Соціологія як наука сформувалася й у перші десятиліття свого існування розвивалася
в Європі як макросоціологія, що претендує на розкриття глобальних законів
суспільства (що відбито в самій її назві: соціос – суспільство, логос – наука). Але незабаром
з’явилася так звана мікросоціологія, яка відмовилася від філософствування
про суспільство взагалі і зайнялася вивченням поведінки індивідів у різних соціальних
умовах, мотивації їх учинків, механізмів міжособистісних взаємодій і іншої конкретно
ї проблематики.
З того часу розвиток соціології йшов двома рівнобіжними курсами, що слабко
корелювалися один з одним. Макросоціологи оперували поняттями «суспільство»,
«соціальна система», «соціальна структура», «соціальний інститут», «цивілізація»,
«культура», «масові соціальні процеси» тощо, тобто абстрактними категоріями.
Мікросоціологи воліли міркувати про стимули поведінки людей і їх реакцій, фактори,
які визначають їх конкретні вчинки, динаміку показників соціальної життєдіяльност
і індивідів, норми і патологію їх поведінки тощо.
Юрій М.Ф. Соціологія
Прийнято вважати, що розвиток макросоціології призвів до формування сучасної
теоретичної соціології, а мікросоціології – емпіричної (прикладної) соціології. Така
оцінка не позбавлена підстави, але не може бути визнана повною мірою справжньою. І в
макросоціології, і в мікросоціології є як теоретичний, так і емпіричний рівень. Макросоц
іологи (Е. Дюркгейм, М. Вебер, Ф. Теніс, П. Сорокін і ін.) активно займалися емпі-
ричними соціологічними дослідженнями, а мікросоціологи (наприклад, представники
американської соціологічної школи) стали засновниками найважливіших соціологічних
теорій.
Принципова відмінність макро- і мікросоціології полягає в іншому – у різному
розумінні призначення соціології, її предметної сфери і дослідницьких методів. Тому
зближення, яке відбувається між мікро- і макросоціологією, дуже значиме для сучасного
розуміння її об’єкта, предмета і всіх інших атрибутів.
Це зближення виражається в тому, що і макротеоретики, і мікротеоретики дедалі
більше солідаризуються один з одним у визнанні того, що соціальна форма матерії має
первинну «клітку» (соціальний атом), з вивчення якої слід починати соціологічний
аналіз як суспільства, так і поведінки конкретних людей. Різні теоретики уявляють цю
«клітинку» не однозначно. Охарактеризуємо два основних варіанти її трактувань.
У першому мова йде про акти дій соціального «актора», тобто активно і творчо
діючого суб’єкта, включеного в систему різноманітних (зокрема очних і заочних) соц
іальних відносин. Початок теоретизування в даному плані поклали К. Маркс, який
обґрунтував тезу про суспільно-перетворювальну діяльність соціальних суб’єктів, і
М. Вебер, що створив концепцію соціальної дії людини. Помітний внесок у розвиток
цих ідей зробили Т. Парсонс, Р. Мертон, У. Баклі, М. Арчер, Е. Гідденс, А. Турен,
П. Бурдьє, П. Монсон, П. Штомпка і багато інших соціологів. На їх думку, з якою
важко не погодитися, практична діяльність людей:
• першооснова громадського життя, головне джерело її виникнення, збереження
і зміни;
• обумовлена реально сформованими в суспільстві соціальними, а також економ
ічними, політичними, духовними відносинами, включеністю особистості в їх
систему;
• виражає сутність діючого суб’єкта, його соціальні ролі і соціальний статус;
• змінює суб’єкта, сприяє його самореалізації;
• у чомусь перетворює суспільні відносини чи консервує їх;
• трансформується на кожному циклі змін самого суб’єкта і суспільних відносин,
задаючи тим самим імпульс черговому циклу соціальних змін.
Аналіз актів соціальних дій «акторів» (індивідів, їх груп, партій, класів, етносів,
класових рухів і ін.) розуміється багатьма, але не усіма, як фундаментальне завдання
соціологічної науки. Її вирішення забезпечує злиття макро- і мікросоціолог
ії в принципово єдине знання про суспільство, тому що дослідження актів соц
іальних дій «акторів» відкриває шлях до пізнання закономірностей не тільки повед
інки людей, але також розвитку і функціонування надособистісних структур
суспільства.
Другий варіант трактувань «первинної клітинки» соціальних відносин пов’язаний
з її пошуком серед іманентно властивих будь-якому суспільству явищ. Початок
таким міркуванням поклали Г. Зіммель, Ф. Теніс і А. Фіркандт, які вважали основним
завданням соціології вивчення споконвічних форм людського гуртожитку (за терм
інологією Г. Зіммеля – «соціацій») – соціальних спільнот.
Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.
Важливо додати, що соціальні спільності виникають під впливом, з одного боку,
діяльності людей, а з іншого боку – сформованих у суспільстві структур і соціальних
інститутів. Але, виникнувши, вони впливають на функціонування і розвиток сусп
ільних відносин, усієї їх системи, що утворює суспільство. Тому розуміння соціолог
ії як науки, що вивчає, насамперед, наявні у суспільстві соціальні спільності людей:
• усуває колишнє протистояння мікро- і макросоціології;
• уточнює предмет соціології як синтез макро- і мікросоціології.
Узагальнюючи викладане, соціологію можна визначити як науку про соціальні дії,
поведінку людей та їх груп, що вивчає закономірності формування, функціонування і зміни
соціальних спільнот, відносин між ними, соціальних інститутів, суспільних систем і їх
структур, взаємозалежність суб’єктів соціального життя, їх життєвих сил із приводу
життєвого простору, засобів життєздійснення.
Дане визначення не скасовує необхідності спеціалізації соціологів на дослідженні
макро- і мікросоціальної проблематики, доцільності використання ними різних методолог
ічних підходів до досліджуваних явищ і процесів, обліку національно-культурно
ї і соціально-територіальної специфіки суспільного розвитку.
