції). Він одним із перших дослідив педагогіку дитячого співтовариства ("колективу"), порушив питання про те, як привчити дітей жити разом, спільно працювати, допомагаючи одне одному, і дати їм відчути, що спільними зусиллями можна зробити значно більше, ніж кожному окремо. У полі його зору перебували і закономірності формування дитячого колективу (самоврядування, чіткий розподіл обов'язків, організація корисної діяльності в умовах взаємодопомоги і контролю, шефство старших над молодшими, громадська думка, формування звичаїв, рух колективу вперед).

На думку С. Шацького, у вихованні підростаючого покоління особливе місце має належати праці, яка виконує соціально-виховну роль. Праця школярів є засобом, що дає змогу дитині відчути себе учасником загальної праці. Вона має бути різноманітною, пов'язаною з працею дорослих, продуктивною; зміна видів праці, систематичною і посильною, раціонально організованою, емоційно забарвленою, сприяти усвідомленню учнями значущості своїх зусиль.

За словами С. Шацького, виховує підростаюче покоління не лише школа, а й навколишнє середовище. Тому необхідно вивчати його потенційні виховні можливості й розумно їх використовувати.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте педагогічні погляди Я.-А. Каменського та їх роль у становленні наукової педагогіки.

2. Як відображені ідеї Відродження й Реформації у працях європейських педагогів XVII-XVIII ст. (Дж. Локка, К.-А. Гельвеція, Й.-Г Песталоцці, В.-А. Дістервега, Й-Р. Гербарта).

3. Чим зумовлені поява і особливості концепцій вільного виховання, "нового виховання", експериментальної педагогіки в зарубіжних країнах кінця XIX - початку XX ст.?

4. Визначте спільне і відмінне у педагогічних концепціях М. Ломоносова, М. Пирогова, Л. Толстого.

5. Порівняйте засади прогресивної педагогіки в Росії та педагогічних концепцій у зарубіжних країнах кінця XIX - початку XX ст.

Література

Історія педагогіки / За ред. М. С. Гриценка. - К., 1973.

Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.

Кравець В. П. Зарубіжна школа І педагогіка XX століття. - Тернопіль, 1996.

Мешко О.І., Янкович О. І., Мешко Г. М. Історія зарубіжної школи І педагогіки. - Тернопіль, 1996.