Сучасний світовий освітній простір

1) прагнення до демократичної системи освіти, тобто доступність освіти всьому населенню країни і спадкоємність його рівнів, надання автономності і самостійності учбовим закладам;

2) забезпечення права на освіту всім, хто бажає вчитись (можливість і рівні шанси для кожної людини здобути освіту в учбовому закладі будь-якого типа, незалежно від національної і расової приналежності);

3) значний вплив соціально-економічних фак­торів на здобування освіти (культурно-освітня монополія окремих етнічних меншин, платні форми навчання, прояв шо­вінізму і расизму);

4) збільшення спектру учбово-організаційних заходів, направлених як на задоволення різносторонніх інтересів, так і на розвиток здібностей тих, що вчаться;

5) розростання ринку освітніх послуг;

6) розширення мережі вищої освіти і зміна соціального складу сту­дентства (стає демократичнішим);

7) у сфері управління освітою пошук компромісу між жорсткою центра­лізацією і повною автономією;

8) освіта стає пріоритетним об'єктом фінансування в розвинених країнах миру;

9) постійне оновлення і коректування шкільних і вузівських освітніх програм;

10) відхід від орієнтації на «середнього учня», підвищений інтерес до обдарованих дітей і молодих людей, до особливостей розкриття і розвитку їх здібностей в процесі і засобами освіти;

11) пошук додаткових ресурсів для освіти дітей з відхиленнями в розвитку, дітей-інвалідів.

Світова освіта є полі структурною: для неї характерні просторова (територіальна) і організаційна структури.

У вирішенні проблем світової освіти важливого значення набувають круп­ні міжнародні проекти і програми, оскільки вони з необхідністю передбачають участь різних освітніх систем.

До крупних міжнародних проектів відносяться:

• ЕРАЗМУС, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів Європейської Ради (наприклад, в рамках програми до 10% сту­дентів повинні пройти навчання у вузі іншої європейської країни);

• ЛІНГВА — це програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, починаючи з молодших класів;

• ЕВРИКА, завдання, якого полягає в тому, щоб здійснювати координацію досліджень з країнами Східної Європи;

• ЕСПРІТ — проект, що передбачає об'єднання зусиль європейських університетів, НДІ, комп'ютерних фірм в створенні нових інформаційних технологій;

• ЄЇПДАС — це програма в області вдосконалення планерування і управління освітою в арабських країнах;

• ТЕМПУС є загальноєвропейською програмою, орієнтованою на розвиток мобільності університетської освіти;

• ІРІС — це система проектів, направлена на розширення можливостей професійної освіти жінок.

З'являються нові організаційні структури інтернаціональної властивості: міжнародні і відкриті університети.

Поліструктурність світової освіти дозволяє здійснити аналіз метаблоків, макрорегіонів і стану освіти в окремих країнах.

В світі виділяють типи регіонів за ознакою взаємного зближення і взаємодії освітніх систем: