Розділ присвячений розгляду спеціальних соціологічних теорій. Вони розкривають суть, формування і механізми розвитку передусім соціальних спільнот, груп та деяких соціальних інститутів. Але всі ці соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної творчої діяльності, одним із результатів якої і є соціальні спільноти. Адже саме людина як істота соціальна ґрунтуючись на соціальних зв'язках та взаємодії створює групи, колективи, об'єднання, а згодом і спільноти - центральні осередки її життєдіяльності в соціокультурному просторі. Тому можна погодитися з визначенням цієї галузі соціологічного вчення, яке міститься у багатьох соціологічних словниках та науковій літературі: соціологія особистості - це одна зі спеціальних соціологічних теорій, предметом дослідження якої є особа як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин на рівні її взаємозв'язків із соціальними спільнотами. Саме особистість з'єднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікро-середовище, робить їх полем своєї творчої активності й осередками розгортання внутрішніх потенцій.
Звичайно, може виникнути запитання: людину вивчає і досліджує багато інших наук, в чому ж полягає відмінність саме соціологічного розуміння людини?
Філософію цікавить людина з позиції її становища у світі передусім як суб'єкта пізнання і творчості.
Психологія аналізує людину як усталену цілість психічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо. Тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність
людської природи.
Історики, навпаки, виявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота.
Якщо економісти припускають, що людина здатна на раціональний вибір, то психологи виходять із того, що мотиви людської поведінки здебільшого ірраціональні й незбагненні.
На відміну від цих наук соціологія розглядає людину як надзвичайнопластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій, але водночас вирізняє в людині соціально-типові характеристики - риси, якими наділені певні типи людей. Далі, соціолог досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Соціологію цікавить участь людини-особистості у змінах і розвитку соціальних відносин; вона досліджує зв'язки особистості й соціальної спільноти, особистості й суспільства, регуляцію і саморегуляцію соціальної поведінки.
Отже, як бачимо, специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у з'ясуванні насамперед того в людині, що безпосередньо пов'язане із соціальним життям, включеністю людини у систему соціальних відносин, - тобто не її біологічних чи психічних особливостей, а суто соціальних характеристик. Звідси виникає потреба у чіткому розмежуванні термінів, які використовуються у соціогуманітарних науках щодо людини в її різноманітних іпостасях.
У буденній свідомості досить часто ототожнюються поняття «людина», «особистість», «індивід». У соціології ж ці поняття як синоніми не використовуються і достатньо чітко розрізняються.
Термін «людина» вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду - вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Тобто поняття людини вказує на якісну відмінність людей від тварин, на людину - продукт природи, і слугує для характеристики всезагальних, притаманних всім людям якостей і особливостей, що знаходить свій вияв у назві «людина розумна».
Термін «індивід» - вживається у значенні «конкретна людина», одиничний представник людського роду, коли необхідно наголосити, що йдеться не про все людство загалом і не про будь-яку людину в ньому.
Термін «особистість» служить для характеристики соціального в людині. Якщо «людина» - це передусім продукт природи, то «особистість» - продукт суспільства. Але було б спрощенням розглядати людину лише як продукт суспільного розвитку. У соціології, особливо сучасній, людина-особистість трактується переважно як суб'єкт суспільних процесів, тобто їх активний діяч і творець. Ця активна творча діяльність стає можливою і продуктивною завдяки опанування особистістю успадкованої від попередніх поколінь культури. Водночас, як слушно зазначає відомий харківський соціолог Олена Якуба, не можна відмовлятися від урахування біологічних особливостей людини, здатних опосередковано впливати на формування соціальних властивостей індивіда. Особистість, на її думку, доцільно визначити як усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і в життєдіяльність яких включається. Тому предметом дослідження в соціології є «людина соціальна».
Термін індивідуальність означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями. Однак і у випадку вживання цього терміна соціологію цікавить не сама по собі неповторність та індивідуальність, а її вплив на соціальні процеси і її місце в них.
Соціологія у розгляді цих категорій та їхнього співвідношення визначає кілька важливих вихідних принципів:
Ø індивід виокремлюється з попередньо неподільної племінної історичної спільноти людей раніше, ніж особистість. На думку соціолога С.Бабосова та культуролога Н.Моїсеєва, виокремлення індивіда із соціальної спільноти як стадіально першого суб'єкта історичного процесу й культури починається в епоху неолітичної революції VIII-VII тисячоліть до н.е., котра поклала початок сучасним цивілізаціям. І набагато пізніше, після падіння першого покоління держав «бронзового віку», приблизно з кінця другого тисячоліття до н.е. і до завершення того періоду, який відомий німецький мислитель К-Ясперс назвав «вісьовим часом» (VIII-II ст. до н.е.), складається паліативний тип індивіда. Він за збереження в цілому рис індивіда разом із тим набуває деяких рис особистості.
І лише на основі досягнень «вісьового часу» - часу виникнення писемності, великих світових культур і релігій, етичної рефлексії в античності, а згодом і в християнстві, починає викристалізовуватися особистість як автономний щодо спільноти і суспільства суб'єкт соціальної діяльності. Цей процес триває кілька століть і завершується в епоху Відродження і буржуазних революцій, що за нею відбувалися. На їх вістрі й виникає індустріальна цивілізація, яку одночасно можна назвати цивілізацією особистості. Саме в межах цієї цивілізації і притаманної їй культури, за визначенням російського соціолога І.Кона, і виникає невідоме ні середньовіччю, ні античності поняття (і проблема) формування особистості.
Ø кожен індивід є людиною, але не кожен - особистістю. Особистістю не народжуються - нею стають. Індивід, у цьому випадку, є вихідним пунктом для розвитку в людині особистості, а особистість, своєю чергою, - це підсумок розвитку індивіда, найповніше уособлення всіх людських властивостей.
Ø особистість є конкретним виявленням суті людини, проте одночасно й утіленням соціально значущих рис і властивостей відповідного суспільства та його культури. Немає людини й особистості «взагалі» - обидві вони чітко ідентифікуються з певним суспільством, конкретною спільнотою і нормами та цінностями культури.
Ø включення особистості у суспільство здійснюється через її входження до різноманітних соціальних спільнот, прошарків і груп; саме вони є основним шляхом сполучення суспільства й людини протягом усього її життя. Особистостями стають у спільнотах, однак і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти відповідно до власних інтересів та умов, що змінюються.
Можна погодитися з тими українськими соціологами, які вважають, що соціологія особистості зосереджується на трьох основних проблемах:
вивченні особистості як елемента, творця і представника соціальних спільнот і соціальних інститутів,
аналізі особистості як об'єкта соціальних відносин (коли на перший план висувається вплив суспільства на особистість у процесі її формування, соціалізації, виховання тощо),
розгляді особистості як суб'єкта суспільних відносин (включно з її соціальною діяльністю, активністю і творчістю в суспільному житті).
