Усвідомлення єдності і багатоманітності культур переводить проблему універсалій у нову площину: у площину класифікації культури за типами й компаративного (порівняльно-історичного) аналізу різних типів культур. Оскільки основою базової типології світової культури є парадигматика "Схід-Захід", то і сучасний компаративний дискурс ґрунтується переважно на співставленні культурних універсалій Заходу і Сходу. Так, академік РАН В. С. Стьопін, автор ідеї про філософію як про рефлексію над "світоглядними універсаліями культури", підтримує думку про те, що ці фундаментальні категорії однаковою мірою присутні і на Заході, і на Сході, хоча і "огорнуті в інший одяг". Наприклад, категорії "Бог", "світ", "людина", "природа", "історія" мають різні інтерпретації в західноєвропейській (північноамериканській) традиції та в традиціях індо- та японо-буддійського, даосько-конфуціанського, арабо-мусульманського типів культур. Загальноприйнятими опозиціями цінностей Заходу і Сходу, які народжуються у результаті різної трактовки універсалій, є: ідея свободи особистості на Заході та фаталізм на Сході; технологічне оволодіння природою на Заході і "природність" (пристосування і збереження) на Сході; лінійна модель історії на Заході і циклічна (віддяка, Карма) на Сході і т.д. (наприклад, славнозвісна дихотомія В. С. Соловйова про "людину без Бога" Заходу й "Бога без людини" Сходу). Звичайно, що ці відмінності є певною мірою умовними і несуть в собі момент систематизації та абстрагування: в культурах Сходу присутні "прозахідні" елементи і навпаки. Більше того: і культура Заходу, і культура Сходу всередині є гетерогенними, продукують численні внутрішні картини світу (наприклад, антична, середньовічна, новоєвропейська класична, посткласична у межах Заходу і різні релігійні типи культур у межах Сходу). У результаті первинні універсалії розгалужуються, розпадаються, породжують універсалії другого, третього порядків і т.д. (за В. С. Стьопиним, "дочірні категоріальні структури".
В сучасній науці поняття “Захід”, як правило, найчастіше асоціюються з парадигмою антропоцентризму, а поняття “Схід” – з парадигмою космоцентризму або з трансцендентальною культурою. Захід орієнтований на вдосконалення зовнішніх форм і матеріальних умов соціального життя, а Схід – на вдосконалення внутрішнього світу людини, розвиток її духовної свідомості. З цього приводу видатний індійський мислитель-гуманіст Свамі Вивекананда писав: “Людина народжується для того, щоб підкорити природу, це справедливо, а Захід під “природою” розуміє лише фізичний, зовнішній світ, але є ще внутрішній світ людини. І в цьому внутрішньому світі людина Сходу – своя, як і людина Заходу – своя у світі зовнішньому”.
Західна модель мислення – лінійна, послідовна, у ній є логічна підпорядкованість частин. Вона залежить не стільки від ситуації, скільки від засадничих ідей, через це постійно заперечує саму себе, щоб не замкнути рух. Значну роль у західному способі пізнання світу відіграють знання. Філософія була спрямована на пошук істини, під якою розумілась відповідність уявлень суб’єкта змісту предметів і явищ. Закріплювалась усвідомленість реально-практичної діяльності, її структур і норм, що приводило до раціоналізації мислення. У східній традиції, зокрема, китайській, яка опиралася на принципи символічного світоспоглядання, “мудра людина не пізнає світ, а “смакує гармонією” і тому радіє життю”.Модель діалогу на Сході – ситуаційна, де немає залежності від причинно-наслідкового зв’язку, але є залежність окремого від ситуації, що постійно змінюється.
