Для світової освіти характерні вельми важливі тенденції, що особливо яскраво виявляються в кінці XX століття

Перша тенденція — це повсюдна орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх.

Друга тенденція полягає в поглибленні міждержавної співпраці в області освіти. Активність розвитку даного процесу залежить від потенціалу національної системи освіти і від рівних умов партнерства держав і окремих учасників.

Третя тенденція передбачає істотне збільшення в світовій освіті гуманітарної складової в цілому, а також за рахунок введення нових людиноорієнтованих наукових і учбових дисциплін: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.

Ще однією важливою тенденцією в розвитку світової освіти є значе поширення нововведень при збереженні національних традицій, що склалися, і національної ідентичності країн і регіонів. Тому простір стає полікультурним і соціально-орієнтованим на розвиток людини і цивілізації в цілому, відкритішим для формування міжнародної освітньої середи, наднаціональним по характеру знань і залученню людини до світових цінностей.

Поряд з вищезазначеними моментами в світовій освіті набирає силу «ринковий» і суто «діловий» підхід.

ЮНЕСКО здійснює організаційне регулювання процесу розвитку світового освітнього простору. Дана організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального ха­рактеру.

Активно сприяючи розвитку інтеграційних процесів у сфері освіти, нормотворча діяльність ЮНЕСКО орієнтована на:

• створення умов для розширення співпраці народів в області освіти, науки і культури;

• забезпечення загальної пошани законності і прав людини;

• залучення більшого числа країн до процесу підготовки правових основ для міжнародної інтеграції у сфері освіти;

• дослідження достатку освіти в світі, включаючи окремі регіони і країни; прогнозування найефективніших доріг розвитку і інтеграції;

• пропаганду прийнятих конвенцій і рекомендацій;

• збір і систематизацію звітів держав про стан освіти на кожен рік.

Звіти ЮНЕСКО публікуються як спеціальні видання.

Наприклад, «Кон­венція про боротьбу з дискримінацією в області освіти» (1960 рік), «Конвен­ція про права дитини» (1989 рік), «Конвенція про технічну і професійну освіту» (1989 рік), «Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів, свідотств, вчених мір для районів Середземномор'я, арабських держав, Африки, Латинської Америки, Азіатсько-тихоокеанського регіону» (1970 рік), «Ре­комендації про положення вчителів» (1966 рік), «Рекомендацію про розвиток освіти дорослих» (1976 рік). ЮНЕСКО підтверджує міжнародну значи­мість освіти як найважливішої складової економічного, соці­ального і культурного розвитку сучасного суспільства. Міжнародні правові акти ЮНЕСКО глобалізує сучасна освіта, виводячи на рівень первинних завдань: виховання людей у дусі світу, демократії і гу­манізму, поваги прав людини, культурних цінностей і традицій інших на­родів, збереження довкілля.

До теперішнього часу в світі склалися наступні освітні моделі.

Американська модель: молодша середня школа — середня школа — старша середня школа — коледж дворічний — коледж чотирирічний в струк­турі університету, а далі магістрат, аспірантура.

Французька модель: єдиний коледж — технологічний, професійний і загальноосвітній ліцей — університет, магістрат, аспірантура.

Німецька модель: загальна школа — реальне училище, гімназія і основна школа — інститут і університет, аспірантура.

Англійська модель: об'єднана школа — граматична і сучасна школа-коледж — університет, магістрат, аспірантура.

Російська, українська модель: загальноосвітня школа — повна середня школа, гімназія і ліцей-коледж — інститут, університет і академія — аспіранту­ра — докторантура.

Висновки.

Просторова структура світової освіти втілює територіальні і статистичні пропорції в розвитку національної системи кожної країни, окремих регіонів і континентів, глобальної взаємодії між системами освітиокремих країн і регіонів.

Для світового освітнього простору характерні такі властивості, як динамічність, інтернаціональність і різна щільність зв'язків між складовими і концентрації освітніх систем.

В результаті світових інтеграційних процесів до кінця XX століття сформувалися окремі типи регіонів. Останні організувалися за ознакою міжнародної співпраці в області освіти і міри впливу на розвиток найбільш розвинутих в області освіти країн і регіонів. До них відносяться регіон Західної Європи, США і Канади, Латинської Америки, Африки (окрім ЮАР), Азіатсько-тихоокеанський і регіон колишнього СРСР і Східної Європи.

Функцію нормативно-правовий підтримку процесу розвитку світового освітнього простору виконує ЮНЕСКО.

В світі відомі різні моделі освіти. Пошук нових моделей освіти продовжується, і цей процес безперервний. Ефективність певної моделі освіти підтверджує практика.

 

Література:

Базова:

1. Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. — М

2. Онищук В.А. Типи, структура і методика уроку в школі. — К.,

3. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. - К

4. Раченко И.П. НОТ в школе. - М

5. Савченко О.Я. Основні напрями реформування змісту освіти // Шлях освіти. -.

6. Шапорииський С.А. Навчання і наукове пізнання. —- М.,

7. Шевченко С.Д. Школьный урок: как научить каждого. - М.,

8. Чернокозов 1.1. Професійна етика вчителя. — К

9. Янцур М.С. Активные методы трудовой подготовки. - Ровно,

10. Янцур М.С. Основи професіографії. — Київ,

11. Теорія і методика виховання

 

Додаткова:

1. Бабанский Ю.К., Победоносцев Г.П. Комплексный подход к воспитанию школьников. — М.,

2. ВащенкоТ. Виховний ідеал. - Полтава,

3.Галузинський В.М. Індивідуальний підхід у вихованні школяра. -К.,

4.. Дем'янкж Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі — К.,

5.. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного коллектива. -М.,

 

Лекція сім, восім.