Соціально-територіальна структура є однією із складових загальної соціальної структури суспільства. Соціально-територіальним поділом прийнято вважати поділ суспільства на соціально-територіальні спільності.Соціально-територіальна спільність — це група людей, що проживають на певній території, між якими виникають соціально-культурні зв'язки завдяки однорідності об'єктивних умов їх життєдіяльності. До таких об'єктивних умов можна віднести географічні, кліматичні, соціокультурні особливості проживання людей. Соціально-територіальний поділ - це поділ якоїсь території на рівні частини, на кожній з яких проживає певна соціально-територіальна спільність. Всі ці території різні за площею і межа між ними проходить там, де стають помітними відмінності в способі життя, веденні побуту, галузях господарства людей, що там проживають, котрі викликані об'єктивними географічними і соціокультурними умовами. Соціально-територіальні спільності розрізняються між собою за розмірами території, густотою населення, особливостями соціального, економічного та культурного розвитку, соціальним та національним складом, географічним положенням та кліматичними умовами.
Соціально-територіальні спільності поділяються на декілька видів:
- Адміністративно-територіальні спільності — це спільності, утворені на основі політико-адміністративного або адміністративно-територіального поділу.У США, Індії, Бразилії основні територіальні спільності — штати, у Німеччині — федеральні землі, у Швейцарії – кантони, у Польщі — воєводства. В Україні адміністративно-територіальними спільностями виступають 24 області, Автономна Республіка Крим, 483 райони, 449 міст.
- Регіональні спільності — це територіальні спільності, що формуються і розвиваються в окремих регіонах.Регіоном називається територіальна одиниця, яка складає єдиний територіально-господарчий комплекс і для якої характерні певні господарські і культурні зв'язки. На відміну від адміністративних спільнот, регіональні спільності виникають і функціонують в процесі історичного розвитку. Зокрема, наявність орних земель сприяє формування регіону аграрного типу, а потужність покладів залізної руди сприяє розбудові регіональної спільноти на базі металургійної промисловості. Отже, на формування регіонів впливає низка чинників, серед яких можна виділити природні, психологічні, культурні та ін.
Регіони відрізняються за розмірами, кількістю і густотою населення, наявністю адміністративних одиниць на своїй території, способами формування та багатьма іншими критеріями. Регіон може охоплювати частину області, всю область, декілька областей чи провінцій, навіть декілька країн (наприклад, Близькосхідний регіон, Середньоазіатський регіон тощо).
В Україні поки що не існує офіційного поділу на регіони, але тут здавна почали виділяти історико-культурні області, які з повним правом можна називати регіонами (Волинський, Поліський, Карпатський, Наддніпрянський).
- Типи поселень — це історично утворені, обумовлені поділом праці форми соціальної і просторової організації суспільного виробництва та проживання населення.На відміну від регіональних спільностей, які формувались насамперед під впливом природних, історичних, національних та релігійних факторів, типи поселеньдетермінуються насамперед соціокультурними та соціально-економічними чинниками. Навідміну від регіональних спільнот, які, як правило займають значні території, типи поселень являють собою територіально-сконцентровані форми розселення людей, що охоплюють невелику територію і часто характеризуються високою густотою населення.
До типів поселень, у першу чергу, відносяться сільські і міські поселення, які є об'єктом вивчення спеціальних соціологічних теорій - соціології села і соціології міста.
У соціальній структурі суспільства важливе місце належить соціально-демографічним "зрізам", до яких звичайно відносять такі структури населення: статевовікову, сімейну, генетичну. Ці структури є умовою і результатом процесу відродження, і формування населення на окремих територіях. Соціально-демографічна структура - це статистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населенням між містом, селом, між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення за такими ознаками: стать; вік; сімейній стан; місце народження; місце проживання в даній місцевості.
Статево-вікова структура є комбінацією двох зрізів - статі і віку. Щодо першого, то йдеться про співвідношення між чоловіками та жінками серед населення на певній території, щодо другого – про співвідношення між особами різного віку. Статево-вікова структура населення може аналізуватися або за однією, або за двома ознаками (стать, вік). У першому випадку особливий інтерес становить поділ на три групи: до 16 років (діти), до 30 (молодь), до 55 (середній вік), старші за 55 (літній вік). Такого роду поділ не є суворим. Залежно від різних потреб дослідження та ступеня дробності соціологічного аналізу вікові межі кожної вікової групи можуть іноді варіюватися. Співвідношення між цими групами характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, вимагаючи ці три контингенти, не тільки розкриває трудовий потенціал країни, а й дозволяє виявити його динаміку розвитку.
Вікова структура суспільства вивчає соціальні проблеми всіх категорій населення - як молоді, так і людей похилого віку. В соціології існують спеціальні галузеві соціологічні теорії: соціологія молоді та соціологія старіння (геронтосоціологія), котрі більш глибоко вивчають дані об'єкти.
