Цілісність культури забезпечується соціальним добором, соціальною селекцією.
Будь-яка культура зберігає у своєму ядрі лише те, що відповідає її логіці, менталітету.
Нові культурні надбання – і свої, і чужі – національна культура завжди прагне переварити
у власному казані, додати їм національний колорит. Культура активно пручається
чужим їй елементам. Наприклад, опір проникненню католицизму й інших релігій в
Україну.
Відносно безболісно оновлюючи периферійні, другорядні елементи, культура
виявляє сильну реакцію відторгнення, коли справа стосується її ядра. У даному випадку
мова йде про православ’я як основу української культури. Тут можливі соц
іальні санкції аж до остракізму, моральної ізоляції. Будь-яка культура здатна до саморозвитку.
Саме цим пояснюється різноманіття національних культур, національна
самобутність.
Саморозвиток культури можливий через стихійні, випадкові, спорадичні форми
шляхом проб і помилок, коли йде пошук варіантів, але провідне значення має свідома
діяльність зі зміни культури. Особлива роль тут належить геніальним людям у будьяк
ій сфері діяльності: будь-то наука, художня культура, політика, духовне життя
(Г. Галілей, І. Ньютон, К. Е. Ціолковський, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка). В
сфері моралі, політики, соціальних взаємин особливе місце в культурі займають пророки,
що володіють унікальною особливістю передбачення, соціального фантазування:
Ісус Христос, Мойсей, Будда, Конфуцій, Магомет. Швидше за все, це реальні люди
з особливим даром передбачення, які висувають свої ідеї частіше в релігійній формі.
Зміна культури можлива у формі запозичення. Важко собі уявити культуру будьякого
народу без подібних прогинів. Наприклад, європейська культура як базова для
сучасної цивілізації робить дуже сильний вплив практично на всі культури. В японських
магазинах можна побачити манекени тільки європейського типу. Система культурних
взаємодій може будуватися добровільно, вимушено, нав’язуватися примусово.
Наприклад, країни, відійшовши від тоталітарної системи організації суспільства і
не маючи необхідного досвіду демократичної організації, можуть добровільно його
запозичати в інших, це ж можна сказати і про наукомісткі технології. Усередині одного
суспільства ще більше елементів добровільного культурного запозичення. Наприклад,
молоді люди з усіх соціальних груп багато чого переймають у студентської
молоді, її субкультура – зразок для наслідування. Специфіка добровільного запозичення
елементів культури полягає у вибірковості.
Практично всі країни світу запозичили в Заходу сучасні індустріальні технології.
Але японці, наприклад, зберегли традиційну систему моральних цінностей на виробництв
і, свої зразки поведінки, ставлення до роботи. Велика кількість досліджень
японського дива, досвіду, швидше за все, підштовхне і Захід до використання японського
досвіду організації виробництва.
Змушене запозичення культури сполучає елементи зовнішньої добровільності і
внутрішнього примусу. Наприклад, біженці, мігранти. Найчастіше в результаті такої
Юрій М.Ф. Соціологія
взаємодії відбувається культурна асиміляція, виникають деякі прикордонні субкультури.
Для сучасного світу властива відкритість культурних систем, їх різноманітність.
Жити в такому світі цікавіше, та й відповіді на виклик часу простіше знаходити. Сьогодн
і можна говорити про культурні суперсистеми, їх різноманітність. Тут дві основні
культурні тенденції, які йдуть із глибини історії і збагачують одна одну, зберігаючи
свою цілісність і самобутність: Захід і Схід.
На думку К. Ясперса, західна культура засвоїла релігійність іудейства, філософську
широту греків, організаційну мудрість римлян. Ця культура не замикалася у своїх рамках
– багато чого сприйняла від арабів. Східна культура Китаю, Індії, Японії, навпаки,
замикалася в собі, «продовжуючи у своєму житті своє минуле».
Зараз дві основні культури, суперсистеми, відрізняються: у ставленні до людсько
ї особистості західна традиція концентрується на індивідуальності, особистість
– початок і кінець усього; східна, навпаки, культивує відмову від особистості на
користь безликого абсолюту. Стосовно реальності західна культура підкреслює активне
ставлення людини до світу, що сприймає як арену його діяльності. Східна
традиція, навпаки, віддає перевагу втечі в себе, пошук нірвани як щирого змісту
буття, відсутність спраги життя. Стосовно можливостей розуму для західної культури
характерні раціональність і прагматизм, які ні перед чим не зупиняються.
Східна культура віддає перевагу інтуїтивному пізнанню, увазі до медитації, самонав
іянню.
Специфіка західної і східної культури, їх взаємодія і взаємовплив – значний об’єкт
для дослідження соціологів: А. Тойнбі, О. Шпенглера, І. Франка, М. Грушевського.
Тільки в цьому контексті можна зрозуміти Україну, її культуру і українську націю.
Культура сучасного суспільства – сукупність усіляких прошарків культури, тобто
вона складається з домінуючої культури, субкультур і навіть контркультур. У будьякому
суспільстві можна виділити високу культуру (елітарну) і народну культуру
(фольклор). Розвиток засобів масової інформації призвів до формування так званої
масової культури, спрощеної в змістовному і художньому відношенні, технологічно
доступної для усіх. Масова культура, особливо при її сильній комерціалізації, здатна
витісняти і високу, і народну культури.
Наявність субкультур – показник різноманітності культури суспільства, її здатност
і до адаптації, розвитку. Існують військова, лікарська, студентська, селянська,
малих народів, козача субкультури. Можна говорити про наявність міської субкультури,
її національної специфіки зі своєю системою цінностей.
На думку Робіна Уільямса, для американської і української культур характерні:
• особистий успіх, активність і завзята праця, ефективність і корисність на робот
і, володіння речами як ознака благополуччя в житті, міцна сім’я тощо (американська
культура);
• дружні стосунки, повага сусідів і товаришів, відхід від реального життя, терпиме
ставлення до людей іншої національності, особистість лідера, керівника (украї-
нська культура).
Сучасній українській культурі притаманне і таке явище, яке соціологи назвали
вестернізацією культурних потреб і інтересів, у першу чергу, молодіжних груп населення.
Цінності національної культури витісняються чи підмінюються зразками масово
ї культури, орієнтованої на досягнення стандартів американського способу життя
в його найбільш примітивному і полегшеному сприйнятті.
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
Для багатьох українців, і знову ж, у першу чергу, молодих, характерна відсутність
етнокультурної чи національної самоідентифікації, вони перестають сприймати себе
як українців. Соціалізація молоді відбувається або на традиційно-радянській, або на
західній моделі виховання, у будь-якому випадку, позанаціональній. Українська народна
культура (традиції, звичаї, обряди, фольклор) більшістю молодих людей сприйма
ється як анахронізм. Відсутність в української молоді національної самоідентифі-
кації саме і призводить до більш легкого проникнення в молодіжне середовище вестерн
ізованих цінностей.
У багатьох рисах молодіжна субкультура просто повторює, дублює телевізійну субкультуру.
Тут слід зазначити, що з початку 1990-х рр. масова культура в її екранних,
телевізійних видах здобуває усе більш негативний характер.
Не менш негативні наслідки можна відзначити й у розвитку музичної культури.
Такий різновид масової культури, як рок-музика, спочатку в нашій країні була заборонена
на офіційному рівні, а потім так само непомірковано звеличена й ідеалізована.
Навіщо ж виступати проти тієї рок-музики, що пов’язана з народними традиціями,
традиціями політичної й авторської пісні? Є і такі напрями, як панк-рок, важкий
метал тощо, що, безсумнівно, несуть контркультурний, вандалістський характер.
Багато музичних напрямів відрізняються синдромами песимізму, мотивами смерті,
самогубства, страху і відчуженості. Утрата гуманістичного змісту відбувається в рокмузиц
і за рахунок перекручування природного людського голосу всілякими хрипами
і вересками, підміни чоловічих голосів жінкоподібними і навпаки.
З приводу сучасної масової культури висловлювалися багато корифеїв сучасної
культури, але нам важливіша думка такого авторитетного соціолога, як Питирим
Сорокін: «Сучасне мистецтво – переважно музей соціальної і культурної патології».
І ще на одній проблемі хотілося б зупинитися. Повсюдне впровадження комп’ютерно
ї техніки в нашій країні вимагає аналізу соціокультурних наслідків цього процесу.
Наслідки комп’ютеризації для розвитку культури людства досить суперечливі.
Вони мають як позитивний, так і негативний характер. З одного боку, комп’ютер
звільняє людину від монотонної праці, відкриває можливості для реалізації і розвитку
творчого потенціалу індивіда, з іншого боку – призводить до появи безлічі проблем,
пов’язаних із зайвою раціоналізацією і дегуманізацією. У результаті комп’ютеризац
ії відбувається формування елітарної-масової структури суспільства, форму
ється новий тип особистості з техногенним мисленням, збіднюється
емоційно-почуттєве середовище, виникають труднощі у міжособистісних стосунках,
спілкування з людьми заміняється спілкуванням з комп’ютером, з’являються профес
ійні «комп’ютерні» захворювання.
