Соціальний конфлікт — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.
Сам термін "соціальний конфлікт" вперше ввів до наукового обігу німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Тобто він говорив, що конфлікт може стати засобом розвитку суспільства.
Можна виділити наступні атрибути конфлікту:1 – сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) — момент протистояння несумісних, суперечливих позицій, інтересів, тенденцій;2 – наявність полярних начал (ліве і праве, добро і зло), що означає одночасно і взаємопов'язаність, і взаємопротилежність;3 – наявність суб'єктів як носіїв полярних позицій у сутичці;4 – активність суб'єктів спрямована на подолання суперечності;
5 – суб'єкти не допомагають одне одному, а стоять на перешкоді або блокують реалізацію інтересів одне одного.
Отже, соціальний конфлікт включає ряд основних складових: учасників (суб'єктів) конфлікту, причини конфлікту, об'єкт і предмет, певну конфліктну ситуацію.
Суб'єктами конфлікту можуть бути окремі індивіди, різні соціальні групи, класи, нації, держави.Об'єктом конфлікту завжди є дефіцитний ресурс. Це, наприклад, одне директорське крісло, на яке претендують декілька кандидатів.Предметом конфлікту є об'єктивно існуюча або уявна проблема, яка виступає причиною суперечки між суб'єктами. Власне кажучи, це і є протиріччя, заради вирішення якого і починається боротьба.Причини конфлікту можуть бути як об'єктивними і суб'єктивними: наявність соціальної нерівності, різноспрямованість ідеологічних засад, соціально-психологічні та морально-етичні причини.
Серед основних функцій конфлікту можна назвати сигнальну, інформаційну, диференціюючу і динамічну функції. Як бачимо, із самої назви, сигнальна функція "сигналізує" про певний стан суспільства. Якщо є конфлікт, значить є певна проблема, яка потребує негайного вирішення.Близькою за своєю суттю до сигнальної є інформаційна функція. Інформаційна функція значно ширша за просту констатацію неблагополуччя. Конфлікт завжди викликаний певними об'єктивними причинами. Вивчення цих причин допомагає краще пізнати суть соціальних процесів у суспільстві. Оскільки конфлікт завжди є крайнім загостренням соціальних протиріч, його детальне вивчення допомагає більш чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних сторін. Основне завдання диференціюючої функції - у структуризації суспільства чи соціальних груп. Кожен конфлікт сприяє чіткому розмежуванню ворогуючих сторін. Соціальна спільнота розпадається на дві чітко окреслені групи, які втягують у свою орбіту і тих, хто волів би залишитись осторонь.
Динамічна функція соціального конфлікту вперше була детально розроблена в марксизмі. Конфлікт — рушій суспільного прогресу.
Процес розвитку соціального конфлікту містить декілька стадій: 1 - передконфліктна ситуація. На цій стадії формуються передумови для конфлікту. Це є зростання напруги між потенційними суб'єктами конфлікту, що викликана певними суперечностями. 2 - інцидент - формальний привід для початку конфлікту. Інколи конфлікт може закінчуватись саме на цій стадії. Це буває тоді, коли конфліктанти вирішують свої непорозуміння.3 - ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах — діях та протидіях конфліктуючих сторін.4 - кульмінація. Це крайня точка ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.5 - завершення конфлікту відбувається за допомогою насильства, примирення, розриву.6 - післяконфліктна ситуація.
Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:
• За формами прояву виділяють соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові.
• За принципом доцільності-недоцільності - неминучі, необхідні, вимушені, функціонально невимушені.
• За принципом динаміки — стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані,ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.
• За складом конфліктуючих сторін — внутріособистісні, міжособистісні та групові, міжгрупові, конфлікти в організаціях.
• За масштабом виділяють мікро-, макро-, мегаконфлікти.
• За гостротою вияву — мирні і збройні, явні і скриті.
• За особливостями протікання — прості (бойкот, саботаж, переслідування, вербальна та фізична агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).
Якщо спробувати оцінити соціальний конфлікт об'єктивно і неупереджено, то можна сказати, що він ніколи не буває виключно позитивним, чи виключно негативним. Конфлікт є позитивним моментом соціального розвитку, коли він сприяє суспільному прогресу. Однак кожний конфлікт завжди приводить до матеріальних і моральних витрат.
Діяльність індивіда об'єктивно і суб'єктивно-фокусовано у двох напрямах: відтворення самого себе як особистості і відтворення суспільних відносин. Вона є невід'ємною від процесу демографічного відтворення і приймає форму соціально-демографічного відтворення, яке забезпечує підготовку нових поколінь до виконання суспільно необхідних економічних та інших функцій. Тому в ньому виділяють такі складові, як демографічне, професійно-кваліфікаційне, статусне, культурне і т. п. відтворення.
Категорія " соціальне відтворення " акцентує увагу на здатності творчої діяльності людини виробляти не лише якийсь результат, але й постійно зберігати, відновлювати, підтримувати, відтворювати умови, засоби і цілі життєдіяльності людей, всю систему соціальних відносин. Саме поняття "відтворення" означає, що якийсь об'єкт (явище) успішно відтворюється і розвивається за рахунок зв'язків і обміну із зовнішнім середовищем. Процес виробництва є безперервним, тобто він періодично знову й знову відбувається в одній і тій же стадії. Тому будь-який суспільний процес виробництва, який розглядається в постійному зв'язку і безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення. Щодо факторів соціального відтворення, то їх можна згрупувати у три групи:
• фактори виливу макросередовища — це перш за все розвиток інституціональної структури (інститути освіти, виховання, професійної підготовки, охорони здоров'я, побутового обслуговування), інститути накопичення, відтворення і передачі інформації, які забезпечують діяльність членів суспільства інформацією, що дозволяє здійснювати самовідтворення нових поколінь;
• фактори впливу мезосередовища (система робочих місць і соціальна інфраструктура міста, система місцевого управління і т. д.), тобто це територіальне середовище безпосереднього відтворення індивіда;
• фактори впливу мікросередовища, тобто ті, які безпосередньо визначають життєвий шлях сім'ї, сусідство, дружні контакти та інші асоціації.
Існують три типи соціального відтворення: деструктивне, просте (статичне) і інтенсивне. Для простого (статичного) відтворення характерне зростання відповідальності за відтворення цілого, тобто зростаюча увага людини до себе як до суб'єкта відповідальності, кваліфікації, напруженого суспільного відтворення. Для деструктивного відтворення характерно відставання особистісної культури індивіда від зростання складності суспільного відтворення. Перехід від простого і деструктивного відтворення в інтенсивне не відбувається автоматично, але вимагає постійної напруги суб'єкта відтворення, досягнення прогресивних інновацій.
1. Предмет, об'єкт соціології як науки: особливості визначення.
2. Культура як предмет соціологічного дослідження: сутність, типи, основні елементи культури.
3. «Розуміюча» соціологія М.Вебера.
4. Освіта як соціальний інститут: головні ознаки, структура, функції.
5. Генеральна та вибіркова сукупність. Типи вибірки.
6. Молодь як об'єкт та суб'єкт соціальних відносин. Молодіжні угрупування та спільноти.
7. Марксистська соціологія, її вплив на подальший розвиток соціології як науки.
8. Сім'я як соціальний інститут. Сім'я та шлюб. Соціальні функції сім'ї.
9. Механізм дії соціальних законів.
10. Соціальна мобільність: сутність, види.
11. Основні школи та концептуальні напрями сучасної західної соціології.
12. Соціальна адаптація. Соціалізація особистості.
13. Особливості розвитку соціальної думки в Росії наприкінці ХІХ-першій половині ХХ ст.
14. Внутрішня соціальна структура особистості. Інтереси. Потреби. Мотивація. Соціальні норми.
15. Особливості розвитку соціології у США у кінці ХІХ - початку ХХ ст.
16. Соціальний статус и соціальні ролі особистості. Поняття соціальної поведінки.
17. Особливості формування і розвитку соціології в Україні (передумови, етапи становлення).
18. Студентство як соціально-професійна група.
19. Перший етап становлення соціології як науки: А.Сен-Сімон, О.Конт.
20. Соціологія гендеру. Гендерна соціалізація та ідентифікація. Гендерні аспекти зайнятості та безробіття.
21. Принцип репрезентативності у соціологічному дослідженні. Достовірність соціологічного знання.
22. Суспільство як соціальна система: сутність, основні підходи до визначення.
23. Соціологічне дослідження: сутність, типологізація.
24. Релігія як фактор комунікативної спільності та національного життя.
25. Соціологічні погляди М. Драгоманова.
26. Особистість у системі соціальних зв'язків та відносин.
27. Соціальна статистика як вид соціальної інформації.
28. Проблема взаємовідносин культур Сходу та Заходу.
29. Формальна соціологія. Ф. Тьоніс, Г.Зіммель.
30. Поділ праці та економічна залежність.
31. Чиказька школа та її значення у розвитку соціології як науки.
32. Безробіття як соціальна проблема.
33. Характеристика основних методів збору соціологічної інформації: опитування, аналіз документів, експеримент, спостереження.
34. Національна ідеологія, національна самосвідомість та національна культура.
35. М.Грушевський як історик-соціолог.
36. Наукові аспекти дослідження освіти як складного багатогранного явища.
37. Характеристика сучасного розвитку соціології в Україні.
38. Соціологія села. Проблеми сучасного розвитку культури села.
39. Функціоналізм Т.Парсонса.
40. Особливості розвитку соціальної структури в Україні.
41. Соціологічні ідеї І. Франка.
42. Соціальні проблеми в творчості Г.С. Сковороди.
43. Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства.
44. Культурно-естетичний аспект соціалізації особистості.
45. Внесок П.Сорокіна у розвиток соціологічної думки.
46. Місце традиції в системі культури.
47. Взаємозв'язок соціології з іншими гуманітарними науками.
48. Соціальна мобільність
49. Соціологія девіантної поведінки Е.Дюркгейма.
50. Соціальний конфлікт
51. Соціальна необхідність створення науки про суспільство.
52. Соціальна структура суспліьства
53. Головні функціЇ соціології: теоретико-пізнавальна, практично-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна та прогностична.
54. Поняття соціальної стратифікації
55. Передумови виникнення соціальної думки в Західній Європі.
56. Ціннісні орієнтації. Настанови. Спосіб життя.
57. Марксистський напрямок в соціології.
58. Агенти соціалізації. Механізм соціалізації.
59. Використання соціології як соціальної технології.
60. Розвиток національно-визвольної ідеології.
61. Емпіричні дослідження народної творчості в Україні.
62. Соціальні спільноти. Соціальні групи. Соціальні системи. Соціальні організації.
63. Сутність соціологічних законів.
64. Соціально-територіальна структура суспільства. Соціально-демографічна структура суспільства.
65. Орієнтація на соціально-політичні реформи.
66. Вертикальна та горизонтальна соціальна мобільність.
67. Методологія і методика проведення соціологічного дослідження.
68. Соціальний конфлікт. Відтворення соціальних відносин.
