Соціологія, як і більшість наук, вийшла з філософії і тому зв‘язок між ними, особливо з соціальною філософією, є органічним. Але вони не переплітаються, бо якщо філософія вивчає сутність людини, особистості, то соціологія – особистість як соціальний тип. Вона виходить з того, що людина є в її взаємозв‘язках з іншими людьми. Соціальна філософія розглядає суспільство як феномен і місце цього феномену серед природного. Предметом вивчення філософії є суспільне життя з точки зору світоглядних проблем, а соціології – суспільне життя як відносини між індивідами та їх групами, тобто процес функціонування. Якщо предметом загальної філософії є взаємодія людини зі світом, то соціології – людини з людиною. Соціологія пов’язана і з психологією, без якої неможливо вивчати людські стосунки. Зв‘язок з історичною наукою є особливим, бо обидві ці науки цікавляться усіма сферами діяльності суспільства. Але вони відрізняються у підходах до вивчення одних і тих самих об‘єктів, процесів, подій. Якщо для історика важлива послідовність конкретних подій з усіма подробицями, то соціолога, перш за все, цікавить ця подія як певний тип людської поведінки. Тому багато хто з соціологів називав соціологію «генералізуючою наукою», а історію – «індивідуалізуючою». Соціологія також повязана із політологією, статистикою, економікою, правознавством тощо. Цей зв‘язок призводить до подальшого розгалуження соціології і, відповідно, до появи міжгалузевих дисциплін. П.О.Сорокін вважав, що таке розгалуження призводить не до зникнення і розчинення соціології в інших науках, а до її збагачення, завдяки отриманню новішої і детальнішої інформації про суспільство. Соціологія не зникне саме тому, що у будь-якому своєму відгалуженні зберігатиметься основний її предмет – соціальні відносини. Кожна галузь досліджує соціальні відносини у своїй сфері: економічній, політичній, духовній, а загальна соціологія синтезує ці дані, підсумовуючи їх, щоб виявити найголовніші закономірності розвитку і функціонування суспільства взагалі. Звичайно, не можна відкидати можливість, що у майбутньому, з розвитком науки, певна гілка соціології може перетворитися в окрему науку зі своїм конкретним предметом вивчення. Але таке відокремлення буде означати не зникнення соціології як науки, а лише перехід її на інший рівень, як це сталося, наприклад, у фізиці, де теоретична фізика існує поруч з експериментальною. Сучасний англійський соціолог, професор Кембріджського університету Е. Гідденс висунув дев‘ять тез щодо майбутнього соціології. На його думку, у майбутньому в соціології будуть відбуватися такі процеси:
– поглиблення аналізу культури людства. Тобто людство поступово відійде від генералізуючого економічного детермінізму;
– оскільки тенденція відокремлення і функціонування національних держав залишиться, вивчення їх як основного втілення суспільства буде одним з головних завдань соціології;
– зі зростанням міжнародного поділу праці, соціологія більше уваги буде приділяти вивченню світової системи (проблеми влади, міжнародного порядку тощо);
– збільшення зв‘язків соціології з іншими науками, в тому числі «розмивання традиційних кордонів» між різними гуманітарними науками;
– посилення зв’язку соціології з політикою. На дані соціології у своїй діяльності будуть державні діячі та політики;
– зі зростанням будь-яких громадських рухів (політичних, екологічних, релігійних тощо) соціологія повинна буде більше уваги приділяти їх вивченню;
– теорія у науці буде тісніше переплітатися з практикою, взаємозв'язок цих двох напрямів буде постійно посилюватися;
– у соціології, як і в науці взагалі, повинна відбуватися уніфікація теоретичної мови. Це необхідно для того, щоб не виникало непорозумінь між фахівцями;
– у соціології повинна постійно відбуватися внутрішня дискусія як засіб позитивного її розвитку. Тільки свобода мислення і здорова конкуренція думок може бути засобом від застою у науці.
Як бачимо, перераховані вище тези є не тільки прогнозом на майбутнє соціології, а й умовами її подальшого існування. Отже, можна зробити висновок про те, що соціологія не тільки вивчає суспільство, але й впливає на нього завдяки вивченню взаємовідносин між його складовими і виробленням рекомендацій щодо змін в організації цих відносин
Соціальна мобільність
Соціальна мобільність— це процес руху індивідів між ієрархічно організованими елементами соціальної структури. П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта, тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу. Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.
Горизонтальна мобільність. Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, розуміють перехід індивіда або соціального об'єкта із однієї соціальної групи в іншу, що знаходиться на тому ж рівні.
Переміщення з одного громадянства в інше, із однієї сім'ї (як чоловіка, так і жінки) в іншу при розлученні або повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу,— все це приклади горизонтальної соціальної мобільності. У всіх випадках "переміщення" може відбуватися без будь-яких помітних змін соціального положення індивіда або соціального об'єкта у вертикальному напрямку.
Вертикальна мобільність. Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск. Відповідно до природи стратифікації існують низхідні і висхідні течії економічної, політичної і професійної мобільності. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення індивіда з нижчого пласта в існуючий більш високий пласт або створення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з уже існуючими групами цього пласта. Відповідно і низхідні течії також мають дві форми: перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не порушуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав раніше; інша форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в зниженні її рангу на фоні інших груп або в порушенні ЇЇ соціальної єдності.
Принципи соціальної мобільності
П.Сорокін визначив ряд принципів вертикальної мобільності.
1. Навряд чи коли-небудь існували суспільства, соціальні верстви яких були абсолютно закритими або в яких відсутня була б вертикальна мобільність в її трьох основних аспектах — економічній, політичній, професійній.
2. Ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної страти в іншу здійснювався б без будь-якого опору. Якби мобільність була б абсолютно вільною, то в суспільстві, яке виникло, не було б соціальних страт.
3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі. Щоб впевнитися в цьому, достатньо порівняти індійське кастове суспільство і сучасне американське..
4. Інтенсивність і всеосяжність вертикальної мобільності — економічної, політичної і професійної — коливається в межах одного і того ж суспільства в різні періоди його історії. В історії будь-якої країни або соціальної групи існують періоди, коли вертикальна мобільність зростає як кількісно, так і якісно, однак існують періоди, коли вона зменшується.
5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах немає постійного напрямку ні в бік посилення, ні в бік послаблення інтенсивності і всеосяжності. Це припущення є дійсним для історії будь-якої країни, для історії великих соціальних організмів і, нарешті, для всієї історії людства.
Аналізу соціальної мобільності була присвячена також робота Т Лассуела "Клас і страта", де він зазначав, що фактично всі матеріали стосовно соціальної мобільності, які були опубліковані в СІЛА—це матеріали про висхідну мобільність. Оскільки частиною американського характеру є прагнення піднестися над батьками і ровесниками, то найчастіше мас місце саме висхідна соціальна мобільність'.
