Суспільство як соціальна система та соціальне явище

Упродовж усієї історії соціології однією з найважливіших її проблем була проблема: що являє собою суспільство.

Соціологія по-різному тлумачить поняття “суспільство ”:

Е.Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, яка основана на колективних уявленнях.

За М.Вебером, суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на ін. людей, дій.

Т.Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цінності.

З точки зору К.Маркса, суспільство – це сукупність, що історично розвивається, відносини між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності. Такий підхід до суспільства називається системним. Основна задача системного підходу в дослідженнях суспільства полягає в поєднанні різних знань про суспільство в цілісну систему, яка могла б стати теорією суспільства.

Узагальнюючи соціологічні уявлення про суспільство, відомий вітчизняний соціолог Наталія Черниш стверджує, що суспіль­ство є найзагальнішою системою взаємозв’язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.

 

Намагаючись показати складність цього соціального утворення, Н. Черниш вдало порівняла соціальну систему суспільства із плоскою пірамідою (див. рис.), елементи якої функціо­нують на макро-, мезо- та мікрорівнях. На гранях цієї піраміди розмістилася економічна, політична, соціальна та культурна сфери (підсистеми). Внутрішній каркас піраміди становлять соціальні взаємодії, взаємозв’язки та соціальні відносини між індивідами та спільнотами, індивідами та суспільством, спільнотами та соціальними інститутами, спільнотами та суспільством. Але навіть цією нескінченною різноманітністю зв’язків і найменшою мірою не вичерпується складність суспільства як соціального явища. І кожного року вчені відкривають у ньому нові, ще не відомі досі аспекти.

З наведених визначень випливає, що суспільство складається з великої множини індивідів, об’єднаних соціальними зв’язками, взаємодіями та відносинами. Але його не можна розглядати як просту суму цих складових. На рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки, відносини утворюють нову системну якість.

Системна якість - це особливий якісний стан, коли суспільні взаємодії і відносини набирають надіндивідуального, надособистісного характеру. Інакше кажучи, суспільство - незалежна субстанція, яка стосовно індивіда є первинною.

Суспільство - це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність

Суспільство як система (за Н. Черниш)

 

груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) та існують незалежно від інших груп, тобто не є підгрупами.

Суспільство – це соціальна спільнота, що історично склалася в процесі життєдіяльності людства для задоволення його життєвих потреб. Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших спільнот:

v спільна територія, яка становить основу соціального просто­ру, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв'язки члени суспільства. Зазвичай вона збігаєть­ся з державними кордонами;

v загальноприйнята система норм і цінностей, система куль­тури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільст­во має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, ко­жне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної систем й зв'язків;

v здатність підтримувати й постійно відновлювати високу ін­тенсивність внутрішніх взаємозв 'язків, забезпечувати стійкість со­ціальних утворень;

v автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечують­ся тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, прин­ципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для лю­дей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для за­доволення їхніх потреб, їхнього самоствердження й самореалізації.

Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них ука­зують провідні вчені і дають змогу трактувати його як соціальну си­стему, як цілісність, що має якості, котрих немає у жодної з її складових.

Суспільство постійно змінюється і розви­вається. У межах тієї самої країни в різні історичні періоди утворюються різні типи суспільств.

 

Існує кілька типологій за від­повідною визначальною ознакою.

Так, за ознакою «писемність» суспільства поділя­ються на дописемні та писемні. Хоча писемності вже близько 10 тис. років, а й дотепер на землі трапляються племена, що її не мають.

За кількістю рівнів управління й мірою диференціації суспільст­ва поділяються на: прості ( де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих (такі первісні племена трапляються подекуди й нині)); складні ( де існують кілька рівнів управління і соціальних про­шарків).

За способом здобування засобів до існування розрізняють:

1) суспільство первинних мисливців і збирачів, що проіснувало кількасот тисяч років;

2) аграрне (традиційне) суспільство, з яким зв'язують зароджен­ня держави, класів, появу міст, писемності тощо;

3) індустріальні та постіндустріальні суспільства. Термін «постіндустріальне суспільство» запроваджений Д. Беллом.

 

За радянських часів науковою вважалася тільки типологія, за­пропонована в середині XIX ст. К.Марксом. Основою цієї типології є два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з нею суспільства з різною культурою, політичним устроєм, способом і рі­внем життя населення, але об'єднані цими двома ознаками, станов­лять одну суспільно-економічну формацію. За К.Марксом людство в своєму історичному розвитку пройшло такі формації: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну.

У майбутньому капіталістичну формацію мала замінити комуні­стична.

 

Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типоло­гії, запропоновану американським соціологом Д.Беллом. Об'єд­нуючи всі існуючі типології, він поділив всесвітню історію на три стадії: доіндустріальну; індустріальну; постіндустріальну.

Постіндустріальне суспільство – суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.