Соціальна структура суспільства, її динаміка є ключовими темами соціології. Соціологія вивчає сутність соціальної структури, найважливіші її складові, ознаки їх виокремлення в структурі, реальний стан, тенденції та перспективи її розвитку. Соціологи називають соціальну структуру хребтом суспільства, культуру – його плоттю, а соціальний контроль з нормами і санкціями включно – цементуючим началом.
Під соціальною структурою суспільства розуміють сукупність його складових і зв'язків між ними. Існують різні підходи до визначення цих складових. Відомий російський соціолог А.І.Кравченко трактує структуру суспільства, як сукупність статусів і ролей, функціонально зв'язаних між собою. Провідні українські політологи В.П.Андрущенко, Н.І. Горлач визначають сутність соціальної структури суспільства як сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільнот, прошарків, груп, а також відносин між ними.
Соціальна структура – це стійкий зв'язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), об'єднання цих індивідів на основі їхніх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти.
Понятгя соціальної структури в суспільстві використовується в наступних основних значеннях. У широкому розумінні соціальна структура – це побудова суспільства в цілому, системи зв'язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі багаточисельні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому розумінні термін «соціальна структура суспільства» частіше застосовується до соціально-класових і соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому розумінні – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих класів, соціальних верств і груп.
Соціальна група (спільнота) – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.
Соціальні групи характеризуються:
ü стійкою взаємодією, яка сприяє стійкості та надійності їх існування в просторі й часі;
ü відносно високим ступенем спільності;
ü чітко вираженою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, притаманних усім індивідам, що входять у групу;
ü входженням у більш широкі єдності як структурні угруповання.
Залежно від масштабів діяльності, форми здійснення зв'язків і членів, що їх складають, розрізняються великі й малі, первинні та вторинні соціальні групи. Основним об'єктом соціологічних досліджень є малі соціальні групи (від 2 до 15 чоловік).
Мала соціальна група малокількісна за складом, члени її об'єднуються спільною діяльністю і знаходяться в безпосередньому, стійкому, особистому спілкуванні. Характерними рисами малої соціальної групи є:
Ø малочисельний склад;
Ø просторова близькість членів;
Ø довгостроковість існування; єдність групових цінностей, норм і зразків поведінки;
Ø добровільність вступу до групи;
Ø неформальний контроль за поведінкою членів групи.
Соціальні відносини – це відносини між окремими індивідами, соціальними групами, що займають різне місце в структурі суспільства, беруть неоднакову участь в його економічному, політичному та державному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.
Соціальні відносини як різновид суспільних відносин постійно взаємодіють з іншими відносинами – економічними, політичними, правовими.
Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – політичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, освіти, мистецтва – духовні та ін.
Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони ідентичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взаємодії, що виникає між різними суб'єктами (соціальними спільнотами, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб'єктів у суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості.
