Астахова В. І. Вища школа України. X., 1991.
Астахова ВИ. Трансформация социальньіх функций вькшего образования в современньіх условиях. X., 1999.
Гавриленко І.М., Скідіи О.Л. Соціологія освіти. Запоріжжя, 1998.
Герасина Л. М. Современпая школа в условиях реформации образования. X., 1993.
Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. X., 1994.
Глоссарий совремепного образования: Слов.-справ/под общ. ред. В.И. Астаховой, А.Л.
Сидоренко. X., 1998.
Лігоцький А.О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. К.,1997.
Лукашевич Н.П., Солодков В Т. Социология образования К., 1997.
Кумбс Ф. Г. Кризис образования в совремепном мире: Системиьїй анализ. М., 1970.
Нечсіев В. А. Социология образования. М., 1992.
Нечасв В.Я. Новьіе подходьі в социологии образования // Социологические иследования.1999. №11
Соціологія освіти // Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навч. словник-довідник. За заг. ред. В.М. Пічі, К, Львів, 2002
Сидоренко О.Л. Приватна вища освітаб шляхи України у світовому виміру. X., 2000.
Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України /За заг. ред. В. Зубка, К., 1997.
Филиппов Ф. Р. Социология образования. М., 1980.
Философия образоваиия для XXI века. М., 1992.
Частная вьісшая школа в обьективе времени: украинский вариант: Монография / Под ред. В.Н. Астаховой. X., 2000.
Шеремет И.И. Образование как социальньіп институт. Лекция. Харьков, 1996,
Шереги Ф.Е., Харчева В.Г. Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. М., 1997.
28. Якуба 0 0 Освіта як соціальний інститут //Соціологія: навч. посібник. X., 1996.
Соціологія освіти.
Освіта — це складний соціальний феномен, який вивчає цілу низку наук. Соціальна філософія розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему. Педагогіка безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освітнього і виховного процесу. Психологія розглядає освіту як джерело формування особистості.
Предметом соціологічного вивчення системи освіти є освіта як соціальний інститут.
Основи соціології освіти були закладені ще в XVIII-XIX ст. у теоріях французьких і англійських соціалістів-утопістів, особливо в працях Роберта Оуена і Шарля Фур'є, які обґрунтували необхідність суспільного виховання підростаючих поколінь і зв'язок навчання з виробничою працею. їх погляди стали основою розробки проблеми освіти, зокрема, виховання в різних суспільно-історичних умовах. В кінці XIX ст. американські філософи Лестер Уорд і Джон Дьюі розробили концепцію соціології освіти — галузі знання, що вивчає систему освіти як соціальний інститут та її взаємодію з суспільством. Виникла концепція соціології освіти у зв'язку з теоріями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти і виховання як суспільного процесу.
Далі проблеми соціології освіти знайшли розробку в працях Еміля Дюркгейма, Раймона Будона, Талкотта Парсонса, Алена Турена, Пьєра Бурдьє та ін. Радянські вчені не виділяли соціологію освіти із загально-соціологічної теорії до 60-х років. Переважна більшість соціологічних проблем освіти розроблялася в межах педагогіки (К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський). І тільки в 60-70-ті роки соціологія освіти склалася як самостійна галузь знання.
Хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вуз — Києво-Могилянська академія (заснована в 1632 p.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868), фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися виключно державного сектора цієї системи. Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи В.І. Астахової, І.В. Бестужева-Лади, В.В. Миронова, В.Я. Нечаева, М.Н. Руткевича, М.К. Тітми, Ф.Р. Філіпова та інших науковців.
Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів (сьогодні в Україні діє 132 навчальних заклади недержавної форми власності) зумовило необхідність наукового аналізу і дослідження цього нового явища в системі освіти.
В науковій літературі вже зроблені перші спроби дослідження приватної освіти, але кількість, таких закладів досить обмежена.
Проблему виникнення приватних навчальних структур досліджує в своїх роботах В.І.Астахова, яка до числа основних факторів, що зумовили появу приватних навчальних закладів у першій половині 90-х років в Україні, відносить:
1) надання особистості права на варіантність вибору в отриманні освіти і кваліфікації відповідно до власних нахилів і інтересів;
2) неможливість для держави забезпечувати зростаючі потреби населення в отриманні освіти з причини обмеженості бюджетних джерел фінансування;
3) необхідність удосконалення існуючої мережі навчальних закладів у різних регіонах;
4) зміна ринкового попиту на окремі спеціальності, напрями освіти і види освітніх послуг;
5) входження закладів освіти в систему ринкових відносин, коли освітні послуги стають товаром на ринку послуг;
6) необхідність надання матеріальної підтримки науково-педагогічному персоналу закладів освіти з метою запобігання відтоку кадрів за межі освітньої системи.
Феномен освіти можна аналізувати в різних аспектах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін. •
Освіту можна розглядати як визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Дуже важливим при цьому є аналізі освіти як одного з факторів прогресу культури.
Освіта — це особлива діяльність в навчанні та вихованні. Діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотиваційної структури, організації діяльності. Самостійне значення має технологічний аспект, котрий передбачає аналіз методів, способів, процедур цієї діяльності.,
Освіта — це цілісна самостійна система, що має інституціональний характер. Це не просто діяльність у сфері навчання та виховання, а в особливий спосіб організована, ієрархізована ролева діяльність, що спирається на спеціальні установи, врегульована спеціальними нормами. Це інститут суспільства, котрий надає суспільним відносинам з передачі та накопичення соціального досвіду, цілеспрямованому формуванню особистості сталість та визначеність.
У зв'язку з ускладненням системи освіти та її взаємозв'язків з іншими соціальними інститутами все більшого значення набуває соціологічний аналіз проблем керування освітою. Можна говорити також і про інформаційний аспект аналізу, вивчаючи місце освіти як каналу інформації в інформаційних системах.
Інституціоналізація освіти — тривалий та складний процес. Його ознаками є оформлення соціальної групи, для якої діяльність у сфері навчання та виховання стає професійною і втрачає характер аматорського та внутрісімейного заняття. Ознакою інституціоналізації є зміна якості самої діяльності. Вона стає ролевою, цільовою, ієрархічною. Про інституціоналізацію свідчить поява спеціальних закладів — шкіл, виникнення норм, регулюючих процес навчання, виховання.
Як і будь-яка цілісна соціальна діяльність, освіта включає в себе такі основні структурні елементи: суб'єкт діяльності, її засоби, об'єкт і результат.
Із всієї сукупності вказаних елементів головними є засоби і умови освіти: навчальні плани, програми, методи і організаційні форми навчання, підручники, посібники, технічні засоби і т. ін. Названі компоненти, взяті в органічній єдності, є не тільки одним з критеріїв ефективності розвитку освіти, а й показником тих суспільних умов, у яких здійснюється навчання і виховання.'1 Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів.— Харків, 1996.—С143.
Суб'єктом освітньої діяльності є педагоги, учні, освітньо-виховні заклади.
Об'єктом освітньої діяльності виступають як окремі учні, так і їх колективи, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування.22 Рынков А.К. Социально-философские проблемы образования.— М., 1982.
Як і будь-яке соціальне явище освіта має ряд функцій в суспільстві. Продуктивна функція: створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т. д. Репродуктивна функція полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури. Стратифікаційна функція полягає в тому, що освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору. Звичайно, у сучасному світі ще зберігається нерівний доступ до вищої освіти. Навіть у США матеріальний та соціальний стан батьків відбивається на складі молоді, що навчається. Із сімей, які мають доход менше 10 тис. доларів, до вузів вступає 15,4% дітей, понад 50 тис. доларів — 53%. Та в цілому соціальне переміщення як результат освіти найбільше пов'язане з навчанням та розвитком здібностей і якостей особистості. Функція селекції (відбору) полягає в тому, що освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях. Цій меті служить система тестування. Так, у США у всіх
школах в 11 років відбувається тестування на інтелектуальний розвиток і класи діляться на потоки; тестовий відбір здійснюється і при вступі до вузів, елітарних шкіл і т. д. Освіта також виконує функцію передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду.
Отже, освіта є специфічною галуззю суспільного життя і найважливішою передумовою вирішення основних задач суспільства.
Герасимчук
Соціологія освіти.
Освіта — це складний соціальний феномен, який вивчає цілу низку наук. Соціальна філософія розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему. Педагогіка безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освітнього і виховного процесу. Психологія розглядає освіту як джерело формування особистості.
Предметом соціологічного вивчення системи освіти є освіта як соціальний інститут.
Основи соціології освіти були закладені ще в XVIII-XIX ст. у теоріях французьких і англійських соціалістів-утопістів, особливо в працях Роберта Оуена і Шарля Фур'є, які обґрунтували необхідність суспільного виховання підростаючих поколінь і зв'язок навчання з виробничою працею. їх погляди стали основою розробки проблеми освіти, зокрема, виховання в різних суспільно-історичних умовах. В кінці XIX ст. американські філософи Лестер Уорд і Джон Дьюі розробили концепцію соціології освіти — галузі знання, що вивчає систему освіти як соціальний інститут та її взаємодію з суспільством. Виникла концепція соціології освіти у зв'язку з теоріями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти і виховання як суспільного процесу.
Далі проблеми соціології освіти знайшли розробку в працях Еміля Дюркгейма, Раймона Будона, Талкотта Парсонса, Алена Турена, Пьєра Бурдьє та ін. Радянські вчені не виділяли соціологію освіти із загально-соціологічної теорії до 60-х років. Переважна більшість соціологічних проблем освіти розроблялася в межах педагогіки (К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський). І тільки в 60-70-ті роки соціологія освіти склалася як самостійна галузь знання.
Хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вуз — Києво-Могилянська академія (заснована в 1632 p.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868), фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися виключно державного сектора цієї системи. Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи В.І. Астахової, І.В. Бестужева-Лади, В.В. Миронова, В.Я. Нечаева, М.Н. Руткевича, М.К. Тітми, Ф.Р. Філіпова та інших науковців.
Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів (сьогодні в Україні діє 132 навчальних заклади недержавної форми власності) зумовило необхідність наукового аналізу і дослідження цього нового явища в системі освіти.
В науковій літературі вже зроблені перші спроби дослідження приватної освіти, але кількість, таких закладів досить обмежена.
Проблему виникнення приватних навчальних структур досліджує в своїх роботах В.І.Астахова, яка до числа основних факторів, що зумовили появу приватних навчальних закладів у першій половині 90-х років в Україні, відносить:
1) надання особистості права на варіантність вибору в отриманні освіти і кваліфікації відповідно до власних нахилів і інтересів;
2) неможливість для держави забезпечувати зростаючі потреби населення в отриманні освіти з причини обмеженості бюджетних джерел фінансування;
3) необхідність удосконалення існуючої мережі навчальних закладів у різних регіонах;
4) зміна ринкового попиту на окремі спеціальності, напрями освіти і види освітніх послуг;
5) входження закладів освіти в систему ринкових відносин, коли освітні послуги стають товаром на ринку послуг;
6) необхідність надання матеріальної підтримки науково-педагогічному персоналу закладів освіти з метою запобігання відтоку кадрів за межі освітньої системи.
Феномен освіти можна аналізувати в різних аспектах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін. •
Освіту можна розглядати як визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Дуже важливим при цьому є аналізі освіти як одного з факторів прогресу культури.
Освіта — це особлива діяльність в навчанні та вихованні. Діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотиваційної структури, організації діяльності. Самостійне значення має технологічний аспект, котрий передбачає аналіз методів, способів, процедур цієї діяльності.,
Освіта — це цілісна самостійна система, що має інституціональний характер. Це не просто діяльність у сфері навчання та виховання, а в особливий спосіб організована, ієрархізована ролева діяльність, що спирається на спеціальні установи, врегульована спеціальними нормами. Це інститут суспільства, котрий надає суспільним відносинам з передачі та накопичення соціального досвіду, цілеспрямованому формуванню особистості сталість та визначеність.
У зв'язку з ускладненням системи освіти та її взаємозв'язків з іншими соціальними інститутами все більшого значення набуває соціологічний аналіз проблем керування освітою. Можна говорити також і про інформаційний аспект аналізу, вивчаючи місце освіти як каналу інформації в інформаційних системах.
Інституціоналізація освіти — тривалий та складний процес. Його ознаками є оформлення соціальної групи, для якої діяльність у сфері навчання та виховання стає професійною і втрачає характер аматорського та внутрісімейного заняття. Ознакою інституціоналізації є зміна якості самої діяльності. Вона стає ролевою, цільовою, ієрархічною. Про інституціоналізацію свідчить поява спеціальних закладів — шкіл, виникнення норм, регулюючих процес навчання, виховання.
Як і будь-яка цілісна соціальна діяльність, освіта включає в себе такі основні структурні елементи: суб'єкт діяльності, її засоби, об'єкт і результат.
Із всієї сукупності вказаних елементів головними є засоби і умови освіти: навчальні плани, програми, методи і організаційні форми навчання, підручники, посібники, технічні засоби і т. ін. Названі компоненти, взяті в органічній єдності, є не тільки одним з критеріїв ефективності розвитку освіти, а й показником тих суспільних умов, у яких здійснюється навчання і виховання.'1 Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів.— Харків, 1996.—С143.
Суб'єктом освітньої діяльності є педагоги, учні, освітньо-виховні заклади.
Об'єктом освітньої діяльності виступають як окремі учні, так і їх колективи, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування.22 Рынков А.К. Социально-философские проблемы образования.— М., 1982.
Як і будь-яке соціальне явище освіта має ряд функцій в суспільстві. Продуктивна функція: створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т. д. Репродуктивна функція полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури. Стратифікаційна функція полягає в тому, що освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору. Звичайно, у сучасному світі ще зберігається нерівний доступ до вищої освіти. Навіть у США матеріальний та соціальний стан батьків відбивається на складі молоді, що навчається. Із сімей, які мають доход менше 10 тис. доларів, до вузів вступає 15,4% дітей, понад 50 тис. доларів — 53%. Та в цілому соціальне переміщення як результат освіти найбільше пов'язане з навчанням та розвитком здібностей і якостей особистості. Функція селекції (відбору) полягає в тому, що освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях. Цій меті служить система тестування. Так, у США у всіх
школах в 11 років відбувається тестування на інтелектуальний розвиток і класи діляться на потоки; тестовий відбір здійснюється і при вступі до вузів, елітарних шкіл і т. д. Освіта також виконує функцію передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду.
Отже, освіта є специфічною галуззю суспільного життя і найважливішою передумовою вирішення основних задач суспільства.
