Місце традиції в системі культури

Соціологія вивчає суспільство крізь призму діяльності людей. Коли суспільство — це сукупність людей, які поєдналися соціальними взаємозв’язками й відносинами, утворюючи соціальні спільноти і створюючи соціальні інститути, то культура — продукт їхньої діяльності, умова подальшого їхнього існування. Це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що виражають певний рівень історичного розвитку даного суспільства і людини.

Термін «культура» (лат.обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) існує лише з XVIII ст. До цього вона використовувалася тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось — здобуття знань, удосконалення мови, вироблення правил поведінки тощо. Згодом цим терміном почали позначати всі ті зміни в навколишньому середовищі, матеріальні й моральні цінності, що здійснюються і створюються не природою, а людьми (знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, взірці, норми, соціальний контроль тощо), те, що відрізняє людину від тварин, — людські якості, які регулюються не біологічними інстинктами, не успадковуються від природи, не передаються генетично, а формуються (під впливом досвіду, набутого людством) конкретною людиною в собі, в інших людях, в суспільстві в результаті соціальної взаємодії.

До культури належать також і ті явища, що поєднують природний інстинкт людини і соціальний контроль над ним. Наприклад, здатність людини силою захистити особисту позицію в конфліктній ситуації і вміння стримати себе від насильницьких дій.

Культура — це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення цінностей різних ідей, норм, орієнтацій, засобів, які втілені в різних видах дій у різних формах. Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, дозволене від недозволеного, прибуткове від збиткового тощо. У поведінці людей, в їхній діяльності культура втілюється в предметно-речових і знаково-символічних формах. Вона здатна розвиватися.

Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації особистості, її виховання й навчання. За допомогою книг, засобів масової інформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших, власної діяльності людина накопичує власний досвід, робить своїм здобутком культуру своєї сім’ї, нації, людства в цілому. У цьому сенсі розвиток людства означає розвиток культури.

Е. Тейлор визначив культуру (цивілізацію) як комплекс знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною — членом суспільства.

Поняття «культура» і «цивілізація» Е. Тейлор уживав як синоніми. Проте згодом чітко виявилися «виразки» цивілізації — термоядерна зброя, екологічні кризи, Чорнобильська катастрофа, урбанізація з її крайнощами, наркоманія тощо. Усе, що в цивілізації спрямоване проти людини, її життя, фізичного й морального здоров’я, не може створювати культуру. Н. Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, зв’язаних певним способом життя. При цьому він наголошує, що культура створюється людьми і що культури навчаються. Отже, вона має відтворюватися кожним поколінням і передаватися від попереднього покоління до наступного.

Н. Черниш наголошує, що культура — це складне динамічне утворення, яке має соціальну природу і знаходить свій вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження й розповсюдження матеріальних предметів, поширення засобів, дій, ідей, ціннісних уявлень, які забезпечують взаємодію і взаєморозуміння в різних соціальних ситуаціях.

Отже, нині фіксуються три основні сфери прояву людської культури — ставлення людей до природи, ставлення людей один до одного і ставлення людини до самої себе.

У вітчизняній соціології склалося кілька підходів до тлумачення соціології культури. Предметом соціологічного дослідження культури може бути:

· уся система культури як єдине ціле чи будь-який її вид, що розглядаються у взаємодії з іншими суспільними системами;

· кожний із елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, що розглядаються у співвідношенні з іншими елементами культури чи у співвідношенні з іншими суспільними системами.

Оскільки культура є складовою будь-якої суспільної праці, то її можна сприймати як:

· міру суспільного прогресу;

· ступінь втілення гуманістичних цілей;

· особливу форму поєднання багатства, накопиченого у минулому і цінностей сьогодення.

Засадна ідея соціологічного вивчення культури полягає у визначенні її місця і функцій у життєдіяльності індивіда, окремих спільнот, суспільства, у суспільних перетвореннях.

Термін «культура» використовується соціологією в різних аспектах. У широкому розумінні термін «культура» уживається на позначення системи взаємодії (методи, форми, взірці, засоби, орієнтири) окремих людей, соціальних груп, суспільства в цілому з середовищем існування (природним і соціальним), яку вони генетично не успадковують, а створюють у соціальному житті, засвоюють як досвід попередніх поколінь і використовують для підтримки певних структур соціальної діяльності.

У вузькому розумінні культура — це система цінностей, переконань, зразків та норм поведінки, визнаних певною людиною, соціальною групою, суспільством. Останнє визначення не суперечить попередньому, а доповнює його, бо культурою є не самі собою норми, цінності, а саме норми й цінності як засоби, що забезпечують підтримку соціальної діяльності, її розвиток.

На рівні індивіда основною функцією культури є уникнення суперечностей і забезпечення соціалізації особистості, залучення її за допомогою відповідних механізмів до цінностей, знань, норм, соціальних зразків поведінки, що є актуальними на даний момент.

Культура своїми механізмами встановлює цінності та їх основні критерії. Такі цінності зв’язані з культурною орієнтацією, цілеспрямованістю дій людини. Вони стосуються уявлень, зразків поведінки, предметів культури, традицій у процесі особистого та групового вибору і є базовими елементами культури особистості, певної спільноти, суспільства.

Культура, як певна система ціннісних комплексів, здатна бути регулятором індивідуальної та групової поведінки. Вивчаючи ці питання, Е. Дюркгейм наголошував, що суспільство існує лише там, де існує спільна система цінностей і норм, що її як загальнообов’язкову визнає більшість громадян, тобто уявлення про цінності та їх втілення в моральних відносинах є колективним.

Через цінності культура спрямовує соціальні дії, поведінку людини, впливає на всі соціальні процеси в суспільстві, виконує регулятивну функцію. Окрім того, культура зберігає і передає з минулого в сучасне, із сучасного в майбутнє людський досвід, соціальні цінності, зразки поведінки, тобто виконує трансляційну функцію. Разом з тим вона добирає з успадкованих складових елементів ті, які необхідні для вирішення завдань наступних етапів розвитку суспільства, відбраковує морально застарілі й цим виконує селекційну функцію. Динаміка елементів певної культури, взаємодія її з іншими культурами сприяє оновленню соціальних цінностей та норм, їх прогресивним змінам, що є підгрунтям для реалізації інноваційної функції. Набуття й засвоєння культури є соціалізацією особистості людини. Саме опанування культури робить людину людиною, а отже, реалізує освітньо-виховну функцію. Окрім того, саме культура допомагає спілкуватися людям, ліпше пізнавати один одного, ті соціальні явища і процеси, що відбуваються в суспільстві, а отже, виконує комунікативну й пізнавальну функції.