Сучасний розвитку української соціології бере початок з 60-х р. ХХ ст. – періоду політичної відлиги, коли соціологія починає відроджуватись, спочатку у вигляді конкретно-соціологічних досліджень, з кінця 80-х р. як самостійна наука.
Отже, формування української соціологічної думки відбувалось поступово дуже повільно і дуже сильно відрізняється від формування соціологічної думки народів Європи. Усвідомлення своєї національності зростало на теренах неволі, кріпацтва, приниження народу. Шлях до розвитку на сучасному етапі продовжувався ще з часів Київської Русі і политий кров’ю наших пращурів.
На мою думку лише органічне поєднання наших соціологічних традицій із досягненнями світової соціологічної думки зможе забезпечити нам створення самобутньої і водночас модерної української соціологічної науки, наблизитись до більш-менш адекватного розуміння теорії методології і методичного аналізу світової соціології, трансформувати нашу соціологію у повноцінну науку.
38. Соціологія села. Проблеми сучасного розвитку культури села.
Соціологія села — галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.
Об´єкт її — село як специфічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально-поселенської структури суспільства (в Україні налічується майже 29 тис. сільських поселень) та сільське населення (понад 17 млн. осіб).
Предмет соціології села — вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільської культури; аналіз соціальної та професійної структури населення.
Однією з найгостріших і, на жаль, ще не вирішених проблем залишається стан матеріально-технічної бази закладів культури, зокрема сільських. У середньому 30-40 відсотків закладів культури на селі потребують капітального ремонту. В Донецькій, Запорізькій, Одеській, Полтавській областях цей показник перевищує 50 відсотків. Забезпечення паливом в осінньо-зимовий період становило 10-15 відсотків від потреби. У переважній більшості областей значна частина сільських клубів взимку не опалюється, або працює не в повному режимі. У Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Миколаївській, Хмельницькій і Черкаській областях цей показник перевищує 80 відсотків.
39. Функціоналізм Т.Парсонса.
Аналіз соціальної системи Толкотт Парсонс здійснює у відриві від проблеми її походження, визначає як складову частину загальної системи дій. Іншими складовими частинами загальної системи дій є система культури, система особистості та система поведінкового організму. Для реалізації системи дій необхідна її здатність до адаптації, досягнення мети, інтеграції і збереження зразків, тобто система має відповідати чотирьом функціональним вимогам. Адаптивна система - це, по суті, поведінковий організм, зосередження важливих людських здібностей, які допомагають їм адаптуватися до вимог фізичного та біологічного оточення. Досягнення мети пов'язується переважно з особистістю індивіда. Система особистості є основним агентом процесів дії, а звідси - здійснення культурних принципів і вимог. Інтегративна ж функція пов'язується переважно з соціальною системою, що формує соціальні відносини між дійовими особами (акторами) і колективами. Збереження взірця реалізується системою культури, що організує комплекси символічних значень, здійснює їх структурування, використання, збереження й зміну. Аналізуючи взаємозв'язки між чотирма функціональними вимогами дії, а також між ними і оточенням дії, Толкотт Парсонс відмічає важливе явище: взаємопроникнення. Найвідомішим взаємопроникненням є інтерналізація соціальних об'єктів і культурних норм особистістю. Одним із прикладів взаємопроникнення є й інституалізація нормативних компонентів політичних, соціальних, культурних систем та ін.
40. Особливості розвитку соціальної структури в Україні.
В сучасних умовах є багато моделей соціально-класових структур, до того ж соціологи дійшли висновку, що у сучасному суспільстві основа таких структур залишається незмінною, а змінюються лише окремі структурні елементи залежно від культурних, економічних, структурних та інших особливостей кожного суспільства. Основними компонентами соціальної структури сучасної України виступають: вищий клас професіоналів, адміністраторів; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки й робітники, які здійснюють керівні функції; кваліфіковані робітники; робітники, які не мають спеціальної кваліфікації, землероби (робітники сільськогосподарських колективів, фермери та ін.); групи інженерно-технічних працівників та рядових службовців, а саме; науково-технічна і гуманітарна інтелігенція, студенти, значні групи, які займаються індивідуально-трудовою діяльністю. В основі такої градації лежить так званий об’єктивний підхід, який є передумовою поширення в західній соціології поділу суспільства на страти за їх соціально-економічним статусом. Багатоваріантність власності, що складається в Україні, не дозволяє залишатися на позиціях попередньої соціальної структури. Очевидно, що в Україні виразніше виявляється тенденція до поглиблення соціальної диференціації, зміни соціального статусу багатьох соціальних спільностей.
Під впливом соціальних і технологічних зрушень відбувається маргіналізація. Тоталітарна цінністно-нормативна система — класично завершена за своїм характером і добре інтеріорізована мільйонами людей у вигляді стереотипів свідомості і поведінки. Подвійності і лицемірству самої системи, розходженню її рекомендацій для верхів та низів передували двозначність, подвійна мораль, але зовсім не у вигляді протилежних і суперечливих їй ціннісно-нормативних систем. Такі системи могли існувати лише потай, латентно, у свідомості й поведінці окремих і переслідуваних соціальних верств. Уже складаються і відкрито декларуються контрастні, протилежні, навіть полярні ціннісні системи, а між ними.— ті, що прилягають до них з країв. Це і є прояв маргіналізації суспільства.
Процеси маргіналізації виражаються і в становленні нового соціального прошарку, який прийнято називати середнім класом. Середній клас — це, насамперед, високопродуктивні і високоінформовані, ініціативні й заповзятливі працівники, це завжди інноваційні типи особистості. Саме інноваційний тип особистості стає суб’єктом технічної модернізації і політичної демократизації. Представники інноваційного соціального типу перебувають серед найкваліфікованіших верств робітників, селян, інтелігенції та інших соціальних верств населення, що становлять соціальну структуру суспільства. Зростання ролі середнього класу у співвідношенні соціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм. Без середнього класу не відбудеться демократизація суспільства.
За даними, в Україні в сучасних умовах середній клас ще не численний, охоплює близько 20% населення. Інші вчені твердять, що середні верстви уже «становлять хребет українського суспільства». Зважаючи на статистику прибутків і шкалу суб’єктивної ідентифікації, це справді так. Але не так у реальності, тому що середній клас (високозабезпечений, інформований,умілий, діяльний) тільки-тільки формується. До того ж, середній клас формується з двох основних типів: традиційний буржуазний різновиді новий середній клас, незалежний та протилежний і бюрократії, і плутократії («нові українці»).
У таких умовах доля демократизації суспільного життя, формування суверенної державності України нерозривно пов’язані з долею середнього класу, з долею «нових українців». Головний сенс радикальних суспільних перетворень полягає в тому, що Україна має увійти в русло загально цивілізаційного розвитку.
