Однією з перших теоретичних шкіл, що розглядала проблеми теорії організацій, стала так звана класична школа наукового управління.
Основу організаційних теорій цієї школи становить орієнтація всіх структурних одиниць організації на ті цілі, загальну доцільність. Досягненню загальної доцільності, раціональності служить, насамперед, тверда ієрархія управління всіх органів і посад організації.
Основоположником класичної теорії наукового управління вважають американського інженера й ученого Ф У. Тейлора, ім'ям якого названий напрямок у теорії організацій — «тейлоризм». Основними принципами тейлоризму вважають.
— застосування наукового підходу до кожного елемента діяльності будь якого члена організації, пошук найбільш раціональних, оптимальних способів здійснення виробничих операцій,
— науково обґрунтований підбір і навчання працівників,
— взаємодія між управлінцями й робітниками, яка виявляється, насамперед, в обґрунтованій винагороді за працю на базі відрядної системи оплати праці.
Теоретичним фундаментом школи наукового управління стали праці М. Вебера, що дав соціологічне обґрунтування раціональної моделі Тейлора і його послідовників.
Ідеальна, найбільш ефективна система керування, за Вебером, — бюрократична Бюрократія в організації характеризується швидкістю прийняття рішень, оперативністю у вирішенні виробничих питань. Твердість зв'язків у бюрократичних структурах сприяє їхній стійкості й чіткій спрямованості на досягнення цілей організації.
Більшу роль у розвитку теорії організацій зіграли школа людських відносин і психологічний напрямок. Представники цих напрямків.
— звернули увагу на людський фактор, поведінку членів організації, що дозволило використати при управлінні психологічні й соціально-психологічні методи для підвищення ефективності організації.
— виділили неформальну структуру організації, що дозволило істотно розширити рамки діяльності керівників, використати систему горизонтальних комунікацій в організації;
— істотно збагатили теорію мотивації, використовуючи нові ефективні підходи до спонукання членів організації до досягнення організаційних цілей.
Широке поширення й ефективне використання в теорії організацій одержав системний підхід. Будь-яка організація складається з підсистем, кожна з яких може розглядатися як система нижчого рівня. У той же час сама організація, маючи деяку кількість рівнів підсистем, у свою чергу може розглядатися як підсистема в системі більш високого порядку (наприклад, підприємство, виступаючи як самостійна система, ділиться на ряд цехів-підсистем і одночасно як підсистема входить у виробниче об'єднання).
При вивченні організації з позицій системного підходу на перший план виступають: а) розподіл організації на підсистеми, б) вертикальні й горизонтальні зв'язки організації.
Засновниками ситуаційного підходу до вивчення організацій стали американські дослідники П. Лоуренс і Дж. Лорш. Основна ідея управління організаціями в рамках ситуаційного підходу пов'язана з виділенням типових ситуацій у зовнішньому середовищі й об'єднанням цих ситуацій у блоки на основі подібних стратегій і дій керівників. При такому підході головне завдання полягає в розпізнаванні ситуації, ідентифікації її з типовим блоком і передбаченні на цій основі наступного розвитку подій.
Проблематику соціальних організацій вітчизняні соціологи розробляють з середини 60-х років XX ст. У центрі їхньої уваги — оптимізація співвідношення формальних і неформальних структур, удосконалювання стилю управління, підвищення керованості організацій, прийняття й здійснення управлінських рішень, впровадження нових форм організації праці, участь виконавців у виробленні спільних рішень, планування й реалізація інноваційних процесів тощо.
