Першоосновою культури є мова. Люди, освоюючи навколишній світ, фіксують
його у визначених поняттях. І приходять до згоди, що визначеному сполученню звуків
надається певне значення.
Лише людина здатна використовувати символи, за допомогою яких вона
спілкується, обмінюється не тільки простими почуттями, але і складними ідеями,
думками. Використовуючи символічну комунікацію, людина обмінюється цінними
думками, способами спільних дій, указівками. Без настільки розробленого, багатого
і різноманітного спілкування люди не злізли б з дерев і не вийшли б із печер.
Як мова відокремлює людей від тварин, так і писемність (письмова мова) проводить
межу між примітивними культурами і цивілізацією. Людина дописемної культури
повинна завжди тримати в пам’яті найбільш цінні зразки культури. Але людська
пам’ять обмежена. Тому і культура, що залежить від людської пам’яті й усної передач
і її зразків, приречена залишатися примітивною, гранично простою. Використання
писемності дозволило практично безмежно ускладнювати і розвивати культуру, збер
ігати і передавати необмеженому числу людей деталі технологій, традицій, цінностей,
культурних норм, відтворювати загублені і зруйновані культурні цінності.
Мова настільки зливається з культурою, що кожне нове додавання в суспільну
культурну спадщину обов’язково пов’язане зі змінами в мові. В результаті професійні,
вікові й інші групи людей можуть мати свою специфічну мову, свою мовну субкультуру.
Не тільки культура змінює мову, але і мова може активно допомагати чи, навпаки,
стримувати поширення культури. У ході спілкування зрозумілі і засвоєні слова є
засобом для передачі традицій, норм, цінностей. Але якщо люди спілкуються на різних
мовах, то передача культурних зразків стає неможливою. Іноді ідею чи концепцію
буває важко перевести на іншу мову в силу того, що в ній немає адекватних слів для їх
вираження. Ось, наприклад, чому такий специфічний елемент культури, як приказка,
жарт, анекдот, засновані часто на грі слів, утрачають свій зміст при перекладі.
В міру розвитку мови в ній з’являються слова-символи з єдиним рівнем абстракц
ії. Наприклад, в українській мові є слово «сніг», а у багатьох народів немає такого
абстрактного поняття, у них слово застосовується обов’язково з визначеним
дієсловом «сніг йде», «сніг тане». В одних народів тільки людина «хто», а все інше
«що». Якщо людина не знає чисел, то вона, очевидно, інакше сприймає навколишній
світ. По-різному оцінюють світ грамотні і неписьменні люди, письмові і безписемні
народи.
Виявляється, у кожної соціальної групи, стверджує соціолінгвістика, своя мова.
У кожної людини є не тільки соціальний, але і культурно-мовний статус. Він познача
є приналежність до конкретного типу мовної культури – високої літературної мови,
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
просторіччя, діалекта. Дві-три фрази, що містять елементи просторіччя, злодійського
жаргону чи високого літературного стилю, безпомилково свідчать не тільки про культурно-
мовний статус розмовляючого, але й про його спосіб життя, умови виховання,
соціальне походження.
Зрозуміло, культура може поширюватися і передаватися жестом, мімікою, образом,
танцем, обрядом, але за ємністю, точністю, доступністю вони не можуть конкурувати
з мовою. Не випадково існує вираз «мова танцю». Мова виконує функції ретранслятора
культури. Тут виникають серйозні проблеми. Чи можна зберегти культуру
невеликого народу, не зберігаючи і не розвиваючи його мову? Наскільки припустиме
запозичення з інших мов? У науці і техніці, будь-якій професійній мові це цілком
припустимі речі.
Культура накопичується у певних знаннях, джерелах. Формації про навколишн
ій світ: природничонаукові, технічні, політичні, соціальні тощо. Переконання
– це знання, освоєні людиною, ніби пропущені через її світогляд, світовідчуття.
Знання існує поза окремою людиною, переконання – чуттєво-емоційна вольова
сторона знання.
Між знанням і переконаннями встановлюються складні неоднозначні зв’язки. Мати
визначену інформацію ще не означає діяти відповідно до цієї інформації. Усі знають
про шкідливі властивості наркотиків, нікотину, алкоголю, але багато хто вживає їх з
великим задоволенням. Усі розуміють важливість, більш того, необхідність фізичних
вправ для збереження здоров’я, але не усі поспішають на стадіони.
Ще більш складно і драматично складається зв’язок між знаннями і переконаннями
з приводу моральних норм, соціальних процесів. Знання законів не завжди утриму
є від їх порушення. Майже завжди суперечливо складається взаємодія між пануючими
ідеями правлячої в суспільстві еліти, які нав’язуються засобами масової інформац
ії і реальною поведінкою людей.
Існує також і інший тип взаємин між знаннями і переконаннями. Знання може
випереджати реальну дійсність, і якщо це прогресивне знання відповідає інтересам
суспільного розвитку, то воно здатне виконувати роль свого роду прискорювача в
розвитку культури, наприклад ідеї Ганді, Мартіна Лютера Кінга тощо.
Цінності. Переконання як єдність знань, емоцій, волі виявляються в різних формах:
ціннісні орієнтації, соціальні установки, норми, принципи поведінки, мотиви
дій, учинків. Але в основі всіх цих проявів – орієнтація на цінності.
Цінності – визначальний елемент культури, її ядро. Для того щоб оцінити, що
значуще і корисне, а що – ні, що є добро, а що є зло, і людина, і суспільство постійно
застосовують певні мірки, критерії. Культура в ціннісному аспекті – це своєрідний
соціальний механізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, зберігає, передає
цінності в суспільстві. Іншими словами, цінності орієнтують людину, співтовариство
в навколишньому світі, спонукають до конкретних дій чи бездіяльності.
Соціологію цікавлять, насамперед, соціальні цінності. Вони існують завжди у
вигляді певної системи і виражаються в менталітеті людини, співтовариства. Фундаментом
системи цінностей є моральні цінності. Наприклад, заповіді Христа.
У рамках одного співтовариства провідні цінності в основному єдині, якщо, звичайно,
воно не знаходиться в якомусь екстремальному стані – міжнаціональний чи
міжрелігійний розкол, громадянська війна, перехідний стан тощо. Однак навіть при
стабільному стані суспільства можливий конфлікт із приводу сформованої системи
Юрій М.Ф. Соціологія
цінностей. Політичні цінності можуть не стикатися з економічними, економічні – з
соціальними, економічні – з екологічними, колективістські – з індивідуальними.
Чималі відмінності можуть мати системи цінностей соціальних груп і класів. У народ
і говорять: «У багатих свої примхи». Особливо помітна така відмінність у поведінці
так званих «нових українців»: криміналізація бізнесу, фінансові махінації, престижне
споживання тощо. Соціокультурні відмінності можуть бути і між окремими поколіннями
в одному суспільстві, чи явища субкультури і навіть контркультури.
Молодіжна демографічна група, наприклад, має свій специфічний стиль поведінки,
що виражається в одязі, певній мові спілкування, яку дорослі не завжди можуть
зрозуміти. У такий спосіб формується молодіжна субкультура.
В силу специфіки соціальних, політичних чи економічних умов субкультура може
породжувати зразки поведінки, протилежні пануючій у суспільстві культурі. Термін
«контркультура» застосуємо до субкультури тих соціальних чи демографічних груп,
що кидають виклик домінуючій в суспільстві культурі. Мафіозна група, група злодіїв
у законі, не позбавлена моральних принципів, навпроти, вона має свої стандарти
поведінки, норм, найчастіше, протилежні загальноприйнятим у даному суспільстві.
Субкультура таких груп вступає в конфлікт із культурою суспільства, в якому вона
паразитує.
Особливо показовим було протиставлення культурним цінностям суспільства
субкультури руху хіппі, дуже популярного на Заході в 1960-70 рр. Молоді люди, часто
з цілком благополучних респектабельних сімей, проповідували культуру, в якій праця
представлялася небажаною, статева помірність – непотрібною, патріотизм – ненормальним,
прагнення до матеріального благополуччя – недостойним. Таким чином,
рух хіппі сформував свою контркультуру, цілком протилежну основним моральним
нормам, прийнятим у західних країнах.
Цілісність культури завжди припускає відомий синтез між загальнолюдськими
цінностями і національною культурою. Для України вже протягом кількох століть
характерний конфлікт між колективістською, общинною орієнтацією, моральними
принципами і ставкою на індивідуалізм західного, протестантського типу.
Ідеологія. Світ цінностей у суспільстві також організований певним чином. Якщо
основні цінності вибудовані у визначену доктрину, теоретично аргументовані, то ми
маємо справу з ідеологією. Крім того, цінності виражаються й у стихійно сформованих
уявленнях, думках людей, що знаходять висвітлення в звичаях, традиціях, обрядах.
Будь-яке досить розвинуте суспільство має визначену ідеологію. Інша справа,
що цю ідеологію частина суспільства може не сприймати і навіть боротися проти неї.
Це особливо характерно для суспільств перехідного типу.
Будь-яка ідеологія має кілька ярусів: загальнолюдський зміст, національний зміст,
наприклад, конституція, групові соціально-класові цінності.
Соціокультурні процеси. Одна з найдивніших властивостей культури полягає в
тому, що при будь-якому прогресі, при будь-якому залученні до загальнолюдських
цінностей вона здатна, розвиваючись, зберігати свою національну самобутність. В
умовах сучасних інтеграційних процесів зберігаються західна культура, в основі якої
лежить християнська релігія, а також ісламська, східна культура тощо.
Функціонування культури як соціального явища має дві основні тенденції: розвиток,
модернізація і збереження, стійкість, наступність.
Слід звернути увагу на те, що будь-яка нація вимірює іншу культуру своєю мірою,
дивується іншій манері поведінки, стилю життя. Наприклад, звичай кровної помсти
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
в деяких народів. При певному темпераменті, емоційній збудливості принцип: «Чим
менше народ, тим довший ніж», мав вести до численних убивств з дрібниць. Але в умовах
відсутності сильної правової держави звичай кровної помсти саме і стримує гарячих
джигітів, тому що усі знають про можливі наслідки.
