Ділова культура головним чином пов’язана з формуванням нової соціальної
спільності підприємців, хоча про ділову культуру можна говорити й у більш мирному
соціальному контексті. Під діловою культурою ми розуміємо культуру підприємців і
керівників, маючи на увазі при цьому цінності і норми, що регулюють поведінку і
діяльність у процесі ділової активності при переговорах і укладанні угод, виконанні
договірних зобов’язань, при організації діяльності людей, у діловому спілкуванні, у
ставленні до працівника і споживача.
Юрій М.Ф. Соціологія
У діловій культурі можна виділити два шари: ціннісний і ментальний.
Ціннісний шар з’являється як культурний феномен, що може передаватися як традиц
ія й обумовлює етичну сторону ділових відносин, зовні виявляється як стереотип,
як звична посадова поведінка, актуальні цінності і норми практичної діяльності.
Ментальний шар ділової культури пов’язаний з ситуаціями, коли звичні норми і
цінності не ефективні і люди починають конструювати нові.
У сучасних умовах успішним може бути тільки підприємець з високим рівнем загально
ї і ділової культури. За результатами соціологічних досліджень, найбільший пріоритет
у ділових відносинах респонденти віддають гуманності, надійності, високій загальн
ій культурі, умінню красиво вдягатися, правильно говорити.
На які ж цінності орієнтуються насьогодні українські підприємці, що визначає їх
ділову культуру?
За дослідженнями, проведеними вітчизняними соціологами, це такі цінності:
• бути незалежним – 58,6%;
• мати близьких за духом співробітників – 39,7%;
• заробити гарні гроші, мати високий рівень життя – 34,8%;
• реалізовувати свої особисті якості – 34,2%;
• працювати з висококваліфікованими колегами – 31,2%;
• створювати собі високу ділову репутацію – 27,6%;
• реалізовувати свої професійні якості – 25,5%;
• працювати над складними, цікавими проблемами і реалізовувати організаторськ
і здібності – 20%;
• зайняти престижну посаду – 6,1%.
Наведені дані показують орієнтацію українських підприємців в основному на
західні цінності, серед яких головна – незалежність.
Соціологи виділяють такі особливості ділової культури сучасних українських
підприємців:
• схильність до маніпулювання, до завуалювання цілей і приховання своїх інтерес
ів;
• рішення ділових проблем на рівні міжособистісних відносин, які заміняють
контрактні;
• установка на тимчасову вигоду;
• управлінська некомпетентність, яка виявляється в нереалізованості рішень і
службовому блефі;
• психологічні установки на тиск, натиск, твердість позиції і прагнення нав’язати
партнеру власні умови.
В Європі ділова культура вже сформувалася і має стійкі цінності, що орієнтують
підприємців на творчість, незалежність і взаємокорисність. На етапі формування укра
їнської ділової культури виникає проблема її взаємодії з європейською і східною
діловою культурою, проблема збереження специфічних рис власне української ділово
ї культури.
На закінчення відзначимо, що соціологія культури являє собою важливу галузь
соціологічного знання. Дослідження культури в соціології дозволяє визначити загальне
і специфічне в соціокультурних процесах різних суспільств.
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
Соціологія сімейно-шлюбних відносин
Сім’я, етапи її розвитку
Сім’я – це первинний осередок соціальної спільності людей, заснований на
шлюбі чи кровному спорідненні, один із найдревніших соціальних інститутів, який виник
значно раніше класів, націй, держав.
Сім’я – складне соціальне явище, в якому переплітаються різноманітні форми
соціальних відносин і процесів. Важко порівняти з нею будь-яке інше соціальне утворення,
в якому задовольнялося б стільки різноманітних людських і суспільних потреб.
Сім’я є такою соціальною групою, що накладає свій відбиток на все життя людини.
Усе це призводить до того, що стосовно сім’ї не так легко почати об’єктивне наукове
дослідження. Як зазначив американський соціолог Гуд: «Ми знаємо про сім’ю
занадто багато, щоб досліджувати її об’єктивно».
На перших етапах розвитку людського співтовариства сім’ї, у нашому розумінні,
не існувало, мали місце безладні зв’язки. Першою соціальною санкцією в інтимних
відносинах чоловіка і жінки стало виключення із статевого спілкування батьків та їх
дітей. Це та історична межа, з якою дошлюбний стан первісного суспільства переходить
у соціально регульовані відносини.
Першою історичною формою сім’ї можна вважати материнську сім’ю в складі
роду в епоху матріархату; іноді її називають тотемічною сім’єю. Це була порівняно
велика група найближчих родичів за жіночою лінією в перших чотирьох – п’ятьох
поколіннях. У сім’ї такого типу існує груповий шлюб, батько дітей не завжди може
бути встановлений, і тому походження визначалося за материнською лінією.
Будинкова громада як форма сім’ї існувала у всіх індоєвропейських народів і дожила
до наших днів (Південна Індія, Тібет). Вона відрізняється спільним проживанням
кількох поколінь в одному великому будинку. Залежно від того, по якій лінії визнача
ється походження, виділялися материнська і батьківська будинкові громади.
Якщо рід очолює жінка, то в спільному будинку живуть лише родичі по жіночій лінії,
а чоловіки жінок, членів громади, живуть у сім’ях своїх матерів і відвідують своїх дружин
у певних випадках. У цих громадах часто зустрічалася поліандрія (тобто багато
чоловіків). Зрозуміло, що батьківська будинкова громада містила в собі родичів батьк
івської лінії. Зустрічалася і білатеральна будинкова громада, у якій походження визначалося
і по батьківської, і по материнській лінії.
Моногамна патріархальна сім’я – це сім’я, в якій главою сім’ї і власником майна
є батько. Безпосередньою причиною переходу до такого типу сім’ї вважається поява
приватної власності і пов’язаного з нею питання про успадкування.
Індивідуальна (нуклеарна, моногамна) сім’я – найпоширеніша форма сім’ї в сучасному
світі. Вона відрізняється тим, що є не тільки суспільною, але й юридично
визнаною, утворюється в результаті правового акта – одруження цивільного чи церковного
або того й іншого. Треба зазначити, що кількість членів сім’ї має постійну
тенденцію до зменшення. Типова сучасна сім’я – чоловік, дружина, одна-двоє дітей.
Поряд із зменшенням кількості членів сім’ї змінюється і характер взаємин між її членами.
Велика економічна самостійність подружжя веде до рівноправності і більшої
самостійності кожного з них. Ослаблення емоційних зв’язків супроводжується ростом
кількості розлучень, діти позбавляються повноцінного батьківського виховання,
що, звичайно ж, призводить до виникнення нових проблем у суспільстві. Крім
Юрій М.Ф. Соціологія
того, відзначається збільшення позашлюбних союзів, де сім’я з’являється як окремий
осередок суспільства, але, водночас, не є правовим інститутом. Трансформація сім’ї вплива
є і на взаємини між батьками та дітьми. Насамперед, це проявляється в тому, що
рішення батьків має все менше ваги у справі укладення шлюбів їх дітьми, діти перестають
бути носіями сімейних традицій. Соціальні умови дозволяють їм і без опори на
традиції сім’ї утвердитися в суспільстві. Сучасна сім’я дедалі більше трансформується в
таку соціальну спільність, в основі якої – шлюбний зв’язок, побудований на любові,
взаємній повазі.
У 2002 році кількість шлюбів на 1000 населення склало 6,3 шлюби, розлучень – 3,7.
Рівень розлучень дуже відрізняється в міській і сільській місцевості. У великих містах
співвідношення між шлюбами і розлученнями 2:1. У сільській місцевості ситуація зовсім
інша. Із загальної кількості шлюбів, що розпадаються, 38 відсотків припадає на сім’ї, що
проіснували менш чотирьох років. Швидко збільшується число позашлюбних дітей. В
даний час кожен п’ятий народжений – позашлюбна дитина.
Процес зниження рівня шлюбності почався в Україні ще в 70-і роки ХХ ст. Ліберал
ізація норм матримоніальної поведінки, активне поширення більш вільних форм
шлюбу і моделей сім’ї прискорили розвиток цього процесу. Приблизно з 1987 р. почалося
обвальне падіння народжуваності. За п’ять років кількість народжених скоротилася
з 2,5 млн до 1,6 млн, коефіцієнт народжуваності, тобто кількість народжених
на кожну тисячу населення, скоротився на 38 відсотків. У 1992 р. уперше за весь
повоєнний період зафіксоване явище депопуляції, тобто коли число померлих стало
перевищувати число народжених і почався процес природного зниження чисельності
населення. Якщо такі тенденції збережуться, то через п’ятдесят років населення Укра
їни скоротиться вдвічі. Депопуляція, що відбувається в Україні, є результатом не
тільки стрімкого падіння народжуваності, але й збільшення числа померлих. До початку
80-х рр. ХХ ст. Україна за рівнем тривалості життя опинилася на рівні таких
країн-аутсайдерів, як В’єтнам і Таїланд. Від Японії, що є світовим лідером за тривал
істю життя (для чоловіків – 73,4, для жінок – 78,3 роки), наша країна відстає відпов
ідно на 12 і 5 років. Для України характерна висока смертність чоловічого населення.
У нашій країні сформувалася складна і не типова для жодної країни структура
причин смертності, в якій патологія традиційного і сучасного типів сусідять один з
одним. Особлива специфіка ситуації полягає в надзвичайно високій смертності від
нещасливих випадків, отруєнь і травм. Висока смертність від травматизму в Україні
– суто чоловіча проблема, жіноча смертність від цих причин не виходить за світові
рамки.
Зміни у формуванні, розвитку і стабільності сім’ї в Україні та у їх демографічній
поведінці породжені не стільки кризовими явищами останнього десятиліття, а являють
собою накопичений результат демографічних змін, що відбуваються в країні протягом
довгих років.
Значення сім’ї в житті суспільства і людини у вітчизняній науці довгий час недооц
інювалося. Уявлення про відмирання інституту сім’ї в соціалістичному суспільстві,
властиві 20-х рр. ХХ ст., що підтримувалися офіційними ідеологією і пропагандою,
виявилися дуже живучими. Ґрунтувалися вони на негативному ставленні до старої
сім’ї, що поступово поширювалося на цей інститут взагалі й укоренилося в суспільній
свідомості. При цьому ідеологічно орієнтована пропаганда розглядала сім’ю як щось
«особисте», що протистоїть інтересам суспільства. Термін «домашня господарка» має
зневажливий відтінок дотепер. У демографічному ж відношенні надмірна зайнятість
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
жінок сприяла прагненню сім’ї обмежити дітонародження, це стало важливим фактором
зниження рівня народжуваності.
Орієнтація на «малодітну сім’ю» сприяла зміні в укладі життя людей, формуванню
нового соціального стану жінки. У сучасній сім’ї на перший план вийшли такі
потреби, як бажання мати об’єкт турботи й опіки, потреба в самовираженні, у передач
і життєвого і культурного досвіду тощо. А для задоволення цих потреб сім’ї багато
дітей не потрібно.
В Україні труднощі перебудови суспільства, пережиті не одним поколінням укра
їнців, викликали в батьків прагнення забезпечити дітям більш високий рівень життя,
ніж власний. Це стало важливим мотивом до обмеження подружжям числа дітей у сім’ї.
За результатами дослідження 2002 року, 51,9% опитаних вважають ідеальною сім’ю з
двома дітьми, але планують мати двох дітей лише 20,7 %; ідеальною вважають сім’ю з
трьох дітей – 17,9%, а планують мати трьох дітей тільки 3,4 % опитаних. Останній
перепис населення відобразив також існування такої специфічної категорії шлюбнос
імейних відносин, як окреме проживання. Хоча частка їх відносно невелика: дружина
проживає окремо від чоловіка в 3,2 %, чоловік проживає окремо від жінки в 4,6 % від
числа одружених. Ці факти відбивають специфіку сучасного розвитку сімейно-шлюбних
відносин.
Зміни, що відбуваються з сім’єю в Україні протягом усього ХХ і початку ХХІ ст.,
не випадкові. Сьогодні в Україні сім’я така, яка є. Тому ностальгія за традиційною
сім’єю не має сенсу: сім’я вже не зможе стати іншою, повернення до минулого
неможливе, як би ми цього не хотіли. Для сім’ї минулого в сучасному суспільстві немає
ні соціальної, ні економічної бази. Криза ж, якщо вона і існує, стосується швидше
традиційної сім’ї, яка поступається місцем сім’ї сучасного типу.
Для визначення сутності сім’ї необхідно розглянути її функції, структуру, рольову
поведінку її членів. Поряд із соціологією ці проблеми вивчають економіка, демограф
ія, етнографія, психологія, педагогіка тощо.
Структура сім’ї
Ми вже підкреслювали, що сім’я – первинний і найважливіший інститут сусп
ільства завдяки тим функціям, які вона реалізує. Саме через сім’ю змінюються покол
іння людей, у ній з’являється на світ людина, продовжується людський рід, відбуваються
первинна соціалізація і виховання дітей, нарешті, реалізується така благородна
функція, як турбота про старих. На сім’ю лягає організація побуту, споживання, а
також значна частина господарсько-економічних функцій.
Структура сім’ї – сукупність відносин між її учасниками, зокрема і відносин влади.
Виділяються авторитарні сім’ї, в яких складається тверде підпорядкування главі
сім’ї, частіше – чоловіку, дітей – батькам, і сім’ї демократичного типу, де розподіл
ролей, влади відбувається не відповідно до традицій, а на основі особистісних якостей,
здібностей подружжя, для них характерна рівноправність у прийнятті рішень,
добровільний розподіл обов’язків. Основні рольові відносини в сім’ї: чоловік, дружина,
мати, батько, теща, свекруха, старша дитина, молодша дитина тощо.
Авторитарна, чи традиційна, сім’я в основному відходить в минуле. Вона панувала
в тих умовах, коли жінка вела господарство, народжувала і виховувала дітей, а
чоловік був господарем, часто – одноосібним власником майна, і забезпечував економ
ічну самостійність родини, тобто існувала об’єктивна основа для авторитарної
Юрій М.Ф. Соціологія
сім’ї. І зовсім інша справа, коли жінка має більш високий рівень освіти, ніж у чоло-віка,
активно бере участь в економічному забезпеченні сім’ї, є співвласником власності. У
цьому варіанті більше умов для формування рівноправних відносин між членами сім’ї.
Звичайно, тут є й інша сторона медалі. Ріст економічної самостійності жінки, її активна
участь у суспільному виробництві ведуть до перевантаження жінки, знижуються її можливост
і у вихованні дітей, збільшується число розлучень, знижується народжуваність
тощо.
Функції сім’ї
Функція продовження роду – це найважливіша і нічим не замінна функція сучасно
ї сім’ї. Весь досвід свідчить, що в міру розвитку цивілізації в сім’ї знижується
кількість дітей, адже діти – це своєрідна страховка подружжя для забезпечення своєї
старості. Зараз чим вищий рівень і якість життя населення, культура й освіченість, тим
нижча народжуваність. Йде не розширення, а скорочення популяції, старіння населення.
Соціологи і демографи називають це явище демографічною революцією. При
його аналізі приходиться рахуватися з масою обставин. На рівні народжуваності позначаються
співвідношення міського і сільського населення, релігійні і національні
традиції, генетичний фонд, соціально-економічні умови. За медичною статистикою,
до 15 відсотків сімей не мають дітей через безплідність чоловіка чи дружини, причому
в співвідношенні 40:60.
Зниження народжуваності і, одночасно, дитячої смертності може зіграти злий
жарт із людською популяцією. Зараз виживають діти зі слабкою й обтяженою спадков
істю. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ), у високорозвинених
країнах частка немовлят, у яких фіксуються ознаки поразки олігофренією
(включаючи слабкі і проміжні форми), досягає 10-12 відсотків. У важкій формі хвороба
уражає 3-3,5 відсотка дітей. За вибірковим дослідженням в одному з регіонів
України серед причин цього захворювання пияцтво батьків складає 80 відсотків випадк
ів. Причому є одна особливість. Алкоголіки, люди з обтяженою спадковістю,
соціально безвідповідальні, як правило, мають більше дітей, ніж нормальні, здорові.
У нормалізації демографічної ситуації повинне бути зацікавлене суспільство чи
держава, але вони поводяться надто егоїстично: політики скаржаться на зниження
народжуваності, інтелігенти – на падіння моральності, ректори вузів – на зниження
інтелектуального потенціалу абітурієнтів, генерали – на слабке здоров’я призовник
ів.
Отже, народжуваність не є особистою справою. Виходить, треба допомагати сім’ї,
проводити активну демографічну політику.
Наслідки депопуляції населення, що почалася в Україні, будуть численні, важкі і
торкнуться всіх сфер життєдіяльності суспільства. Величина втрат через процеси стар
іння населення, погіршення відтворення трудових ресурсів буде значно більшою,
ніж від нинішньої економічної кризи, і для їх компенсації буде потрібний час, вимі-
рюваний поколіннями.
Інша найважливіша функція сім’ї – виховання дітей. Взагалі, сім’я впливає на
все життя людини, але найсильніше – у найперші роки життя дитини, коли закладаються
моральні, психологічні, емоційні основи особистості. Тут легше всього реалі-
зувати індивідуальний підхід до дитини, вчасно помітити позитивні і негативні якості.
Причому необхідно враховувати, що на перші роки життя припадає ряд піків у роз165
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
витку особистості. Звичайно, у кожної сім’ї є свої межі виховних можливостей: не тільки
економічні, освітні, тимчасові, але й моральні. Авторитет батьків повинен будуватися не
на дидактичних повчаннях, фізичних покараннях чи матеріальному заохоченні, а на
особистому прикладі.
Розвиток дитини органічно уписаний в життєдіяльність сім’ї. Сучасна наука накопичу
є усе більше даних про роль сімейного виховання в стимулюванні інтелектуального
розвитку дитини: чим змістовніше і багатогранніше спілкування в сім’ї, тим швидше
дитина накопичує знання, навички мови, мислення. Сьогодні навіть для дітей, що
залишилися без піклування батьків, держава організовує нетрадиційні дитячі будинки,
дитячі будинки сімейного типу.
У цивілізованому суспільстві поруч із сімейним вихованням вибудовується ціла
система державного, суспільного виховання дітей. Вона допомагає сім’ї, але цілком
замінити її не може.
Зазнає трансформації і така функція сім’ї, як турбота про старих батьків. Відомо,
що ще на початку століття в деяких народів Сибіру і Крайньої Півночі, наприклад
у чукчів, існував звичай умертвлювати старих, коли вони вже не можуть
бути помічниками в сім’ї. Здавати безпомічних старих дорослими дітьми у будинки
для старих заради звільнення житлової площі хіба менш дико й аморально?
Варто пам’ятати, що в сучасному суспільстві ця функція сім’ї дедалі більше
змінюється. Її матеріальний характер замінюється на моральний, вона отримує
форму турботи, підтримки. Правда, існує жарт, що обов’язок справжніх батьків
довести своїх дітей до пенсії. Дійсно, зараз чимало молодих сімей значною мірою
живе за рахунок підтримки своїх батьків. Саме тому працюють багато пенсіонер
ів.
З розвитком цивілізації господарсько-економічна функція зазнає найбільшої
трансформації. Зрозуміло, що селянське, фермерське господарство на основі праці
членів сім’ї, сімейний магазин, особисте підсобне господарство і сучасна міська сім’я
реалізують різні за типом господарсько-економічні функції. Розрізняються вони
також залежно від співвідношення в сім’ї організації виробництва і споживання,
споживання матеріальних і духовних благ, нарешті, залежно від структури і типу
сім’ї.
