Мотивація успіху і мотивація боязні невдачі

Декілька вище ми вже згадували про те, що поштовхом до діяльності, до навчання можуть в рівній мірі стати і бажання досягти успіху, і страх перед невдачею. Отже, ми обкреслили контури двох важливих типів мотивації — мотивації успіху і мотивації боязні невдачі. Мотивація успіху, поза сумнівом, носить позитивний характер. При такій мотивації дії людини направлені на те, щоб досягти конструктивних, позитивних результатів. Особова актив­ність тут залежить від потреби в досягненні успіху.

А ось мотивація боязні невдачі відноситься до негативної сфери. При даному типові мотивації чоловік прагне перш за все уникнути осуду, покарання. Чекання неприємних наслідків — ось що визначає його діяльність. Ще нічого не зробивши, людина вже боїться можливого провалу і вважає, як його запобігти, а не як добитися успіху.

Аналіз багато чисельних експериментів, що стосуються цієї проблеми, дозволяє намалювати узагальнений портрет цих двох типів мотивації, орієнтованих, відповідно, на успіх і на невдачу.

Мотивація успіху. Особи цього типа зазвичай активні, ініціативні. Якщо зустрічаються перешкоди — шукають способи їх подолання. Продуктивність діяльності і міра її активності у меншій мірі залежать від зовнішнього конт­ролю. Відрізняються наполегливістю в досягненні мети. Схильні планувати своє майбутнє на великі проміжки часу.

Вважають за краще брати на себе середні по труднощі або ж злегка завищені, хоч і здійснимі зобов'язання. Ставлять перед собою реально досяжні цілі. Якщо ризикують, то обачливо. Зазвичай такі якості забезпечують сумарний успіх, істотно відмінний як від незначних досягнень при занижен­их зобов'язаннях, так і від випадкового везіння при завищених.

При виконанні завдань проблемного характеру, а також в умовах дефі­циту часу результативність діяльності, як правило, покращується. Схальні до сприйняття і переживання часу як «цілеспрямованого і швидкого», а не безцільно поточного.

Привабливість завдання зростає пропорційно її складнощі. В особливості це виявляється на прикладі добровільних, а не нав'язаних ззовні обов’язків. У разі ж невдалого виконання такого «нав'язаного» завдання його привабливість залишається проте на колишньому рівні.

Мотивація боязні невдачі. Малоініціативні. Уникають відповідальних завдань, знаходять причини відмови від них. Ставлять перед собою невиправдано за­вищені цілі; погано оцінюють свої можливості. У інших випадках, навпаки, вибирають легкі завдання, що не вимагають особливих трудових витрат.

Ефект Зейгарник виражений у меншій мірі, чим в орієнтованих на успіх. Схильні до переоцінки своїх успіхів в світлі невдач, що, очевидно, пояснюється ефектом контролю чекань.

При виконанні завдань проблемного характеру, в умовах дефіциту часу результативність діяльності погіршується. Відрізняються, як правило, мен­шою наполегливістю в досягненні мети (втім, нерідкі виключення).

Схильні до сприйняття і переживання часу як «безцільно поточного» («Час — це постійно струмуючий потік»). Схильні планувати своє майбутнє на менш віддалені проміжки часу.

В разі невдачі при виконанні якого-небудь завдання його привабливість, як правило, знижується. Причому це відбуватиметься незалежно від того, чи «на­вязано» завдання ззовні або вибрано самим суб'єктом. Хоча в кількісному відношенні зниження привабливості в другому випадку (вибрав сам) може бути менш виражене, чим в першому (нав'язано кимось).

Якщо говорити про діагностику мотивації успіху і мотивації боязні не уда­чі, то найоптимальнішим методом виявляється спостереження, адже у педагога є можливість стежити за поведінкою і діяльністю учня в різних життєвих і учбових ситуаціях. Крім того, він може піддати свої спостереження над особою, діяльністю і поведінкою учня вдумливому і глибокому психологічному аналізу.

У арсеналі сучасної психодіагностики безліч спеціальних методик, що дозволяють діагностувати даних типів мотивації особи.

Розробка якісних методик в цілому є вельми складним завданням. Адже мотиви діяльності і поведінки, утворюючи ядро особи, «за­криті» для аналізу, вони складають зону, свідомо або підсвідомо, але що завжди ретельно оберігається самою особою від стороннього проникнення. І тому мотиваційна сфера особи зазвичай вивчається за допомогою складних методик так званого проектного типа. Проектні методики дуже тру­домістські і крім того вимагають від фахівця високої кваліфікації.

Професійна мотивація

У поемі Гоголя «Мертві душі» чимале місце відведене дитинству головного героя, безсмертного Чічікова. Чому цей хитрий хлопчик з бідної сім'ї вчиться з такою старанністю? Він хоче обов'язково піднятися вгору по службовій драбині і зажити паном. Через те зрештою він влаштовується на службу туди, де можна розбагатіти — в митницю. Зрозуміло, це не самий показовий приклад. Одній з основних тим російської літератури XIX століття було учення як спосіб «вибитися в люди» — їй приділяли увагу багато великих письменників, від Гончарова до Чехова. Чеховський професор з «Нудної історії», який страждає безсонням, ночі безперервно роздумує про своє життя і згадує про те, що ж в молодості спонукало його зайнятися медициною — жадання знань, любов до людства або бажання слави (це одна з найголовніших тим Чехова).

Отже, поговоримо про професійну мотивацію. Зараз дослідникам вже не доводиться сумніватися в тому, що успішність учнів залежить в основному від розвитку учбової мотивації, а не лише від природних здібностей. Між цими двома чинниками існує складна система взаємозв'язків. За певних умов (зокрема, при високому інтересі особи до конкретної діяльності) може включатися так званий компенсаторний механізм. Нехватка здібностей при цьому заповнюється розвитком мотиваційної сфери (ін­терес до предмету, усвідомленість вибору професії і ін.), і школярик/студент добивається великих успіхів.

Проте справа не лише в тому, що здібності і мотивація знаходяться в діалек­тичній єдності і кожен з них певним чином впливає на рівень успішності. Дослідження, проведені у вузах, показали, що сильні і сла­бкі студенти відрізняються зовсім не за інтелектуальними показниками, а по тому, в якій мірі у них розвинена професійна мотивація. Звичайно, з цього зовсім не виходить, що здібності не є значимим чинником учбової діяльності. Подібні факти можна пояснити тим, що існуюча система конкурсного відбору у вузи так чи інакше проводить селекцію абітурієнтів на рівні спільних інтелектуальних здібностей. Ті, КТО витримує відбір і по­падає в число першокурсників, в цілому володіють приблизно однаковими здібностями. В цьому випадку на перше місце виступає чинник професійної мотивації; одну з провідних ролей у формуванні «відмінників» і «трієчників» починає грати система внутрішніх спонук особи до учбово-пізнавальної діяльності у вузі. У самій сфері професійної мотивації важливу роль відіграє позитивне відношення до професії, оскільки цей мотив пов'язаний з кінцевою метою вчення.

У «Заповіднику» Довлатова змальований трагікомічний портрет філолога Мітрофанова, студентом що приголомшував всіх своєю пам'яттю і ерудицією, а також фантастичною лінню. Ця людина навіть не уявляла собі, чим йому зайнятися, оскільки ніяк не міг зібратися з духом і написати хоч сторінку наукового тексту. В результаті він «поплив за течією» і, керуючись лінню, став екскурсоводом в Пушкінських Горах, оскільки принаймні говорити цей ерудит ще не лінувався...

Якщо студент знається на тому, що за професію він вибрав і вважає її гідною і значимою для суспільства, це, безумовно, впливає на те, як складується його навчання. Дослідження, проведені в системі початкової професійної освіти і у вищій школі, повністю підтверджують ці положе­ння.

За допомогою експериментів на матеріалі різних російських вузів було встановлено, що більш всього задоволені вибраною професією студенти 1 кур­су. Але протягом всіх років навчання цей показник неухильно знижується аж до 5 курсу. Не дивлячись на те, що незадовго до закінчення вузу задоволеність про­фесією виявляється найменшою, само відношення до професії залишається позитивним. Логічно було б передбачити, що зниження задоволеності викликане невисоким рівнем викладання в конкретному вузі. Проте не слід переоцінювати максимальну задоволеність професією на першому році вчення. Студенти-першокурсники спираються, як правило, на свої ідеаль­ні уявлення про майбутню професію, які при зіткненні з реаліями піддаються хворобливим змінам. Проте важливе інше. Відповіді на питання «Чому професія подобається?» свідчать, що провідною причиною тут виступає уявлення про творчий вміст майбутньої професійної діяльності. Наприклад, студенти згадують «можливість самовдосконалення», «можливість займатися творчістю» і тому подібне Що ж до реального учбового процесу, зокрема, вивчення спеціальних дисциплін, то тут, як показують дослідження, лише незначне число студентів-першокурсників (менше 30%) орієнтуються на творчі методи вчення.

З одного боку, перед нами — висока задоволеність професією і на­міри після закінчення вузу займатися творчою діяльністю, з іншої — бажання придбати основи професійної майстерності переважно в про­цесі репродуктивної учбової діяльності. У психологічному плані ці пози­ції несумісні, оскільки творчі стимул-реакції можуть формуватися лише у відповідній творчій середі, у тому числі і учбовою. Очевидно, формування реальних уявлень про майбутню професію і про способи оволодіння нею повинно здійснюватися починаючи з 1-го курсу. Комплексні дослідження, присвячені проблемі відрахування з вищої професійної школи, показали, що найбільший відсів у вузах дають три предмети: математика, фізика і іноземна мова. З'ясувалося також, що причина не лише в об'єктивній трудності засвоєння вказаних дисциплін. Величезне значення має і те, що студент часто погано уявляє собі місце цих дис­циплин в своїй майбутній професійній діяльності. Йому видається, що успішність по цим предметам не має жодного відношення до його вузькоспеціальної кваліфікації. (Відмітимо, що в даний час відношення до іноземного мови змінилося.) Отже, необхідним компонентом в процесі формування у студентів реального образу майбутньої професійної діяльності є і аргументоване роз'яснення значення тих або інших спільних дис­циплін для конкретної практичної діяльності випускників.

Таким чином, формування позитивного відношення до професії є важливим чинником підвищення учбової успішності студентів. Але само по собі позитивне відношення не може мати істотного значення, якщо воно не підкріплюється компетентним уявленням про професію (у тому числі і розумінням ролі окремих дисциплін) і погано пов'язано із способами оволодіння нею. Отже навряд чи вчення пройде вдало, якщо будувати його лише по принци­пу, змальованому у вірші «Ким бути?» Маяковського: «Добре бути... — хай мене навчать».

У знаменитих «Яскраво-червоних вітрилах» Гріна є чудові сторінки, присвячені тому, як Артур Грей обирає небезпечну і нелегку професію капітана. Його вабить поезія мандрів, бажання побачити мир, але цей хлопець, спочатку зніжений аристократ, навіть не уявляє собі всі тяготи вчення. Він починає з простого юнги, ще не знаючи, що йому належить заучувати величезну кількість інформації і переносити фізичні позбавлення, зв'язані з морем: голод, холод, травми і так далі. Як ми пам'ятаємо, в Грея сила мотивації виявилася вирішальною. Проте можна передбачити, що знай Артур по­більше про капітанове ремесло і про те, що його чекає, навчання йшло б набагато легше.

Очевидно, в круг проблем, пов'язаних з вивченням відношення студентів до вибраної професії, має бути включена ціла низка запитань. Це:

1) задоволеність професією;

2) динаміка задоволеності від курсу до курсу;

3) чинники, що впливають на формування задоволеності: соціально-психо­логічні, психолого-педагогічні, диференціально-психологічні, у тому числі і статевовікові;

4) проблеми професійної мотивації, або, іншими словами, система і

ієрархія мотивів, що визначають позитивне або негативне відношення до вибраної професії.

Ці окремі моменти, як і відношення до професії в цілому, впливають на ефективність учбової діяльності студентів. Вони, зокрема, позначаються на спільному рівні професійної підготовки, і тому дана проблема входить до числа питань педагогічною і соціально-педагогічній психології. Але є і зворотна залежність: на відношення до професії, безумовно, впливають різні стратегії, технології, методи вчення; впливають на нього і соціальні групи.

Діагностика відношення професії є власне психоло­гічним завданням. А ось формування відношення до професії є переважно педагогічною проблемою.

Задоволеність професією — це інтеграційний показник, який відображає відношення суб'єкта до вибраної професії. Він абсолютно потрібен і надзвичайно важливий саме як узагальнена характеристика. Низька задоволеність професією в більшості випадків стає причиною текучкою кадрів, а вона, у свою чергу, приводить до негативних економічних наслідків. Крім того, від задоволеності вибраною професією неабиякою мірою залежить і психічне здоров'я людини. Його збереженню сприяє також високий рівень професіоналізму — один з вирішальних чинників подолання психологічного стресу.

Таким чином, вивчення задоволеності професією, її вплив на про­цес професійного вчення, виявлення в цій області певних зако­номірностей — все це більш ніж актуальні завдання педагогіки і психології.

Задоволеність професією може бути визначена по спеціальній мето­диці, розробленій С. А. Ядовим, і представлена кількісно у вигляді індексу задоволеності професією. Це індекс, який заданий так, що може змінюватись в межах від -1 до +1, набуваючи в даних межах будь-яких значень. Значе­ння, рівне -1, свідчить про явне незадоволення, а +1 — про повну задоволеність. Для визначення коефіцієнта задоволеності використовується декілька зв'язаних між собою питань. Їх поміщають на різних сторінках опитувальника, щоб респондент не співвідносив їх один з одним.

Проте визначення спільного рівня задоволеності професією нічого не говорить нам про причини задоволеності або незадоволення. Щоб з'ясувати ці причини, дослідники застосовують іншу методику, направлен­у на вивчення чинників привабливості професії.

Методика вперше також була запропонована С. А. Ядовим. Тут приводиться її змінений варіант (модифікація Н. С. Кузьміной, А. А. Реана), який використовувався в багатьох соціально-педагогічних і психолого-педагогічних дослідженнях.

Інший важливий чинник пов'язаний з мотивом творчості в майбутній професійній діяльності, тягою до творчості і тими можливостями, які пред­ставляє для цього робота за фахом. Дослідження показали, що даний чинник значиміший для успішних, менш значиміший для неуспішних учнів. В цілому його суб'єктивна значущість висока: у першому випадку — другий ранг, в другому — четвертий. Ці результати говорять про чітко виражену орієнтацію учнів на творчий підхід до майбутньої професійної діяльності, не­залежно від її специфіки і вмісту. Чекання і пошук творчих елемен­тів в майбутній професії породжують особливе відношення до неї, істотно впливають на її вибір. При цьому, як показують дослідження, такі тенденції прояв­ляються на різних рівнях професійної освіти: як у середній, так і у вищій школі. Звичайно, різні професії і різні «трудові пости» надають нерівні можливості для творчості. Проте, творчість — це не винятковий стан художньої, наукової і винахідницької сфер діяльності. Будь-яка діяльність включає момент творчості. При цьому особливо важливо виховувати в учнях рівна пошана до різних видів професійної праці. Неприпустимо вихваляти одні професії як творчі, захоплені за рахунок дру­гих, нібито позбавлених цих якостей.

Чи придбає професійна діяльність відтінок творчості, в багатьох випадкахзалежить від самої особи.

Як ми пам'ятаємо, робота, яку виконував гротесковий герой «Шинелі» Гоголя Ака­кій Акакієевич, була самою як там не є механічною — він служив переписувачем ділових паперів. Але ця «маленька людина», для якої пошиття нової шинелі стало віхою в житті, знаходила в своїй роботі джерело натхнення — у нього навіть були свої улюблені букви. Формування творчого відношення до різних видів професійної діяльності, стимулювання потреби в творчості і розвитку здібностей до професійної творчості — необхідні ланки системи професійного навчання і професійного виховання особи.

Не дивлячись на те, що задоволеність професією обумовлена безліччю чинників, її рівень піддається імовірнісному прогнозуванню. Очевидно, ефективність такого прогнозу визначається тим комплексом методик, які будуть застосовані для діагностики інтересів і схильностей особи що вчиться, його установок, ціннісних орієнтацій, а також характерологічних особливостей.

Правильне виявлення професійних інтересів і схильностей є важливим прогностичним чинником задоволеності професією в майбутньому. Причиною неадекватного вибору професії можуть бути як зовнішні (соціальні) чинники, пов'язані з неможливістю здійснити професійний вибір по інтересах, так і внутрішні (психологічні) чинники, пов'язані з недоста­тнім усвідомленням своїх професійних схильностей або з неадекватним уявленням про вміст майбутньої професійної діяльності. Резуль­тати одного з досліджень добре ілюструють факт, що навіть найпростіший аналіз професійних інтересів, здійснений своєчасно, може вплинути на задоволеність професією і її адекватний вибір. У спеціально відібраній групі учнів поліграфічного училища, спільною особливістю яких виявилася низька задоволеність вибраної про­фесією, була проведена діагностика професійних інтересів. Узагальнені результати дослідження приведені в таблиці. 6 і 7. Як видимий, низьку задоволеність тих, хто навчається вибраною професією можна було цілком надійно спрогнозувати ще до їх вступу в училищі. Дійсно, інтересами, що ведуть для даної групи, виявилися професії типа «чоловік — художній образ» і «людина-людина», тобто лежачі поза вибраною ними сферою, яка включає професії типа «чоловік, — знакова система» і «людина—техніка» (машинні і ручні складачі, друкарі і т. д.). Якраз обидва цих типа оказа­лись для даної групи найменш привабливими, більш того, професії, пов’язані з технікою, в 55 % опитаних викликають активне неприйняття. Було виявлено лише двоє що вчаться, домінуючі інтереси яких пов'язані з техні­кою; стільки ж мало переважну орієнтацію на професії типа «чоловік — знакова система». Таким чином, в 90 % людей, хто навчається домінуючі професійні інтереси лежать поза сферою вибраною і засвоюваним ним фахом.

 

Таблиця 1