Витоки соціологічного вчення

Якщо підходити до соціологічного знання із всеосяжної історичної точки зору, зародження інтересу до соціологічної думки можна простежити з давніх давен. Люди з глибокої давнини цікавилися соціальними проблемами, тобто питаннями: що являє собою людина, в чому полягає сенс життя, як прожити своє життя гідно, як раціонально організувати сумісне життя і працю.

Найдавнішими формами відображення та пояснення людського буття були міфологія та епос. Як правило, у міфах історія твориться Богами. Пізніше виникає епос – більш зріла форма соціального знання. В одних народів він виникає на пізніх стадіях розпаду родового ладу, в інших – за умов рабовласницького чи феодального ладу. Протягом століть мали місце вірменський героїчний епос, у Західній Європі - балади, югославських юнацьких пісень, українських історичних пісень та дум.

На відміну від міфів в епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді на час створення епосу, а не віддзеркалюються в перевернутому вигляді, як у міфах, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людей.

Для пізнання соціальних процесів античного суспільства Греції та Риму мала значення розповідна історія – історіографія. Серед авторів даного періоду виділяють Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Полібія, Плутарха, Корнелія Таціта. Вони:

· поставили питання про соціальний факт,

· використали аналіз документів,

· методи спостереження, опитування,

· заклали перші принципи систематизації та класифікації емпіричного матеріалу, їх відбору та узагальнення.

Що стосується мислителів античного світу (Демокріта, Платона, Арістотеля), то вони не розглядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами. Незважаючи на всі недоліки, антична культура створила могутній потенціал для подальшого розвитку пізнання природи і суспільства. Вона заклала основи європейської цивілізації, від яких беруть свій початок сучасні науки - право, політика, мистецтво, філософія, соціологія та інші.

Раннє середньовіччя представлене такими мислителями, як Аврелій Августин, Фома Аквінський, Франческо Петрарка, Леонардо Бруні. В центрі їх уваги були:

· проблеми античності, механізми взаємодії між особистістю та суспільством,

· загальні проблеми суспільства, походження держави.

До періоду пізнього середньовіччя належать праці італійського мислителя Ніколо Макіавелі, французького Жана Бодена, голландського політика Гуго Гроція. Дана епоха характеризується:

· інтенсивним розвитком наукової думки,

· поступовим розпадом середньовічної системи цінностей і світосприйняття,

· виникає нова соціальна парадигма, пов’язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науки пр. людину.

Яскравим представником європейської соціальної думки ХVІІІ ст. був французький просвітитель Шарль Луї Монтеск’є. Всупереч поширеній традиції вважати основоположником соціології О.Конта, є досить вагомі підстави називати першим соціологом Нового часу Монтеск’є. Він не висунув ідею про соціологію як окрему науку, але він заклав новий напрям, який у ХІХ ст. отримав назву географічної школи. Аналізуючи побутові, культурні, моральні та інші особливості життєдіяльності багатьох народів у різних кліматичних зонах землі, Монтеск’є дійшов висновку, що в основі всіх відмінностей лежать природні фактори.

Одним з яскравих представників є німецький філософ Георг Вільгельм Гегель, який розглядає історію як прогрес духу в усвідомленні свободи, де свобода є свободою духу мислення та інтелектуальною свободою особистості.