Складовою частиною концепції соціальної стратифікації є теорія соціального статусу. Статус (від латинського status – стан) – соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо.
Будь-яка людина має цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, член політичної партії тощо), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором. Цей термін разом із терміном «ролевий набір», що означає сукупність ролей одного статусу, було запроваджено Р.Мертоном.
Кожне суспільство має величезну кількість статусів, лише професійних налічується кількасот тисяч. Кожний статус належить певній кількості людей, які утворюють соціальну групу. Отже, кожний статус у суспільстві репрезентований окремою соціальною групою. Сукупність усіх статусних груп утворює соціальний склад населення.
Статусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Статус професора, наприклад, скрізь цінується вище за статус прибиральниці. Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Чим більше суспільство цінує статус, тим вищий у нього ранг, тим більше у нього привілеїв, благ, пошанування, символів, слави.
Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства Нині під впливом соціальних зрушень відбувається демонтаж структури пострадянського суспільства, його інститутів, з'являється так званий середній клас.
За визначенням німецького вченого Л.Ергарда середній клас – це та верства населення, яка об'єднує або прагне об'єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування. Найвищу цінність для середнього класу мають почуття особистої відповідальності за свою долю, незалежне існування, рішучість та бажання самоствердження у вільному суспільстві, у вільному світі.
Середній клас у країнах Заходу складається з управлінців нижчого й середнього рівнів, основної частини інтелігенції, яка працює за наймом, дрібних та середніх службовців. Англійський соціолог Е.Гідденс звертає увагу на неоднорідність середнього класу, його три рівні:
• вищий – власники великого бізнесу, приватних магазинів, фермерських господарств;
• середній – менеджери і фахівці, які мають вищу освіту іпрестижну роботу;
• нижчий – службовці, учителі тощо.
Представники середнього рівня демонструють представникам нижчого рівня взірців, які за певних умов можуть бути цілком досяжні і для них, а це є певним стимулом. Цим самим невдоволення представників нижчого рівня нейтралізується їх сподіваннями на ліпше.
Зростання кількості представників середнього класу зумовлюється розвитком НТР, ускладненням організаційної структури управління на всіх рівнях народного господарства, розширенням сфери послуг.
Більшість учених упевнена, що саме середній клас, а не пролетаріат чи селянство є основою сучасного суспільства. Нині особливо актуальною стає гіпотеза, обґрунтована Г.Зіммелем, що стабільність суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу. Його існування та добробут є запорукою добробуту всього суспільства. Що більшою є питома вага середнього класу, то сильніший вплив він здатний справляти на ситуацію в державі, на політику, економічні зміни, свідомість громадян, громадську думку.
Слабкість середнього класу призводить до гальмування демократизації суспільних відносин. Досягнення суспільних компромісів стає майже неможливим. За таких умов може сформуватися тенденція до авторитарної диктатури, спрямованої на захист інтересів вищих верств, або до революційної диктатури, яка, спираючись на озброєні маси, прагнутиме задоволення інтересів виключно найбідніших верств.
